17.05.13

«Щоденник для Стелли» Джонатан Свіфт. Книжка про недооткоровення.

Хто не читав Джонатана Свіфта хоча б у школі? Та ніхто!
Згадую ті « Мандри Гулівера... » , які я вважала до першого курсу універу милою казочкою, а на першому дочитала всі 4 частини неадаптованих під дитяче сприйняття мандр і в мене відкрились очі.
Але мова зараз не про « Мандри... » , а про «Щоденник для Стелли»
Геніальний твір (?) за своєю суттю.
Штука в тому, що після нього дивишся на того, здавалось би добре відомого, Свіфта АБСОЛЮТНО по-іншому. В принципі, як і після прочитання будь-чийого щоденника.
Власне.Чому така назва. Справа в тому, що Свіфт від’їжджаючи до Лондона, де мав вкрай важливі справи, пов’язані з політикою  бла бла бла, лишив в Дубліні двох своїх милих подруг, про яких піклувався і яких по суті забезпечував. Ну і  почали вони листуватись. Однією з тих подруг була така собі мадемуазель Стелла, котра була вже не дуже молодою, проте дуже гарною і розумною. Так от, на котромусь із листів Свіфт вирішує писати свої листи у формі щоденника. По-перше, так легше, по друге завжди є про що написати і ні про що не забуваєш. Вподальшому ці листи і перетворились на миле немаленьке видання, відоме нині під назвою «Щоденник для Стелли».
Взагалі, це якась вкрай містична книжка. Ще ніколи мої записи, зроблені в процесі написання, не пропадали з такою частотою і так безслідно.
Та і читається вона нелегко. Не через стиль чи які там ще причини бувають… просто це щоденник, який не має сюжетних ліній за якими треба слідкувати. Коли читаєш, просто заглиблюєшся в чиєсь особисте життя, ніби підглядаючи між щілинами жалюзі.
Яким я тепер бачу Свіфта після щоденника? Він вже не тільки повний мужичок в смішній перуці, він звичайнісінька людина, котра вирішувала свої і чужі проблеми, котра була людяною, співчутливою. Котра так само злилась і ненавиділа, котра капризувала і прощала образи. Котра хитрувала, смішила. Дивує тільки його роботоздатність і кількість інформації яку він щодня обробляв.  Він мало спав, їв переважно тільки в гостях з метою економії і при всьому тому робив такі штуки..! Поза партійними сутичками, коли він всіляко сприяв відновленню співпраці вігів і торієв, Свіфт встигав писати романи, памфлет, чи як там вони тоді називались, брав участь в «Обществе» - клуб-організація для обмеженого кола, на зборах якого писалися жартівливі сатиричні штуки і просто було добре.
Загалом, я читала той щоденник більше місяця. Ще місяць виношувала прочитане в собі. І довго не могла зібратись з думками, щоб хоч трохи накрапати сюди. Але, не дивлячись на такий тривалий період, все одно пам’ятаю дуже багато з прочитаного і враження досі не змінились. А то часто буває, коли ковтнеш книженцію, а потім захоплення згасає, і думаєш, чи справді воно вартувало витраченого часу.
І так, власне цікаво було дізнаватись також про коло друзів Свіфта, відомих персон (боже як пафосно звучить) і про ту ж Стеллу, яка наприкінці просто вразила. Точніше вразив Свіфт описом про неї.
Власне, читала я російськомовну версію «Щоденника…», яка була вельми грамотно зроблена з примі точками і додатками. Власне, після додатків в цій книжці, я більше їх ніде не пропускатиму. 

Знайшла цікаву статейку про стосунки Стелли і Свіфта, які весь час мені не давали спокою. Але, на жаль, там теж немає однозначності, як і в моїх думках. Думаю, хто прочитає той щоденник - зрозуміє мене.

І правда в тому, що пишеться в анотації до книжки: ніде ще Свіфт не був таким відвертим як в цих листах. Ніде більше не побачиш його такого несерйозного і серйозного водночас. І так, як же я сміялась, після перших "усіпусі", що мені зустріись в тексті. Загалом... раджу (!)

До речі, ще сама не дивилась, але найближчим часом все можливо: «Дом, который построил Свифт»

Немає коментарів:

Дописати коментар

прокоментуй