Згадую ті
«
Мандри Гулівера...
»
, які я вважала до першого курсу універу милою
казочкою, а на першому дочитала всі 4 частини неадаптованих під дитяче сприйняття мандр і в мене відкрились очі.
Але мова
зараз не про
«
Мандри...
»
, а про
«Щоденник для Стелли»
.
Геніальний
твір (?) за своєю суттю.
Штука в тому,
що після нього дивишся на того, здавалось би добре відомого, Свіфта АБСОЛЮТНО по-іншому.
В принципі, як і після прочитання будь-чийого щоденника.
Власне.Чому
така назва. Справа в тому, що Свіфт від’їжджаючи до Лондона, де мав вкрай
важливі справи, пов’язані з політикою
бла бла бла, лишив в Дубліні двох своїх милих подруг, про яких
піклувався і яких по суті забезпечував. Ну і
почали вони листуватись. Однією з тих подруг була така собі мадемуазель Стелла,
котра була вже не дуже молодою, проте дуже гарною і розумною. Так от, на
котромусь із листів Свіфт вирішує писати свої листи у формі щоденника.
По-перше, так легше, по друге завжди є про що написати і ні про що не забуваєш.
Вподальшому ці листи і перетворились на миле немаленьке видання, відоме нині
під назвою «Щоденник для Стелли».
Взагалі, це
якась вкрай містична книжка. Ще ніколи мої записи, зроблені в процесі
написання, не пропадали з такою частотою і так безслідно.
Та і
читається вона нелегко. Не через стиль чи які там ще причини бувають… просто це
щоденник, який не має сюжетних ліній за якими треба слідкувати. Коли читаєш,
просто заглиблюєшся в чиєсь особисте життя, ніби підглядаючи між щілинами
жалюзі.
Яким я тепер
бачу Свіфта після щоденника? Він вже не тільки повний мужичок в смішній перуці,
він звичайнісінька людина, котра вирішувала свої і чужі проблеми, котра була
людяною, співчутливою. Котра так само злилась і ненавиділа, котра капризувала і
прощала образи. Котра хитрувала, смішила. Дивує тільки його роботоздатність і
кількість інформації яку він щодня обробляв. Він мало спав, їв переважно тільки в гостях з
метою економії і при всьому тому робив такі штуки..! Поза партійними сутичками,
коли він всіляко сприяв відновленню співпраці вігів і торієв, Свіфт встигав
писати романи, памфлет, чи як там вони тоді називались, брав участь в «Обществе»
- клуб-організація для обмеженого кола, на зборах якого писалися жартівливі
сатиричні штуки і просто було добре.
Загалом, я
читала той щоденник більше місяця. Ще місяць виношувала прочитане в собі. І
довго не могла зібратись з думками, щоб хоч трохи накрапати сюди. Але, не
дивлячись на такий тривалий період, все одно пам’ятаю дуже багато з прочитаного
і враження досі не змінились. А то часто буває, коли ковтнеш книженцію, а потім
захоплення згасає, і думаєш, чи справді воно вартувало витраченого часу.
І так, власне
цікаво було дізнаватись також про коло друзів Свіфта, відомих персон (боже як
пафосно звучить) і про ту ж Стеллу, яка наприкінці просто вразила. Точніше
вразив Свіфт описом про неї.
Власне,
читала я російськомовну версію «Щоденника…», яка була вельми грамотно зроблена
з примі точками і додатками. Власне, після додатків в цій книжці, я більше їх
ніде не пропускатиму.
Знайшла цікаву статейку про стосунки Стелли і Свіфта, які весь час мені не давали спокою. Але, на жаль, там теж немає однозначності, як і в моїх думках. Думаю, хто прочитає той щоденник - зрозуміє мене.
І правда в тому, що пишеться в анотації до книжки: ніде ще Свіфт не був таким відвертим як в цих листах. Ніде більше не побачиш його такого несерйозного і серйозного водночас. І так, як же я сміялась, після перших "усіпусі", що мені зустріись в тексті. Загалом... раджу (!)
До речі, ще сама не дивилась, але найближчим часом все можливо: «Дом, который построил Свифт»
Немає коментарів:
Дописати коментар
прокоментуй