«Чапаєв і пустота» Пелєвіна

Ще на початку літа якийсь хлопчина написав мені в одній із соц.мереж.

Слово за словом і договорились ми до літератури. Хлопчина порадив прочитати Пелєвіна «Чапаєв і пустота». 

Тоді я щось інше собі читала і мені якось байдуже було на того Пелєвіна.

Ось літо майже скінчилось і я згадала ту рекомендацію. І, ні, щоб взяти книжку, скачала архів із записами ― і почала слухати.

Одразу вразив меднес, який нісся з динаміків. Я настільки не звикла до абстрактності постійних відступів у творах, що не могла вловити суті. Згодом якось звикла. Дослухала.

«Чапаєв і пустота» ― це така собі суміш всіх таких модних зараз віянь і течій (езотерика, буддизм теорія чистоти бла бла). І вся ця солянка написана у дусі суворого росіянізму. Ведуться постійні високі розмірковування про долю країни,

про те, хто і як творить ту долю, про сутність всіх речей… і у всьому аж кричить слов’янська, російська ментальність.

Сюжет роману побудовано навколо одного персонажу ― Пєтьки Пустоти. Пєтька цей живе ніби в двох світах: в божевільні і на війні разом з Чапаєвим і Анкою-кулеметчицею. При цьому всьому два світи так сильно переплітаються, що до самого кінця твору читач навряд збагне, де ж справжній світ, а де світ ілюзорний. І наприкінці Пелєвін візьме, дасть щигля тому нерозумному читачеві, що ніяк не міг розібратися з тими світами і скаже: «НІДЕ». Власне, на цьому «Ніде», а ще на «Ніщо» і «Ніколи» і побудована вся філософія твору. 

Читачу за допомогою, іноді малозрозумілих, діалогів намагаються втовкмачити, що все відносне.

Що все ― це ми, а ми ― це все, але цього «все» не існує, бо є порожнеча  як основна відправна точка всесвіту, якого, як і порожнечі, теж насправді не існує. Що світ, який ми бачимо ― колективна вигадка, яка насаджується нам із самого дитинства. І що, насправді, цей світ дуже індивідуальний: одні бачать розруху і якісь поодинокі вогнища, а інші ― тепле сяйво і спокій. Що немає минулого і майбутнього, як немає і теперішнього. Що нічого не існує і існує все…

І далі в такому дусі.

Загалом чтиво не для всіх, не для відпочинку.

Це не муракамі там всілякі і не маркеси, тут немає поверхневого  стрункого сюжету, під яким хочеш знаходиш, а хочеш не знаходиш якусь життєву філософію. Тут постійно змушують думати, не запитуючи, хочеш ти цього чи ні. Мовляв, бачили очі, що купували, а тепер сиди і читай до самого пабєдного кінця.

І, справді, сидиш читаєш (ну, або слухаєш, як я). Вдумуєшся в абсолютно абсурдні, на перший погляд, фрази, виловлюючи для себе щось цінне чи не виловлюючи нічого.

 

А тепер ось, що виловила для себе:

“ Чем человек хитрее и бессовестней, тем легче ему живётся.
<…>
А легче ему живется именно потому, что он быстрее приспосабливается к переменам.
<…>
Так вот, существует такой уровень бессовестной хитрости..,на котором человек предугадывает перемены еще до того как они произошли и благодаря этому приспосабливаться к ним значительно быстрее всех прочих. Более того, самые изощренные подлецы приспосабливаются к ним еще до того как эти перемены происходят.
…Все перемены в мире происходят благодаря этой группе изощренных подлецов, потому что на самом деле они вовсе не предугадывают будущее , а формируют его, переползая туда, от куда, по их мнению, будет дуть ветер. После этого ветру не остается ничего другого кроме как действительно подуть из этого места.
<…>
Они сумеют убедить всех, что ветер дует оттуда, куда они переползли (Петр Пустота)

“ Это что же получается, я в университете диплом по Гегелю писал, а теперь хожу тут с автоматом, а ты чего-то там прочитал в «Науке и религии» и думаешь, что залез в подвал и можешь в реальности мира сомневаться? (Милиционер-философ)

 “ В жизни все успехи нужно соотносить с тем интервалом времени, на котором они достигаться. Если этот интервал чрезмерно долог , то большинство достижений оказываются обессмысленными в большей или меньшей степени.  Любое из достижений, во всяком случае, практических, оказывается равным нулю, если отнести его к длине всей жизни, потому что после смерти не имеет значения ничего (Петр Пустота).

 “ Все прекрасное, что есть в человеке, недоступно другим, потому что по-настоящему  оно недоступно даже тому,  в ком оно есть. Разве можно, уставаясь на него внутренним взором, сказать: «Вот оно! Было, есть и будет» (Петр Пустота).

 “ Но если нельзя было увидеть мир под тем же углом, его, без сомнения, можно было увидеть под другим градусом.
Мир, в котором мы живем – просто коллективная визуализация, делать которую нас обучают с рождения. Это то единственное, что одно поколение передает другому (Черный Барон).
Страх всегда притягивает именно то, чего ты боишься, а если ты ничего не боишься, ― ты становишься невидимым (Чапаев).

 “ Лучшая маскировка ― это безразличие. Если ты по-настоящему безразличен ― никто из тех, кто может причинить тебе зло, про тея просто не вспомнят и не подумает (Чапаев).

 

Література в літературі:

• Лермонтов
• Достоевский
• Шопенгауер
• Ибсен
• Гамлет
• Гоголь
• Нитсше
• Гегель
• Гамсун
• Арістотель
• Гурман
• Эрих-Мария Ремарк
• Райнер Мария Рильке
• Юнг
• Толстой война и мир
• Набоков

Для тих, кому цікаво : посилання на один доволі цікавий проект (в соц. мережах)  
Там можна знайти посилання на книжку для iTunes в суперкрутому оформленні