Весь Стейнбек в Зимі тривоги нашої

Останнім часом потягло на доволі похмурі книжки.
Похмурі не через свою тематику, а через реалізм (?)

В «Зимі…» маємо головного персонажа ― Ітана, такого собі звичайного чоловічка, якому «ничто человеческое не чуждо». Він звичайний продавець в магазинчику має напрочуд тонкий розум. І здавалось би, що взяти з бідняка інтелігента? А в нього є коханки (я так і не розібралась, скільки їх було), його поважають в місті, чи то тому, що він походить з дуже старого поважного роду, и то тому, що він є занадто чесним.

В Ітана є двійко діточок: дівчинка і хлопчик. Вони, в принципі як і їхня мама, втомилися від бідності і хочуть якомога швидше розбагатіти, прославитись (зробити що завгодно), щоб жити краще. Жити краще хочеться і Ітанові.

У той час, коли діти думають написати твір, про те, як люблять Америку і виграти купу якихось цінних призів, Ітан планує… пограбувати банк.

Ось таке прозаїчне життя.

Кінець кінцем він той банк не грабує, його син виграє другу премію на все американському конкурсі, але й з нею не все так гладко6 виявляється він просто зкомпілював свій твір з безлічі творів відомих особистостей минулого сторіччя.

Але не зважаючи на усі ці поразки, в матеріальному плані їм щастить. Щастить тоді, як інші зазнають низки невдач. Наприклад, власника магазинчику, в якому працює Ітан, депортують з країни, бо десять (?) років тому він незаконно потрапив з Італії (?) до Америки. І цей власник залишає свій магазинчик своєму вірному і чесному підлеглому.

А ще сім’ї Ітана перепадає луг, на якому хтось дуже і дуже хоче побудувати летовище (аеропорт), бо там знаходиться єдина придатна для того ділянка. А перепадає він після того, як помирає його друг-алкоголік, заради якого Ітан ладен був зробити все на світі, навіть віддати всі гроші, тоді коли б сам лишився без копійки в кишені.

Всі ці сюжетні повороти прикрашають ліричні відступи: роздуми самого Ітана, його декламування біблійних текстів, поем тощо.

Загалом роман хоч і невеликий, але дуже атмосферний. Найважливіше, що я винесла для себе: ніколи не опускати руки і робити все, що робиш (якщо вважаєш це правильним) і тоді все складеться найкращим чином. Принаймні для тебе. Проблема полягає лише в тому, щоб залишатись щасливим, коли все, про що ти так довго мріяв, буде в твоїх руках.

І так, здається в мене з'явився новий улюблений письменник. 

Для тих, комі цікаво. В 1983 році у США було відзнято одноіменну кінострічку за романом Джона Стейнбека. 

але не знаю, чи є потреба її переглядати. надто вже яскравий вийшов твір. 

“Нет ничего чудовищнее того, что мы можем внушить себе сами.

“И чего ты расстраиваешься, что, мол, люди думают о тебе плохо? Да они вообще о тебе не думают.

“Плохой роман должен развлекать читателей, средний — воздействовать на их чувства, а лучший — озарять им путь.

“Сами по себе слова ничего не значат, они только проводники чувств.

“Сколько, наверно, есть людей, на которых я всю жизнь смотрю и не вижу.

“Вам попался бриллиант. Не трите его слишком сильно, а то как бы не обнаружилась подделка.

“Когда двое встречаются, каждый в чем-то изменяет другого, так что в конце концов перед вами два новых человека.

“Если хочешь сохранить друга, никогда не испытывай его.

“Советов мы не любим - нам нужно поддакивание.

“Когда дело касается денег, для обычных правил поведения наступают каникулы.

“Я люблю ее, и это странно, ведь в ней все то, что мне ненавистно в других, но тем не менее я души в ней не чаю.

Ps ніхто ніколи не розумів жінок краще, та і людей взагалі, ніж Стейнбек

Pps цитати цього разу крадені. захопилась і не записувала власноруч. тому і не ясно хто говорить :) Але, думаю, куди не тицьни  — все з уст Ітана Хоулі.

«Квартал Тортілля флет» Джона Стейнбека

Абсолютно дивний роман.
У ньому про вкрай серйозні речі пишеться так, ніби про щось буденне. Про бідність пишеться ніби про шкарпетки.
Головними героями роману є бідняки — пайсанос. Феномен цих бідняків полягає у тому, що не маючи ані копійки в кишені, вони все одно вміють сміятися.
На початку твору сказано, що майно — досить обтяжлива річ для цих людей. Вони краще спатимуть під човнами на холодній землі, але відчуватимуть свободу. У той час, як майно (власне житло, наприклад) їх обтяжувало б.

На будь-які зароблені кошти пайсанос купують вино. В них нема такого поняття як складання цих коштів (у книзі тільки один персонаж збирав кошти, але і той, здається, був трішки схибленим).
Вони дуже ліниві. Але це не лінь, а знову ж таки свобода.
Власне, все що їм потрібно це пити, спати, і бути ситим.

Їжу вони знаходять або крадуть. Ну, або здобувають хитрощами.
Приміром, був епізод, де головні персонажі не очищали двір від бур'яну лише тому, що в сусідської тітоньки водились кури. А кури люблять нестися в якихось заростях, де їм затишно. Ось вони і наробили дірок в огорожі, щоб ті кури приходили до них у двір і неслися.

І хтось спитає: «звідки ж у них двір»?
Вся справа у тому, що один з цих пайсанос отримав у спадок аж два будинки — небувала розкіш для бідняка. Ось і оселився в них зі своїм другом, який потім теж скликав друзів.

І жили вони веселою компанією, допоки один із них не помер і допоки вони не спалили котрийсь із будинків.

А ще ці бідняки дуже віруючі люди. Вони ходять на служби і сповідаються. Та й не просто ходять, а намагаються якнайкраще вдягатись туди. Звичайно, якщо можна вживати слово якнайкраще до того лахміття, котре вони носять.

Висловлюючись нетолерантно, пайсанос — це ті ж громадяни світу, яких так часто можна побачити на смітниках. Тільки для пайсанос жити так, як вони живуть, вважається цілком нормально.
Вони поважають закон і правосуддя. Вони люблять веселитись з жінками. З ріііізними жінками.
Жінки в романі взагалі окрема тема. Тільки заради кількох абзаців з їх описами, можна читати весь текст! Амбітні, вольові, з перцем!

І, як я вже говорила, що б не сталося, наші герої ніколи не «падают духом», адже за їх філософією все має складатися так, як судилося. А «судиться» завжди якнайкраще!
І доки ці люди зможуть дістати черговий галон вина, доти всім буде добре.

І немає нічого кращого за мову Стейнбека. Соковиту, просту, хоча і вкрай поетичну.

Із того що запам'яталось:
“Жирные дамы с глазами скучающими и мудрыми, как глаза свиней ехали... по городу.
“Ветер приближался так незаметно, как старость к счастливому человеку.

Між іншим, існує однойменна екранізація роману:
Tortilla Flat (1942).

Мені як страшному поціновувачу старих кінострічок здається, що вона має бути хорошою.

Для тих, кому цікаво. Знайшла чудовий відгук на роман, який здається передає його основну суть. Досить цікаво було почути про чужі враження. Бо моє, кардинально моментами різнилося з тим, на яке я посилаюсь.