Роберт Стівенсон і його «Клуб самогубців» + «Діамант Раджи»

Не пам'ятаю як обрала цей твір до читання, та, зрештою немає різниці.

Тільки от «Клуб самогубців» або «Пригоди принца Флорізеля» від і до я прочитати не змогла.

Все через дурний стиль переказу, який автор обрав для написання, спираючись на те, що буцімто цю історію вже розповідав якийсь арабський письменник. бла бла бла.

Складається враження, що твір просто не захотіли доопрацьовувати. Просто пристосували до форми легкого опису зі змазаними кінцівками. Частини в творі грубо переходять одна в одну, але тим не менш за змістом і сюжетом добре припасовані.

Але, правда, просто виводило з рівноваги, коли Стівенсон відсилає нас до якогось твору, в кому ми дізнаємось більше подробиць, і твір знаходиться тутечки ж, або коли завершує якусь з частин словами, що на цьому, за словами нашого арабського оповідача, історія завершується...

Моя особиста думка — такі штуки є зайвими. І пояснити можу це тільки небажанням автора поглиблювати свій текст, доопрацьовувати, або ж просто вивести його з ряду звичайнісіньких серйозних детективів і поставити в ряд з чимось новим, легким і невимушеним.

Проте, не дивлячись ні на що, сюжет захоплює. Почитаєш вловлювати найменші деталі. І навіть тішишся, коли вдається здогадатись, що ж буде далі.

Єдине: не могла повірити що «Діамант Раджи» закінчиться так просто. Власне, там і склалось враження, що то все стьоб автора над нами.

А ще смішним є сам принц-герой. Йому дивовижним чином вдається розкривати різні темні справи, опинятись в потрібних місцях, дивувати всіх своєю комунікабельністю і вмінням підійти з потрібного боку та впевненістю в тому, що він робить. 

Твори наївні і прості. Точно знаєш, що Флорізель житиме і справедливість візьме гору.

А найкумеднішим є те, як закінчується історія Флорізеля. Ким він стає у зв'язку з певними обставинами. 

“ Жизнь, как вы знаете, всего-навсего подмостки, на которых каждому предоставляется возможность кривлятся [Клуб самоубийц. c. 22]. 

“ Вначале женщине нужно, чтобы ей повиновались, и только потом она сама начинает находить особое наслаждение в покорности [Клуб самоубийц. c. 86]. 

А для тих хто цікавиться не лише читанням: посиланняко на Вікі з переліком екранізацій Стівенсона. Деякі з них досить навіть пристойні, нехай і старуваті.