07.12.13

Таємниця Едвіна Друда

Ще ніколи незавершені романи не викликали в мене такого захоплення. Насправді!
Я страшенно злилась над Гоголівськими Мертвими Душами, закінчення яких, таке зібгане і клаптикове, мене виводило із себе.
Тут інакше.
Роман обривається на найцікавішому і ти ні-чо-го не розумієш: «обдурили! що далі?! дайте мені продовження, чорт забирай!».
І тобі дають, звісно, якщо до рук потрапляє гарне видання.
Але дають не власне діккінсівське, а додумане.Рожзовують характерів і те, що через це може вийти. Аналізують найменші подробиці і складають їх в таку собі більш-менш зрозумілу картинку.
І все закінчується, як заведено: правду з'ясовано, злодіїв покарано.
Але уявіть собі скільки літературознавців ледь не билися між собою, сперечаючись, чим же міг закінчитись роман. Додайте до цього факт, що роман був не просто якось художньою писаниною, а детективом. А тепер думайте, як там все наплутав Діккенс і як ту плутанину довелось розгрібати.
Загалом цей пост «ні а чьом». Просто я дуже і дуже рекомендую прочитати «The Mystery of Edwin Drood». Не тільки тому, що це класика, а й тому, що роман змушує хвилюватись, співчувати, жаліти, ненавидіти, підозрювати, виправдовувати, зневажати, боятись кінець кінцем. Змушує дивуватись тому, наскільки проблеми мінливого світу лишаються незмінними. Змушує дивуватись наскільки люди були залежними від своєї слабкості (як і зараз, в принципі)
І, на сам кінець, роман змушує думати і ще тисячу разів думати думати думати.

А ще змусило посміхнутись ім'я, яке вигадав Діккенс для однієї із героїнь – Роза Бутон (не знаю як звучить в українському перекладі).

А ще ніхто і уявити собі не зможе, скільки адаптацій було створено за романом!
Я, як завжди, зосереджусь лише на екранізаціях.

Автор: на
Ярлыки: , , ,

Немає коментарів:

Дописати коментар

прокоментуй

Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)