Роман вийшов геніальним. Але
видно, що його писав саме чоловік. Бо саме у чоловіків не до кінця виходить
зрозуміти жінок, заглибитись у них і створити «повний» персонаж.
Відтак маємо Нана ― рудоволосу красуню, яка колись завойовувала Париж, продаючи своє тіло в чорних брудних провулках, а згодом тим таки тілом завоювала весь світ. І коли в її руках було все ― і гроші, і розкіш, і визнання (в певних колах), і безліч коханців, коли всі жінки заздрили їй і ненавиділи її ― вона просто тішилась собі, знущаючись над чоловіками. Вона руйнувала чоловічі життя, відбирала у них все, доводила багатих до такої бідності, що їм доводилось або їхати світ за очі, щоб не втратити гідності, або ж вбивати себе. Головне, що ніхто з них не усвідомлював куди котяться їхні життя. То була своєрідна плата за любов і ніжність, яку вони не могли ніде отримати, за уміння вислухати, яке практично не властиве жінкам, і за славу, за те що їхнє ім’я пару разів надрукують в якійсь газетці. Всі були щасливими.
Одній тільки Нана було нудно. Чим
далі, тим їй не вистачало грошей. Слуги наживались на її доброті і неуважності.
Так само робили тітка і Атласна-подруга А їй було байдуже. Вона просто
посміхалась завжди, щоб не утнула і в яку б ситуацію не потрапила і жила далі.
Вона керувала всім світом і тільки
одна людина керувала нею ― грубий чоловік, який лишав на її тілі безліч синців.
Через нього вона на певний час стала страшенно бідною, бо їй доводилось
утримувати його, накривати для нього розкішні столи. На все це вона знову
заробляла в провулках. І одного разу ледь на тому не попалась поліції.
В мене проскочила тоді думка, що
все, вона попалась. Її до кінця будуть бити, а вона за це ще більше любитиме. А
все тому, що кат не плазував перед нею, демонстрував всю свою волю і
гіперчоловіче начало.
Та ні, і цьому настав край. І вона
знову почала розкошувати.
Смішно як усе закінчилось. Всі,
хто любив її найбільше ― побоялись наблизитись до неї, коли вона помирала Ті,
хто її ненавидів ― прийшли і зі співчуттям попрощались з нею. Ба більше, Роза
(її вічний ворог) доглядала за нею під час хвороби, піклувалась, коли всі
покинули. Іронія.
Так і після смерті Нана не лишалась
самотньою. Аж до моменту, поки її спотворене тіло не почало розкладатись. Та й
тоді, в той момент, коли вона лишилась на своєму ліжку ― до кімнати ввірвались
тисячі голосів з вулиці. І байдуже, що кричали вони не до неї. Байдуже, бо вона
була не сама.
“Ей, правда, было немного страшно, так как наиболее приличные были в то же время и наиболее омерзительными. Весь лоск их пропадал. Животная похоть выявлялась во всей полноте своих чудовищных вкусов и утонченной развращенности. Поэтому-то проститутка Атласная относилась без всякого уважения к важным господам, разъезжавшим в экипажах, и, возмущаясь ими, говорила, что кучера гораздо лучше своих хозяев, так как уважают женщину и не изводят ее своими адскими затеями.
- Нана (Nana) 1926 французького виробництва
- Нана (Nana) 1934 виробництво США
- Нана (Nana) 1944 мексиканська
- Нана (Nana) 1955 франко-італійський фільм
- Нана (Nana) 1968 британський міні-серіал
- Нана (Nana) 1981 міні-серіал
- Нана (Nana) 1983 знята (за словами рецензентів) у стилі soft-porno
- Нана (Nana) 1983 італійська (судячи з рейтингу IMDb найбільш провальна екраніз.)
- Нана (Nana) 1985 мексиканська
- Нана (Nana) 1999 італійська
- Нана (Nana) 2001 французька
І кому цікаво список усіх екранізацій творів Еміля Золя
Взагалі раджу до прочитання романи серії Ругон-Макарра
Немає коментарів:
Дописати коментар
прокоментуй