15.02.14
07.02.14
Лев Толстой трилогія «Дитинство. Отроцтво. Юність»
Чесно кажучи, коли починаєш читати Толстого, очікуєш чогось грандіозного.
Ідея трилогії «Дитинство. Отроцтво. Юність» показати внутрішні (та і зовнішні) зміни особистості, яка формується. А простіше кажучи - як змінюється світогляд дитини на шляху дорослішання.
Ідея чудова. А от з «чудовістю» результату втілення цієї ідеї я б посперечалась.
На сторінках ми бачимо негарного хлопчика, якому важкувато контактувати зі своїми однолітками через зовнішність і через внутрішні (часом абсолютно ідіотські переконання). Бачимо людину, яка по суті, з самого дитинства ні до чого не прагне.
Ми бачимо якісь прояви дитячого максималізму але далі ніж у слова ті прояви нікуди не втілюються.
І виходить якась нуднувата балаканина на три томи.
Роздуми про батьків, про братів/сестер/родичів, про релігію, про гроші, про дорослішання, про любов.
Така враження що герой наш, від імені кого ведеться розповідь живе десь у хмарах. В нього якесь викривлене бачення світу. Він поділяє людей на камєльфо і некаєльфо. Для нього нігті і гарна вимова французькою - ледь не найважливіше.
Він ставить себе над усіма, в то час, як сам розуміє, що нічим не краще, ба, навіть гірше інших.
А найлегшим виходом в таких ситуаціях «прозріння» для нього лишається (навіть в зрілому віці) розплакатись і звинувачувати у всьому інших.
Але з-поміж усього таки вдалось видивитись досить цікаві ідеї.
Ідея трилогії «Дитинство. Отроцтво. Юність» показати внутрішні (та і зовнішні) зміни особистості, яка формується. А простіше кажучи - як змінюється світогляд дитини на шляху дорослішання.
Ідея чудова. А от з «чудовістю» результату втілення цієї ідеї я б посперечалась.
На сторінках ми бачимо негарного хлопчика, якому важкувато контактувати зі своїми однолітками через зовнішність і через внутрішні (часом абсолютно ідіотські переконання). Бачимо людину, яка по суті, з самого дитинства ні до чого не прагне.
Ми бачимо якісь прояви дитячого максималізму але далі ніж у слова ті прояви нікуди не втілюються.
І виходить якась нуднувата балаканина на три томи.
Роздуми про батьків, про братів/сестер/родичів, про релігію, про гроші, про дорослішання, про любов.
Така враження що герой наш, від імені кого ведеться розповідь живе десь у хмарах. В нього якесь викривлене бачення світу. Він поділяє людей на камєльфо і некаєльфо. Для нього нігті і гарна вимова французькою - ледь не найважливіше.
Він ставить себе над усіма, в то час, як сам розуміє, що нічим не краще, ба, навіть гірше інших.
А найлегшим виходом в таких ситуаціях «прозріння» для нього лишається (навіть в зрілому віці) розплакатись і звинувачувати у всьому інших.
Але з-поміж усього таки вдалось видивитись досить цікаві ідеї.
“Во всякой привязанности есть две стороны: одна любит, другая
позволяет любить себя; одна целует, другая подставляет щеку.
А.Карр
“Есть три рода любви:
1) Любовь красивая,
2) Любовь самоотверженная и
3) Любовь деятельная [Юность гл.24].
1) Любовь красивая,
2) Любовь самоотверженная и
3) Любовь деятельная [Юность гл.24].
“Только люди, способные сильно любить, могут испытывать и сильное огорчение. Но та же потребность любить служит для них противодействием горести, исцеляя их. От этого моральная природа человека еще живучее природы физической. Горе никогда не убивает [гл.28 Детство].
Підписатися на:
Дописи (Atom)