Вільям Голдінг з химерною правдою у романі «Володар мух»

«Володар мух» ― один з тих творів, які читаються вкрай важко. Не через якісь мовні особливості, худ. прийоми бла бла. А через сам сюжет.
Маємо купку хлопців, які кимось дивовижним чином потрапили на безлюдний острів. Ну, і щоб якось жити, вони обирають собі головного, який усім розпоряджається, за все відповідає, скликає збори…
І все би добре, та щось не те. Сформована манюня «держава» розколюється навпіл через ворожнечу. Ті, хто халявив і не хотів працювати, а волів просто їсти м’ясо переходять до табору одного хлопця-мисливця, а всі решта залишаються з першим вожаком.
І тут починається. З’являються якісь дикунські закони. Мисливець виявляється схибленим тираном. Він знущається над усіма, б’є їх залякує. Вони вбивають двох хлопців..
Весь текст тримає в такому гнітючому напруженні, що з’являється відчуття безвиході.

Серйозно, читаючи, та і дочитавши, я тиждень була в такому депресивному стані, що страх.
Закінчуються всі ті криваві неподобства, коли хлопців нарешті знаходять дорослі. Всі враз розуміють що вони накоїли і починають плакати, мовляв вони всього лиш маленькі хлопчики і все сталось випадково.
У «Володарі мух» збудовано якусь таку абсурдну модель світу, в якій має бути хтось вищий старший, щоб тримати все у порядку. Але вищих і старших не може бути нескінченна кількість. В такому разі модель не працює.
Якщо такого старшого немає ― не існує і законів. Так як і скрізь, якщо ніхто не бачить, ти руйнуєш, крадеш, обманюєш. Якщо ж за це можуть покарати ― з’являється страх і самоконтроль, якась соціальна відповідальність.

В творі є сильні, є слабкі. Є нікчеми, є «боги». Є ті, хто думає, але нічого не робить, і ті, хто робить, але не вміє думати. Є керівники і керовані, байдужі.

Можливо через те, що цього «Володаря мух» не можна назвати простою вигадкою його тому так важко сприймати. В якийсь момент розумієш, що не зможеш ні-чо-го змінити. Весь світогляд вивертається навиворіт і починає боліти голова. Бо так просто про це не замислюєшся, не думаєш про те, на чому все стоїть, хто усім керує. А тут тебе змушують. І це змушують особливо дієве в ті моменти, коли його підкріплюють химерними образами: головами на палицях, страхами втіленими в якісь образи...

Єдиним моментом, який я досі не зрозуміла лишається момент з мертвим парашутистом, котрий розкладався на горі. Що це? Символ маріонетки? Знову ж таки та безвихідь? Що?

Читати тільки тим, у кого все гаразд із психікою, хто любить мислити, аналізувати і в кого не надто розвинене відчуття співпереживання.

Екранізації:

• Lord Of The Flies (1963) як пише Вікі, це ― найточніша екранізація роману з усіх
• Alkitrang dugo (1975) ― філіппінський фільм, в якому від роману Голдінга залишились тільки невеликий слід
• Lord Of The Flies (1990) кінострічка за мотивами роману Голдінга
• Повелитель мух (1991) документальний фільм В. Тюлькіна

один з епізодів серіалу Ікс-файли (Секретні матеріали), який я пам'ятаю ще з дитинства, теж назвався «Володар мух» 

«Володар мух» у музиці

• Одна з пісень альбому U2 (1980) має таку ж назву, як 7 розділ роману ― «Shadows and Tall Trees»
• Гурт Iron Maiden назвав одну зі своїх пісень в альбомі «The X Factor» (1995) «Володар мух» (Lord of the Flies)
• Анлійський готик-рок гурт Nosferatu назвав так свій альбом (1998)
• Німецький хеві-метал гурт Rage назвав так свою пісню з альбому Carved in Stone