Роберт Стівенсон і його «Клуб самогубців» + «Діамант Раджи»

Не пам'ятаю як обрала цей твір до читання, та, зрештою немає різниці.

Тільки от «Клуб самогубців» або «Пригоди принца Флорізеля» від і до я прочитати не змогла.

Все через дурний стиль переказу, який автор обрав для написання, спираючись на те, що буцімто цю історію вже розповідав якийсь арабський письменник. бла бла бла.

Складається враження, що твір просто не захотіли доопрацьовувати. Просто пристосували до форми легкого опису зі змазаними кінцівками. Частини в творі грубо переходять одна в одну, але тим не менш за змістом і сюжетом добре припасовані.

Але, правда, просто виводило з рівноваги, коли Стівенсон відсилає нас до якогось твору, в кому ми дізнаємось більше подробиць, і твір знаходиться тутечки ж, або коли завершує якусь з частин словами, що на цьому, за словами нашого арабського оповідача, історія завершується...

Моя особиста думка — такі штуки є зайвими. І пояснити можу це тільки небажанням автора поглиблювати свій текст, доопрацьовувати, або ж просто вивести його з ряду звичайнісіньких серйозних детективів і поставити в ряд з чимось новим, легким і невимушеним.

Проте, не дивлячись ні на що, сюжет захоплює. Почитаєш вловлювати найменші деталі. І навіть тішишся, коли вдається здогадатись, що ж буде далі.

Єдине: не могла повірити що «Діамант Раджи» закінчиться так просто. Власне, там і склалось враження, що то все стьоб автора над нами.

А ще смішним є сам принц-герой. Йому дивовижним чином вдається розкривати різні темні справи, опинятись в потрібних місцях, дивувати всіх своєю комунікабельністю і вмінням підійти з потрібного боку та впевненістю в тому, що він робить. 

Твори наївні і прості. Точно знаєш, що Флорізель житиме і справедливість візьме гору.

А найкумеднішим є те, як закінчується історія Флорізеля. Ким він стає у зв'язку з певними обставинами. 

“ Жизнь, как вы знаете, всего-навсего подмостки, на которых каждому предоставляется возможность кривлятся [Клуб самоубийц. c. 22]. 

“ Вначале женщине нужно, чтобы ей повиновались, и только потом она сама начинает находить особое наслаждение в покорности [Клуб самоубийц. c. 86]. 

А для тих хто цікавиться не лише читанням: посиланняко на Вікі з переліком екранізацій Стівенсона. Деякі з них досить навіть пристойні, нехай і старуваті. 

прямолінійний Чарльз Буковскі

Не дивлячись на те, що ім'я Чарльза Буковскі відме було давно, до прочитання його твору дійшло вперше.
Цим моїм «вперше» став роман «Женщины».

До текстів такого змісту я готова не була, але налаштуватись на правильне сприйняття допомогла анотація до книги, яке все і роз'яснила. І про те, що головний герой Генрі Чінаскі - альтер-его Буковскі, і про те, на що слід чекати в творі.
В образі головного героя перед нами постає письменник-пияка. Такий собі типічний поет. Поету цьому за 5 десяток. В поета велике біле пузо, червоне від пияцтва обличчя  і гарні ноги.
Разом з тим у нього величезна кількість заморочок в голові через які він постійно п'є все, що горить і в величезних дозах. При чому слово постійно  — не перебільшення.  Та це не заважає йому бути популярним, не заважає знаходити все нових і нових краль, спати з ними кидати їх і далі жити.

Насправді «Жінки» Буковскі  — брутальні. Принаймні для мене вони були такими. Ця відкритість, грубість разом з тонкощами характерів з примітивними описами з саркастичними вставками підкупає.
Я не можу назвати роман вульгарним. Хай навіть там в кожному розділі секс. Він прямий. Він втомлено-саркастичний, але точно не вульгарний. Там є багато красунь, багато випивки, менше емоцій, але він живий. Живий по-своєму, своєю приземлено живістю. І справді, коли вже думаєш, що за сексом, наркоманією, випивкою, численними пасіями Чінаскі нічого не буде  — проскакує щось особливе  —  література, глибочінь.
Протягом всього читання ти постійно порівнюєш описане з реальним. З людьми знайомими і незнайомими, з собою кінець кінцем.
Хай Буковскі і рубає з плеча, не прикрашаючи нічого романтизмом чи ще чимось, але це не псує задуму.
Мені здається, що «Жінки»  — маніфест Буковскі, в якому він проголошує по-своєму, що ніщо не вічне, і що кожен має право рятуватись, як схоче, якщо хоче.
Рятувати хоча б залишки душі, про тіло тут не йдеться.
Він пише про доброту, яку не побачиш. Про доброту, сховану в найогиднішому багні.
Це не геніально, це просто по-справжньому.
Хтось десь сказав, що автора з твором має щось зв'язувати. У Буковскі цього, шо звязує більш ніж достатньо. Він і сам був своїми творами, своїми героями. Всім хорошим, поганим, брудним і чистим.
Змушує подумати. Читається НЕ на одному диханні, скоріше, великими порціями з відпочинком.

тепер традиційне  — цитатки:

“ Если говорить о поэтических чтениях, то мне предстояло порвать себе целку [c. 6].

“ Я видела, что за люди туда заходят! Такие бороды, и все эти волосья, и все это тряпье дранозадое! Браслеты, бусы... да они похожи на банду коммунистов! Как ты только таких людей терпишь? [c. 23]  

“ Его звали Рэнди Эванс, но он слишком глубоко влез в Кафку, чтобы добиться хоть какой-то литературной ясности [c. 24]. 

“ — Я хочу вас выебать, — заявила она. — Все дело в вашем лице.

— Что у меня с лицом?

— Оно величественно. Я хочу уничтожить ваше лицо своей пиздой.

— Может и наоборот получиться.

— Не будьте так уверены.

—  Вы правы. Пизды неуничтожимы (Лиллиан и Чинаски) [c. 55].  

 

  “ Образование стало новым божеством, а образованные  — новыми плантаторами [c. 58].  

“ Сукин сын, подумал я, то у тебя аж две бабы, а через минуту  — уже ниодной [c. 64].      

  “ — Мы не ходим на вечеринки уже несколько месяцев! Мне нравится встречаться с людьми! Мне скучно! Мне так скучно, что я уже с ума схожу! Мне хочется что-то делать! Я хочу ТАНЦЕВАТЬ! Я жить хочу!

—  Ох, да говно все это (Лидия и Чинаски) [c. 70].     

“ Все хорошее, что было в наших отношениях, походило на крысу, которая расхаживала по моему желудку и грызла внутренности [c. 101].     

“ Я рад, что не влюблен, что не счастлив от всего мира. Мне нравится быть со всем остальным на ножах. Влюбленные люди часто становятся раздражительными, опасными. Они утрачивают свое ощущение перспективы. Теряют чувство юмора. Превращаются в нервных, занудных психотиков.

  И даже становятся убийцами [c. 199].     

“ Сначала люди всегда интересны. А потом, позже, медленно но верно проявляются и все недостатки, и вс безумие. Я становлюсь все незначительнее для них; они будут значить все меньше и меньше для меня [c. 153].     

“ Очень немногие красивые женщины стремятся показать на людях, что они кому-то принадлежат [c. 201].     

“ С писателями проблема. Если то, что писатель написал, издавалось и расходилось во многих, многих экземплярах, писатель считал себя великим. Если то, что писатель писал, издавалось и продавалось средне, писатель считал себя великим. Если то, что писатель писал, издавалось и расходилось очень слабо, писатель считал себя великим. Если то, что писатель писал, вообще никогда не издавалось, и у него не было денег, чтобы напечатать это самому, то он считал себя истинно великим [c. 292].     

“ ...У худших писателей больше всего уверености и меньше всего сомнений в себе [c. 293].     

“ Если случается что-то плохое — пьешь в попытках забыть; если случается что-то хорошее — пьешь, чтоб отпраздновать; если ничего не случается — пьешь, чтобы что-то произошло [c. 361].     

“ — Никто из нас точно не знает, как пользоваться сексом, что с ним делать, — сказал я. — Для большинства людей секс — просто игрушка: заводи и пускай бегает.

— А как насчет любви? — спросила Валери.

—  Любовь - это нормально для тех, кто может справиться с психическими перегрузками. Это как пытаться тащить на спине полный мусорный бак через бурный поток мочи  (Валри и Чинаски) [c. 372].      

“ Ничего никогда не настраивается. Люди просто слепо хватают, что попадаетсяпод руку: коммунизм, здоровую пищу, дзен, серфинг, балет, гипноз, групповыевстречи, оргии, велосипеды, травы, католичество, поднятие тяжестей,путешествия, уход в себя, вегетарианство, Индию, живопись, письмо,скульптуру, композиторство, дирижерство, автостоп с рюкзаком за плечами,йогу, совокупление, азартную игру, пьянство, тусовку, мороженый йогурт,Бетховена, Баха, Будду, Христа, тактические ракеты, водород, морковный сок,самоубийство, костюмы ручной выделки, реактивные самолеты, Нью-Йорк, —  азатем вс это испаряется и распадается. Людям надо найти, чем заняться вожидании смерти. Наверное, мило иметь выбор [c. 373].      

“  Я видел, что противен ей. Ем мясо. У меня нет бога. Нравится ебаться. Природа меня не интересует. Я никогда не голосовал. Люблю войны. От открытого космоса мне скучно. От бейсбола скучно. От истории скучно. От зоопарков мне тоже скучно [c. 383].      

“ Люди обычно намного лучше в письмах чем в реальности. В этом смысле они очень похожы на поэтов [c. 393].      

“ Я должен был дегустировать женщин, чтобы познать их на самом деле, пробраться внутрь  [c. 481].      

“ Когда живешь в нищих кварталах, постоянно слышишь чужие звуки, включая чужую еблю, но самое невыносимое —  когда тебя насильно заставляют слушать чужую музыку на полной громкости, ее тотальную блевотину, часами [c. 487].      

література в літературі:

• Джек Лондон
• Хемингуэй
• Жан Жене
• Джон Фанте  «Спроси у праха»,  «Подожди до весны, Бандини»
• Селин  «Путешествие на край ночи» (між іншим Луі-Фердінант Селін головний герой іншого твору Буковскі  «Макулатура» 
• де Сад
• Кнут Гамсун

Єдине, що не сподобалось  — дурнувате змазане закінчення. Ніби просто набридло писати та й все.

Номери сторінок вказано з електронної версії книги, обсяг якої 622 ст