Замаскована філософія Дідро та його «Жак-фаталіст і його Пан»

Пам'ятаєте, жив собі такий дядечко Дені Дідро?
Свого часу це ім'я не мало для мене нікого значення. Свого часу, до прочитання «Монахині».
А потім про цього дядечка мені нагадали на парах. Ми ще тоді вивчали  «знакові»  енциклопедії.
Так що у моїй свідомості Дідро був недурним дядечком, мудрим і працьовитим енциклопедистом, мислячою людиною, філософом.
Одного разу цей образ у свідомості було частково зруйновано твором «Жак-фаталіст та його пан».
Власне, саме назва спонукала мене прочитати роман. Точніше та її фатальна частина. Позаяк, філософія фаталізму була дуже близькою мені свого часу, але мова не про це.
Фаталістичні погляди одного з персонажів лишили мене задоволеною, а от з іншим...
Через це інше книга йшла дуже важко. Дідро побудував її таким чином, що одні розповіді в ній обриваються іншими. Щось на зразок вітчизняних телеканалів, на яких улюблені телепередачі обриваються ненависною рекламою.
Іноді ці історії обривались авторськими словами-вставками, коментарями.
І нехай мене не зрозуміють всі любителі величної класики, але такі штуки мене дратують.

Здавалось, Дідро писав роман граючись. Серйозні істини він виливав у такі слова, що вони не залишали ніякого відгуку всередині окрім фрази «ну і що?».
Хоча, мушу погодитись, що таке словесне втілення ― данина епосі: коли автор підтримував увагу читача своїми коментарями, розважав його, по ходу сюжету щось пояснював, коли в твір глибокий потрібно було запхати і щось розважливе, надміру буденне, щоб це викликало зацікавлення, обговорення, обурення (?), ажіотаж (?).
І прикидаючись таким собі дурником, Дідро написав великий роман. Так-так, великий. Але до цього великого ще треба достукатись. Потрібно розгребти всі  «любовні пригоди» головних героїв і знайти там справжній сенс.
Та, не зважаючи на гру в хованки, яку влаштував Дідро, роман не сподобався.
Так, вражає спокій, з яким Жак ставився до всього хорошого чи поганого, що відбувалось із ним. Вражає його мужність (?), з якою він говорив зі своїм паном, не боячись покарань і сміючись у відповідь на всі спроби здійснити ці покарання. Вражай відвертість, простакуватість і разом із тим своєрідна мудрість Жака.  Вражає те, як він змушував себе слухати і дослухатись до себе.
Дратує форма оповіді, дурні історійки (ніби з дешевого романчика 18 століття), під якими ховається філософія твору. Дратує, даруйте, вульгарність і розпусність цих історій.
Дратуэ выдсутныть эдиного завершеного сюжету: Жак та його Пан ідуть невідомо куди, невідомо чому, і тут бац  ― Пан вбиває свого давнього ворога і потрапляє в тюрму. І тут бач  ―  і Дідро, чи то його перший видавець, дописує ще три можливі кінцівки.
Але все пусте.
Всьо тлєн (як писав Язиков).

Ну а далі те, що виловила для себе з тексту. Отож:

“ Разве мы властны влюбляться или не влюбляться? И разве, влюбившись, мы властны поступать так, словно бы этого не случилось? (Жак) [с. 11].

“ Все, что случается с нами хорошего или дурного, предначертано свыше (Жак) [с. 12].

“ Безумец ― это несчастный; а следовательно, счастливец ― это мудрец.

<...>

Счастливый человек ― тот, чье счастье предначертано свыше, и, следовательно, тот, чье несчастье там предначертано ― человек несчастный (Жак) [с. 19]. 

 

“...Осторожность ― предположение, на основании которого опыт разрешает нам рассматривать выпавшее на нашу долю обстоятельства как причины неких последствий, ожидаемых нами в будущем с радостью или со страхом.

<...>  

...Осторожность не обеспечивает нам счастливого исхода, но утешает и оправдывает нас в случае неудач (Жак) [с. 20, 21].

“ Никогда не плодят так много детей, как в годы нужды (Жак) [с. 34].

“ Мы думаем, что управляем судьбой, а на самом деле она всегда управляет нами (Жак) [с. 52].

“ Мы ежедневно ночуем с женщинами, которых не любим, и не ночуем с женщинами, которых любим (Хозяин) [с. 56].

 “ Ни боги, ни люди, ни лавки не прощают поэтам посредственности [с. 65].

 “― Мужа нет дома, но надеюсь, это не помешает вам у нас пообедать?
― Нисколько: я ведь не одалживал ему ни своего желудка, ни своего аппетита
(господин Гусс и жена автора) [с. 109].

“ ...Не было среди нас ни одного, кто не совершил бы ради нее величайших глупостей, при условии что она сделает ради него одну маленькую (Хозяин) [с. 283].

“ Всякий человек хочет командовать над другим и что так как животное стоит ниже последнего класса граждан, коими командовали все прочие классы, то люди заводят зверей, чтобы командовать хоть кем-нибудь (Жак) [с. 300].

“ Слабовольные люди  ― это собаки упрямых людей(Жак) [с. 301].

“ Народ падок до зрелищ, так как он забавляется, когда из видит, и еще больше забавляется, когда о них после рассказывает (Жак) [с. 304].

“ Нет книги невиннее плохой книги [с. 377].

Література в літературі:

• Жан-Батист Мольер  «Скупой», «Плутни Скапена», «Лекарь поневоле» ;
• Гораций;
• Сервантес «Дон Кихот»;
• Фортигверра Николо  «Ричардетто»;
• Вольтер  «Девственница» ;
• Юэ Пьер-Даниэль;
• Жак-Бенинь де Боссюэ;
• Николь Пьер;
• Аристотель;
• Лебоссю «Трактат об эпической поэме»;
• Вида Марио Джироламо «Поэтическое искусство»;
• Данте  «Комедия об аде, чистилище и рае»;
• Давид-Огюстен Брюэс «Адвокат Патлен»;
• Светоний;
• Катулл;
• Марциалл «Эпиграммы»;
• Ювенал;
• Петроний;
• Лафонтен «Желудь и тыква»;
• Сенека;
• Жан-Батист Руссо;
• Монтень;
• Франсуа Рабле (Медонский кюре) «Гаргантюа и Пантагрюэль»;
• Лафар;
• Шапель;
• Шолье;
• Панар;
• Гале;
• Ваде;
• Франсуа Вийон;
• Шарль де Брос;
• Шарль Кале;
• Гвидо Бентивольо «Фландрийские войны» ;
• Тит Ливий «История Рима»;
• Анри-Жозеф Дюлоран  «Кум Матье, или Превратности человеческого ума»;
• Лоренс Стерн «Жизнь и мнения Тристрама Шенди, джентельмена»;
• Спиноза;
• Коле «Истина в вине».

Обсяг електронної версії прочитаної книги становив 513 с.