«Продавець повітря» Бєляєва або наукова фантастика з нотками соціалізму

Тепер я знаю, що це ― фантастика доби комунізму.

А все тому, що до рук мені потрапила книженція Алєксандра Бєляєва ― «Продавец воздуха».

Щиро кажучи, я мало що тямлю в фантастиці. На моєму рахунку (якщо брати грубо) є лише книжки Дяченків та Лук’яненка, Бредбері, Велса, Верна, Дойля. А щоб сміливо говорити про фантастику чи фентезі, мені здається, слід прочитати значно-значно більше.

Та все одно, у випадку з цим романом я точно можу сказати, що він втратив свою художню фантастичну цінність в наш час. Якби прочитала його ще в далекі 30-і (вперше роман опублікували 1929 р.), то  була б просто приголомшена його новизною ідейністю… Але зараз, він радше служить прикладом того, якою була наукова фантастика доби Союзу.  Якби

відкинути мінімальну ідеологію, певні бачення соц. устрою бла бла то все одно б ми мали хоч і цікавий, та біднуватий сюжет з досить передбачуваним закінченням.

В цьому не можна звинувачувати Бєляєва як автора. Як на фантаста свого часу він дуже крутий дядько. В цьому є провина читачів. Ми стали настільки  зіпсованими, що автору доводиться

добряче попітніти, щоб вигадати, чим утримати нашу увагу, наше зацікавлення. Мені здається, що раніше не було так важко в тому плані. Раніше не було стільки інформації, яка день-у-день вливалась цілими потоками в голови, раніше не було такого над стрімкого технічного розвитку, який спостерігаємо зараз.

Зараз спробуй-но не те що йти в ногу з усіма технологіями, а обігнати їх і зазирнути у майбутнє. Надто складне завдання для письменників.

Тому «Продавца воздуха» я б радила читати у тих випадках, коли любиш наїв, коли цікаво зазирнути за куліси розвитку наукової фантастики (правда пафосно звучить?), коли хочеш отримати від твору не новизну, а задоволення, для саморозвитку. І просто, якщо хочеш погиготати собі тихенько над тим, що було в головах «товаріщєй», коли вони читали той роман і уявляли, що все і насправді може так обернутись.

Про сюжет.

Маємо метеоролога, який вирушив у експедицію на північ країни, щоб дізнатись, що ж таке відбувається з погодою, з вітрами і температурою. Бо все почало змінюватися і ніхто не міг зрозуміти у чому справа.

Маємо його помічника якута Ніколу, який є таким собі образом ідеальної (?) людини, яка живе у своєму суворому світі зі своїм рівнем розвитку.

Одного разу вони рятують з болота дивного дядечка, який радить їм не йти за вітром, бо там смерть (а якраз туди їм і треба було). Згодом ті двоє таки йдуть за тим вітром і тут починається найцікавіше. Підземне життя, технології, наука, таємниці, інтриги, ворожнеча, рідкий кисень, загроза життю, біда на планеті, війни… Ух!

Загалом цікаво, реалістично. Така собі альтернативні реальність спроектована на початок минулого століття. 

У дусі «злодій прагне захопити світ».

До речі, є ще фільм, відзнятий у 1967 році В. Рябцевим (і командою) «Продавец воздуха». Про те, яка та кінострічка, говорити не берусь, бо не бачила. Тому, якщо раптом хтось колись гляне — скажіть.