Досі я ніколи не мала нагоди бодай тримати в руках його книжки. Ба більше, я навіть ніколи не чула про Марка Леві! А тут раптом натрапила і, як то кажуть, пішло-поїхало.
Не знаю що це, якісь чари, які властиві майже всім бестселерам... Можливо це жіночі штучки, до яких вдаються чоловіки, щоб жіноча аудиторія вищала від захвату, читаючи той чи інший роман... Якщо і так, то я потрапила на гачок (!)
Направду, захотілось прочитати все, що написав мсьє Леві.
Ці неповторні риси, якими володіє кожен з його персонажів, стиль тексту, репліки героїв... Нахабність, прямолінійність, романтизм, цинізм, добрий гумор — все це просто таки купило. Настільки все досконало, що мені просто бракне слів описати!
Вже як тільки можеш розтягуєш задоволення, читаючи. І туди, і сюди його смикаєш, і коли вже лишається всього 30 сторінок до завершення — не витримуєш і ковтаєш ту книжку з усім.
Якщо колись, хтось вигадав називати твори атмосферними, то тільки тому, що Леві написав таку дивовижну річ і тільки тому, щоб описати її.
Отож, головна героїня — дівчина-парфумер —
Аліса. В неї є все —
і добрі друзі, вона працює за покликанням, деякі з творінь стоять на прилавках магазинів і приносять їй стабільний прибуток, і є в неї квартира зі скляним дахом. А ще в неї є сусід-художник — така собі малоприємна особа, яка весь час хотіла отримати квартиру Аліси , власне, через ту чудову скляну стелю... І саме цей сусід — той персонаж, через якого неочікувано розкручується і на якому, по суті, завершується весь сюжет.
В книзі чимало незрозумілого, яке поступово роз'яснюється. Про дещо можна здогадатись вже на початку твору, а про дещо Леві дозволяє дізнатись читачеві лишень наприкінці.
І тільки одне хвилює мене зараз, після прочитаного: що сталось з чудовим Антоном, і чи віддала Аліса йому свої листи, повернувшись до Англії на очатку 50-х років?
Є лише одне маленьке АЛЕ, яке хочу вставити в свою хвалебну оду — надто стрімка розв'язка. Можливо, я нічого не тямлю, а можливо все через моє вищезгадане розтягування, але якщо початком і кульмінацією я смакувала, то на завершенні мені не вистачало повітря (?), щоб збалансувати всі думки.
Тим не менш, це ані трішечки не псує загального враження від книги!
І, як завжди, рубрика «улюблені моменти з книги»:
“— Так вы поэтому так холодны со мной? Потому что я заняла вашу мастерскую?
“ — Так вы поэтому так холодны со
мной? Потому что я заняла вашу мастерскую?
— Мис Пендлбери, если сей час что
и холодно, так это мои ноги… (Итан Долдри Алиса)
[c. 11].
“
Снег имеет свойство скривать всю грязь гороа, и даже саме унылые кварталы,
укрытые снегом, обретат
пообие красоты [c. 76].
“
Говоря, если насморк лечить, он пройдет за неделю а если не лечить, то за
семь дней
(Итан Долдри) [c. 80].
“
У вас красивые глаза, но совершенно дурной характер (Итан Долдри) [c. 143].
“
Быть сиротой — это
болезнь одиночества (Алиса) [c.
202].
“ В юности оба чувствовали себя одинокими — не от недостатка любви или
внимания,
а в силу их натуры. Оба любили дождь, но ненавидели зиму, оба мечтали
за школьной
партой, оба впервые влюбились летом, а первое расставание пережили
осенью. Он
ненавидел отца, она своего боготворила [c. 219].
“
Целую тебя, глядя на крыши города, который, я уверена, ты бы полюбил всей
душой
(Алиса) [c. 247].
“
— Что вы туману напускаете? Она была гораздо моложе? Ну расскажите, какая
она —
блондинка, брюнетка или рыжая?
— Зеленая, она была зеленая, с огромными выпученными глазами, с огромными
волосатыми ногами. Поэтому я и не могу ее забыть (Алиса, Итан Долдри) [c. 269].
“
… В любви главное вовремя уйти, пока не поздно. А в моем случае «пока не
поздно»
означает «пока не признался» (Итан
Долдри) [c. 313].
“
... Для мужчины любить означает сорвать цветок женской красоты, поместить в
оранжерею, где она будет чувствовать себя в безопасности, и бережно хранить
ее... пока
время не заставит ее поблекнуть. Тогда мужчины отправляются рвать
другие цветы. Я
дал себе слово, что, если однажды полюблю, полюблю
по-настоящему, я сохраню цветок
и не позволю себе его сорвать (Итан Долдри) [c. 317].
“
— Как вы думаете,
может, упасть на пол и изобразить припадок, чтобы наконец
принесли кофе? (Итан Долдри) [c. 338]
“
У наших улиц свой особенный запах, утром один, веером другой. Каждое время
года,
каждый день, каждая минута нашей жизни имеют свой неповторимый аромат (Алиса)
[c.355].
Кому цікаво, в книзі згадується фільм Джорджа Сідні «Прекрасная купальщица» / «Bathing Beauty» (1944), який там має назву «Бал Русалок».
а ще... досить важливою в книзі є тема втрат. хоча щасливій кінець і зустріч з деким, хто кого колись втратили робить її не такою і страшною.
Номери сторінок вказано з електронної версії книги, обсяг якої 454 ст
Немає коментарів:
Дописати коментар
прокоментуй