Мила повість «Вафельне серце» від Марії Парр

Одного разу трапилось так, що в мене відключили і-нет. І ніби «подумаєш». Але нє тут та била (!) На жодному з дисків лептопа не було ні фільмів, ні музики. Тільки аудіо-книжка. А як ще витратити час з користю, коли в мережі і це слід було глянути … і те. От і почала я її слухати.І, О БОЖЕ, як я здивувалась, з того, що почула.

Ну правда, зазвичай на дисках зберігається якесь лайно, яке не дуже й хочеться дивитись/слухати. І ти, відповідно, не дивишся і не слухаєш. Але і не видаляєш, бо раптом колись шось станеться, а робити щось же треба.

А тут таке! І атмосферність, і настрій, і тепло. Що ще треба холодного осіннього дня?

«Вафельне серце» в мене асоціюється з «Вином з кульбабок» (Бредбері) ― таким же чудовим і теплим твором. Так і хочеться їх склепати в одну серію і радити всім, кого змучила хандра/апатія і ще що там може замучити.

Що ж у ньому такого крутого?

Два персонажі +-9 років (хлопчик і дівчинка), які постійно шукають пригод на свою голову в норвезькому містечку Щепкі-Матільди (не впевнена що українською воно звучатиме саме так). Шукають і знаходять! То на санях з самісінької вершини гори спускаються, то перелазять з одного дому в інший по канату, то на коровах катаються, когось рятують, когось шукають… Такі собі двійко авантюристів. І хлопчик ніби й спокійний, а от дівчинка (Лєна) ― монстр ентузіазму, хоробрості, відчайдушності.

Ще в повісті є такий собі дід, який ніби і порядний, а сам такий же шибайголова, як і ті двоє. Він постійно прикриває їх в авантюрах, підтримує в якихось дурощах, підіграє у всіляких вигадках. Загалом ― ідеальний дід. Є ще баба-тьотя, яка пече не-пе-ре-вер-ше-ні вафлі. Чесне слово, іноді здається, що сам їси її вафлі, коли все це читаєш, що відчуваєш запах тих вафель… ох.

Є мами-тати, дядечко, який завжди злиться, коли роблять щось не те, наприклад садять в катер його корів…

Всю книжку можна розтягати на кумедні фрази. Не знаю навіть, чия в тому заслуга ― автора чи перекладача. Але насправді слухається (думаю, що і читається) на одному диханні. А з обличчя не злазить усмішка.

Ніколи не могла подумати, що в Норвегії (з усією моєю любов'ю до неї) теж бувають круті дитячі автори :)

Далі декілька цитат:

“Лена говорит, что если бы не начались летние каникулы, она б впала в кому и померла (Трилле).

“Дед говорит, то она [Лена] конь-девица, хотя на вид она больше похожа на велосипед (Трилле)..

“Лена проводит у нас столько времени, что стала сама себе соседкой (Трилле)..

“… А когда штиль ― море выглядит как огромная лужа (Трилле)..

“Скучать по кому-то ― самое прекрасное из всех грустных чувств (дед).

“«Сюрприз!» ― завопила Лена так, что обои начали отходить от стен.

І знаєте, коли читаєш такі книжки, думаєш, що здійснив ВЕЛИЧЕЗНЕ літературне відкриття. А виявляється, що авторку цієї повісті вже давно знають в Європі і дуже люблять. Вона отримала численні нагороди за свої милі-премилі твори. В такі моменти ти кажеш собі  «Ех» і думаєш, що все це не дарма.

За «Вафельним серцем» навіть фільм зняли, щоправда я знайшла лише з норвезкою озвучкою. Та все ж.