«Молодість ― троянди ― кохання» або Ремарк і його перший роман «Притулок Мрій»

З усіє моєю надлюбов’ю до Ремарка я не змогла зрозуміти, як він міг написати щось подібне. Можливо, все через передмову до твору, яка змусила зі скептицизмом розпочинати прочитання твору. Можливо і ні. Але вкотре переконуюсь в тому, що перші твори митця не завжди хороші.
Це як в «Мартіні Ідені», коли простий хлопчина намагався писати і на початках уявляв, що його твори бездоганні, а над ними треба було працювати ще  і працювати. Так і з Ремарківським  «Притулок Мрій» (далі «Приют Грез»).

Він по-дитячому наївний. В ньому не знайдеш того зрілого Еріховського стилю, з його життєвістю і справжністю. Тут буде трагічність, яка і лишиться в подальших творах, але вона буде вже надто штучною.

Тут діалоги написані так, ніби їх виголошували якісь арістотелісофоклидемокріти: філософія, міркування. Але все це не живе (!)

Таке враження, що в гонитві за словом втрачалась думка, втрачалась сюжетність, втрачалась образність. Втрачались вони в надмірності. Точніше, в надмірній ліричності.

Забагато, коли в творі йдеться про декілька смертей. Коли йдеться про мертвих людей, завдяки яким створювалась філософія життя самих героїв.

Занадто, коли читачеві ще на початку твору вказують на те, що цей герой хороший, але він псується, але ця зіпсованість призведе до страждань, а через страждання він (той герой) дійде істини. Весь роман, як це моє попереднє речення – ніби й заплутаний, а ніби і зрозумілий. Забагато романтичності і таємничості. Загадковість просто місцями дратує.

Ясно, що устами Фріца Шрамма говорив сам Ремарк. Але.

Ремарк переборщив.

Дочитала лише з поваги до чудового автора втраченого покоління.

Але тим не менш прочитати треба було. Бо ж то цікаво знати з чого все починалось. З чого починався Еріх-Марія Ремарк, і за що ж розкритикували «Приют Грез».

“ Пускай подождут, подумал он, вечер слишком прекрасен (Фриц Шрамм) [с. 4].

“ Мысленно Фриц был весь в прошлом и щагал теперь машинально, не замечая весны [с. 5].

“ Будь то импрессионизм или экспрессионизм, будь то музыка, литература или живопись ― безразлично: она восхищается всем, что именуется искусством [с. 8].

“ Как раз красота и счастье внушают человеку самые грустные мысли (Фриц Шрамм) [с. 10].

“ Жизнь ― это чудо, но чудес она не творит (Фриц Шрамм) [с. 12].

“ У мужчин курение ― потребность, а у женщин ― кокетство! (Фриц Шрамм) [с. 15].
“ Женщина может к чему угодно привыкнуть и от чего угодно отвыкнуть, если полагает, что это ей не идет (Фриц Шрамм) [с. 15].
“ Я прожил свою жизнь сполна, имел все, то жизнь хотела и могла мне дать. Правда, все пришло и ушло чересчур быстро (Фриц Шрамм) [с. 35].
“ Разве я мог приковать ее рассвет к моему увяданию? (Фриц Шрамм) [с. 41]
“ «Образованная» женщина ― это чудовище! (Эрнст) [с. 69]

“ Жить можно по-разному ― внутри себя и вовне…Вопрос лишь в том, какая жизнь ценнее (Фриц Шрамм) [с. 72].

“ Только тот, кто меняется, для меня остается родным (Фриц Шрамм (Ницше?)) [с. 80].

“ Любовь ― она и есть любовь! Ее надо чувствовать, а не тратить попусту затасканные слова! (Эрнст) [с. 106]

“ К сочувствию более сего склонны люди счастливые (Эрнст) [с. 121].

“ Человек великий лицедей, прием он любит играть трагические роли (Эрнст) [с. 121].

“ Есть люди, не считающие дни рождения таким уж большим праздником, поскольку и родиться на белый свет ― весьма сомнительное счастье. Никогда не знаешь ― проклинать или благодарить судьбу (Эрнст) [с. 135].

“ Покой ― вздор, надувательство, жалкая болтовня для юных чахоточных очкариков, пустые слова для узкогрудых домоседов! (Эрнст) [С. 161-162]

“ Существуют такие властные натуры которым нужно испытать все ― и бурю и штиль, ― чтобы познать себя… Ветхозаветное «Познай самого себя!» У женщин это уже почти норма, в то время как у мужчин все более индивидуально. У женщин путь к себе состоит в отказе от своего «я» ― в переходе от Я к Ты (Фриц Шрамм) [с. 185].

“ Кому никогда не доводилось жить вдалеке от родины… тот не знает, какова ее магическая сила и не умеет ценить ее (Фриц Шрамм (дядя Фриц)) [с. 215].

“ Способность прощать ― только это и есть в человеке от Бога (Фриц Шрамм) [с. 265].

Література в літературі:

• Гёте
• Эйхендорф
• Швинд
• Гейнзе
• Мюллер
• Ницше

Обсяг електронної версії прочитаної книги становив 296 с.