22.09.13

Борис Пастернак «Доктор Живаго» ― записки лікаря-інтелігента

Пастернаку судилося бути митцем. Інакше не могло бути.
Змалечку в будинку батьків вирувала атмосфера творчості ― під одним дахом на різні «концерти» збиралися відомі особистості з усіх куточків Росії (?)
Він захоплювався тим. Він мріяв і сам колись так жити.
До літератури він прийшов не одразу.
Спочатку мистецькі пошуки привели його до музики, якою він на академічному рівні займався 6 років. Далі в житті Пастернака, зі вступом до Московського університету, з'явилась філософія. Це і залишило величезний відбиток на його творах.
Після філософського нарешті розпочався літературний період: Пастернак почав писати вірші. Далі була проза, згодом ― переклади.
В 1958 році Пастернака нагородили Нобелівською премією, від якої він, в силу непростої політичної ситуації в країні, а відтак ― непростого ставлення людей, відмовився.
В останні роки життя він не жив, а виживав. Писав вірші, займався перекладами.
Його всіляко підтримували друзі з-за кордону. А з рідної країни його намагались всіляко випхати.
Та все одно Пастернаківський творчий стержень зламати не міг ніхто. І тепер, письменника знають і люблять в усьому світі. А за його творами було знято чимало екранізацій:
Якщо говорити власне про «Доктора Живаго». Особисто моя думка полягає в тому, що його краще не читати, а слухати (аудіокнигу). Можливо, елемент нав'язування актором інтонацій почуттів в аудіокнижці уб'є всю романтику твору, але все одно. Читати нам буде складніше. Бо в романі Пастернака ми не знайдемо того, до чого так звикли (стрімкого розгортання сюжету, коли нам потрібен темп і швидкість, щоб не втратити зацікавлення). Він наповнений ліричними описами пейзажів, монотонністю, численними роздумами. 
Для його прочитання потрібна ціла купа часу. А аудіокнига (як не прикро мені це говорити) більш дисциплінує, її вже не вийде відкласти так, як друкований аналог, на поличку, щоб згодом колись повернутись до читання.
Тому і сприймається роман цілісно. І враження від нього зрозуміліші. 
В мене читання забрало майже 2 місяці (!) надзвичайно багато. Все через ті ліричні відступи, деколи через обурення поведінкою Живаго...
(Власне персонаж Живаго асоціюється у мене з героями фільмів-нуар. Він так само розчарований у житті, не може визначитись зі своїми бажаннями і, по суті, не має їх. Шукає порятунку в одній жінці, в іншій, в горілці...).
Та, не дивлячись ні на що, думаю, що роман геніальний через свою мову, задум і втілення.
Так як писав Борис Пастернак не зможе писати ніхто.

Цитати:
С тех пор, как он себя помнит, он не переставал удивляться, как это при одинаковости рук и ног и общности языка и привычек , можно быть не тем, что все и при том, чем-то таким, что нравиться немногим и чего не любят. Он не мог понять положение, при котором, если ты хуже других, ты не можешь приложить усилие, что бы исправиться и стать лучше (Миша). 
Вот вы опасаетесь: воскреснете ли вы, а вы уже воскресли, когда родились и этого не заметили, будет ли вам больно, ощущает ли ткань свой распад. То есть другими словами, что будет с вашим сознанием? Но что такое сознание? Рассмотрим. Сознательно желать уснуть ― верная бессонница, сознательная попытка вчувствоваться в работу своего пищеварения ― верное расстройство его иннервации. Сознание ― яд, средство самоотравления для субъекта, применяющего его на самом себе. Сознание ― свет, бьющий наружу. Сознание освещает перед нами дорогу, что  не споткнуться. Сознание ― это зажженные фары впереди идущего паровоза. Обратите их светом внутрь,  ― и случиться катастрофа (Юрий Живаго).
Читала. Ничего не понимаю, но гениально. Это сразу видно (Шура Шлизингер).
Все, решительно все матери ― матери великих людей. И не их вина, что жизнь потом обманывает их (Юрий Живаго).
Кстати о снах. Принято думать, что ночью снится обыкновенно то, что днем, в бодрствовании, произвело сильнейшее впечатление. У меня как раз обратные наблюдения. Я не раз замечал, что именно вещи, едва замеченные днем, мысли, не доведенные до ясности, слова, сказанные без души и оставленные без внимания, возвращаются ночью, облеченные в плоть и кровь, и становятся темами сновидений, как бы в возмещение за дневное к ним пренебрежение (Юрий Живаго).
Шаг вперед в искусстве делается по закону притяжения, с подражания, следования и поклонения любимым предтечам (Юрий Живаго).
Хорошо, когда человек обманывает ваши ожидания, когда он расходится с заранее составленным представлением о нем. Принадлежность к типу есть конец человека, его осуждение. Если его не подо что подвести, если он не показателен, половина требующегося от него налицо. Он свободен от себя, крупица бессмертия достигнута им (Юрий Живаго).
Иногда встречается на свете большое и сильное чувство. К нему всегда примешивается жалость. Предмет нашего обожания тем более кажется нам жертвою, чем более мы любим. У некоторых сострадание к женщине переходит все мыслимые пределы. Их отзывчивость помещает ее в несбыточные, не находимые на свете, в одном воображении существующие положения, и они ревнуют ее к окружающему воздуху, к законам природы, к протекшим до нее тысячелетиям.

Я не люблю сочинений, посвященных целиком философии. По-моему философия должна быть скупою приправой к искусству и жизни. Заниматься ею одною так же странно, как есть один хрен (Лиза Антипова)

Література в літературі:
  • Маяковский «Флейта позвоночник»
  • Толстой «Война и мир»
  • Достоевский «Преступление и наказание»
  • Пушкин «Воспоминания в Царском Селе» («Навис покров угрюмой нощи…»), «Евгений Онегин», «Городок», «Послания к сестре», «К моей чернильнице», «Послания к Юдину», «Моя родословная», «Путешествия Онегина», «История Пугачева»
  • Чехов
  • Гоголь
  • Тургеньев
  • Толстой
  • Стендаль «Красное и черное» 
  • Диккенс «Повесть о двух городах» 
  • Рассказы Клейста
  • Оссиан
  • Эварист Дезире де Форж Парни
  • Некрасов
  • Данте «Божественная комедия»

01.09.13

«Чапаєв і пустота» Пелєвіна

Ще на початку літа якийсь хлопчина написав мені в одній із соц.мереж.
Слово за словом і договорились ми до літератури. Хлопчина порадив прочитати Пелєвіна «Чапаєв і пустота». 
Тоді я щось інше собі читала і мені якось байдуже було на того Пелєвіна.
Ось літо майже скінчилось і я згадала ту рекомендацію. І, ні, щоб взяти книжку, скачала архів із записами ― і почала слухати.
Одразу вразив меднес, який нісся з динаміків. Я настільки не звикла до абстрактності постійних відступів у творах, що не могла вловити суті. Згодом якось звикла. Дослухала.
«Чапаєв і пустота» ― це така собі суміш всіх таких модних зараз віянь і течій (езотерика, буддизм теорія чистоти бла бла). І вся ця солянка написана у дусі суворого росіянізму. Ведуться постійні високі розмірковування про долю країни,
про те, хто і як творить ту долю, про сутність всіх речей… і у всьому аж кричить слов’янська, російська ментальність.
Сюжет роману побудовано навколо одного персонажу ― Пєтьки Пустоти. Пєтька цей живе ніби в двох світах: в божевільні і на війні разом з Чапаєвим і Анкою-кулеметчицею. При цьому всьому два світи так сильно переплітаються, що до самого кінця твору читач навряд збагне, де ж справжній світ, а де світ ілюзорний. І наприкінці Пелєвін візьме, дасть щигля тому нерозумному читачеві, що ніяк не міг розібратися з тими світами і скаже: «НІДЕ». Власне, на цьому «Ніде», а ще на «Ніщо» і «Ніколи» і побудована вся філософія твору. 
Читачу за допомогою, іноді малозрозумілих, діалогів намагаються втовкмачити, що все відносне.
Що все ― це ми, а ми ― це все, але цього «все» не існує, бо є порожнеча  як основна відправна точка всесвіту, якого, як і порожнечі, теж насправді не існує. Що світ, який ми бачимо ― колективна вигадка, яка насаджується нам із самого дитинства. І що, насправді, цей світ дуже індивідуальний: одні бачать розруху і якісь поодинокі вогнища, а інші ― тепле сяйво і спокій. Що немає минулого і майбутнього, як немає і теперішнього. Що нічого не існує і існує все…
І далі в такому дусі.
Загалом чтиво не для всіх, не для відпочинку.
Це не муракамі там всілякі і не маркеси, тут немає поверхневого  стрункого сюжету, під яким хочеш знаходиш, а хочеш не знаходиш якусь життєву філософію. Тут постійно змушують думати, не запитуючи, хочеш ти цього чи ні. Мовляв, бачили очі, що купували, а тепер сиди і читай до самого пабєдного кінця.
І, справді, сидиш читаєш (ну, або слухаєш, як я). Вдумуєшся в абсолютно абсурдні, на перший погляд, фрази, виловлюючи для себе щось цінне чи не виловлюючи нічого.
 
А тепер ось, що виловила для себе:
Чем человек хитрее и бессовестней, тем легче ему живётся.
<…>
А легче ему живется именно потому, что он быстрее приспосабливается к переменам.
<…>
Так вот, существует такой уровень бессовестной хитрости..,на котором человек предугадывает перемены еще до того как они произошли и благодаря этому приспосабливаться к ним значительно быстрее всех прочих. Более того, самые изощренные подлецы приспосабливаются к ним еще до того как эти перемены происходят.
…Все перемены в мире происходят благодаря этой группе изощренных подлецов, потому что на самом деле они вовсе не предугадывают будущее , а формируют его, переползая туда, от куда, по их мнению, будет дуть ветер. После этого ветру не остается ничего другого кроме как действительно подуть из этого места.
<…>
Они сумеют убедить всех, что ветер дует оттуда, куда они переползли (Петр Пустота)
Это что же получается, я в университете диплом по Гегелю писал, а теперь хожу тут с автоматом, а ты чего-то там прочитал в «Науке и религии» и думаешь, что залез в подвал и можешь в реальности мира сомневаться? (Милиционер-философ)
  В жизни все успехи нужно соотносить с тем интервалом времени, на котором они достигаться. Если этот интервал чрезмерно долог , то большинство достижений оказываются обессмысленными в большей или меньшей степени.  Любое из достижений, во всяком случае, практических, оказывается равным нулю, если отнести его к длине всей жизни, потому что после смерти не имеет значения ничего (Петр Пустота).
  Все прекрасное, что есть в человеке, недоступно другим, потому что по-настоящему  оно недоступно даже тому,  в ком оно есть. Разве можно, уставаясь на него внутренним взором, сказать: «Вот оно! Было, есть и будет» (Петр Пустота).
  Но если нельзя было увидеть мир под тем же углом, его, без сомнения, можно было увидеть под другим градусом.
Мир, в котором мы живем – просто коллективная визуализация, делать которую нас обучают с рождения. Это то единственное, что одно поколение передает другому (Черный Барон).
Страх всегда притягивает именно то, чего ты боишься, а если ты ничего не боишься, ― ты становишься невидимым (Чапаев).
  Лучшая маскировка ― это безразличие. Если ты по-настоящему безразличен ― никто из тех, кто может причинить тебе зло, про тея просто не вспомнят и не подумает (Чапаев).
 
Література в літературі:
  • Лермонтов
  • Достоевский
  • Шопенгауер
  • Ибсен
  • Гамлет
  • Гоголь
  • Нитсше
  • Гегель
  • Гамсун
  • Арістотель
  • Гурман
  • Эрих-Мария Ремарк
  • Райнер Мария Рильке
  • Юнг
  • Толстой война и мир
  • Набоков
Для тих, кому цікаво : посилання на один доволі цікавий проект (в соц. мережах)  
Там можна знайти посилання на книжку для iTunes в суперкрутому оформленні