У ньому про вкрай серйозні речі пишеться так, ніби про щось буденне. Про бідність пишеться ніби про шкарпетки.
Головними героями роману є бідняки — пайсанос. Феномен цих бідняків полягає у тому, що не маючи ані копійки в кишені, вони все одно вміють сміятися.
На початку твору сказано, що майно — досить обтяжлива річ для цих людей. Вони краще спатимуть під човнами на холодній землі, але відчуватимуть свободу. У той час, як майно (власне житло, наприклад) їх обтяжувало б.
На будь-які зароблені кошти пайсанос купують вино. В них нема такого поняття як складання цих коштів (у книзі тільки один персонаж збирав кошти, але і той, здається, був трішки схибленим).
Вони дуже ліниві. Але це не лінь, а знову ж таки свобода.
Власне, все що їм потрібно це пити, спати, і бути ситим.
Їжу вони знаходять або крадуть. Ну, або здобувають хитрощами.
Приміром, був епізод, де головні персонажі не очищали двір від бур'яну лише тому, що в сусідської тітоньки водились кури. А кури люблять нестися в якихось заростях, де їм затишно. Ось вони і наробили дірок в огорожі, щоб ті кури приходили до них у двір і неслися.
І хтось спитає: «звідки ж у них двір»?
Вся справа у тому, що один з цих пайсанос отримав у спадок аж два будинки — небувала розкіш для бідняка. Ось і оселився в них зі своїм другом, який потім теж скликав друзів.
І жили вони веселою компанією, допоки один із них не помер і допоки вони не спалили котрийсь із будинків.
А ще ці бідняки дуже віруючі люди. Вони ходять на служби і сповідаються. Та й не просто ходять, а намагаються якнайкраще вдягатись туди. Звичайно, якщо можна вживати слово якнайкраще до того лахміття, котре вони носять.
Висловлюючись нетолерантно, пайсанос — це ті ж громадяни світу, яких так часто можна побачити на смітниках. Тільки для пайсанос жити так, як вони живуть, вважається цілком нормально.
Вони поважають закон і правосуддя. Вони люблять веселитись з жінками. З ріііізними жінками.
Жінки в романі взагалі окрема тема. Тільки заради кількох абзаців з їх описами, можна читати весь текст! Амбітні, вольові, з перцем!
І, як я вже говорила, що б не сталося, наші герої ніколи не «падают духом», адже за їх філософією все має складатися так, як судилося. А «судиться» завжди якнайкраще!
І доки ці люди зможуть дістати черговий галон вина, доти всім буде добре.
І немає нічого кращого за мову Стейнбека. Соковиту, просту, хоча і вкрай поетичну.
Із того що запам'яталось:
“Жирные дамы с глазами скучающими и мудрыми, как глаза свиней ехали... по городу.
“Ветер приближался так незаметно, как старость к счастливому человеку.
Між іншим, існує однойменна екранізація роману:
Tortilla Flat (1942).
Мені як страшному поціновувачу старих кінострічок здається, що вона має бути хорошою.
Для тих, кому цікаво. Знайшла чудовий відгук на роман, який здається передає його основну суть. Досить цікаво було почути про чужі враження. Бо моє, кардинально моментами різнилося з тим, на яке я посилаюсь.