27.05.13

І знову Буковскі, цього разу з «Хлеб с ветчиной»

Буковскі буде самим собою завжди.
Завжди його твори будуть просякнуті «говном».
Завжди буде цинізм, злоба з відтінком байдужості, відчуженість і прийняття життя з усіма його недоліками. Чи несприйняття (?)
В «Хлеб с ветчиной» маємо (такі ж як і завжди) розповіді з життя. Цього разу з дитинства до зрілості головного героя — Чінаскі.
Маємо проблемну сім'ю: психа-татка, незрозумілу маму, які тільки тим і займаються, що ДУЖЕ дбають про свою репутацію і про те, щоб здаватись кращими, ніж є насправді.
Маємо купу невдах-диваків в школі/ в коледжі/ на роботі, котрі (так вже склалось) вбачають в Чінаскі крутого друга. До того ж їхні дивакуватості іноді вводять в ступор. Але в цьому і є Буковскі з його гіперреалістичним зображенням дійсності.
Маємо самого Чінаскі з купою тарганів, які, здається, бігають у нього венами замість крові. Чінаскі з його гнійними фурункулами, шрамами, потворністю і закомплексованістю. Чінаскі з бажанням вирватись і бути кимось більшим за нуль, більшим ніж батьки, більшим ніж гниле суспільство. Маємо Чінаскі — цнотливого нервового хлопця, який обпивається, щоб врятуватись від «говнища реальности», який йде проти течії, проти всього канонічного і гарного. Чінаскі, якому дорога його перша писанина. Чінаскі, в якого все хоч і попереду, та, здається, він уже застряг.
«Хлеб с ветчиной»  — тотальне несприйняття жіноцтва, (воно лишилось покищо невідомим). Це поклик самотності. Це глобалье самозаглиблення і розкриття сутності світу, якою б зачуханою не була ця фраза.
«Хлеб с ветчиной»  — це відображення нікому невідомого Буковскі  — це як мінімум цікаво.
Первые слова, которые я помню, были слова моей бабушки, произнесенные за обеденным столом: «Я всех вас похороню!» (Чинаски) [c. 5].
Детей должно быть видно, но не слышно (отец) [c. 16].
Впервые со своими сверстниками я познакомился в детском саду. Мне они казались очень странными — много смеялись, разговаривали и выглядели вполне счастливыми (Чинаски) [c. 36]. 
Это была ненависть высшего порядка, потому что они до конца не понимали  —  ЗА ЧТО (Чинаски) [c. 48].  
Лифт пополз вниз, и старик забормотал:
— Я думал, что умираю. Я не хочу умирать. Мне страшно...
— Ты достаточно пожил, старый пердун! — проволчал мой отец [c. 92]. 
 Со спиной, как и с жопой, нельзя рассчитывать на ампутацию (Чинаски) [c. 251].
Человеку нужно чтобы кто-нибудь был рядом. Если никого нет, его нужно создать, создать таким, каким должен быть человек (Чинаски) [c. 265].
Я хочу чтобы ты был инженером. А как ты можешь стать инженером, когда я нахож у тебя тетрадь с рисунками баб, у которых юбки задраны до самого пупка?  (отец) [c. 268] 
...Они были прекрасными, ведь они еще не стали взрослыми, не превратились в родителей. Они смеялись от души и искренне радовались. Они не боялись повседневных забот. В их жизни еще не присутствовал здравый смысл, в их действиях не проглядывался порядок вещей  (Чинаски) [c. 303]. 
Всем нужна любовь, но не такая, которую практикуют большинство людей и которая ничего не дает (Чинаски) [c. 303]. 
Всем приходится как-то приспосабливаться, искать определенную форму, чтобы существовать. Будь то обличье доктора, адвоката или солдата — большой роли не играет что именно это будет. Просто выбрав определенную форму, приходится идти в этом обличье до конца (Чинаски) [c. 321].
За все приходится платить, и взлет может быть первым шагом к падению (Чинаски) [c. 357].
Большинство начинают вопить о несправедливости, только когда это касается их лично (Джим) [c. 357].
Как могут мужики жить с бабами? Что это вообще такое? Я бы предпочел пещеру в Колорадо и трехгодичный запас пищи и питья. Лучше уж подтирать задницу песком. Да что угодно, но лишь бы не увязнуть с головой в этом безликом, тривиальном и трусливом существовании (Чинаски) [c. 388].
Гитлер разворачивал военные действия в Европе, создавая рабочие места для своих безработных. Я искал работу все лето, но так и не нашел (Чинаски) [c. 407].   
У него была слишком волосатая грудь, но, похоже, на яйцах волос совсем не водилось  (Чинаски) [c. 430].    
  Люди выглядели ограниченными в своей осторожности и щепетильной сосредоточенности на повседневных делах  (Чинаски) [c. 454].     
— Ты никогда не станешь настоящим писателем, если будешь отстраняться от действительности.
— О чем ти говоришь! Как раз этим и занимаются писатели! (Чинаски и Беккер) [c. 481].
 Невозможно переоценить глупость толпы (Чинаски) [c. 495].      
Тускла жизнь нормального среднего человека хуже, чем смерть (Чинаски) [c. 510].  

Література в літературі:
  • Бальзак
  • Эптон Синклер
  • Льюис Синклер «Гавная улица»
  • Джозефин Лоуренс
  • Дэвид Герберт Лоуренс
  • Хаксли
  • Дос Пассос
  • Драйзер
  • Шервуд Андерсон
  • Хемингуэй («...захватывающий, волнующий, убивающий и возрождающий!»[c. 272])
  • Тургеньев  («Тургеньев был слишком серьезен, но в то же время он заставлял меня хохотать, потому что правдивый рассказ о первых трудностях, с которыми мы сталкиваемся, действительно может быть потешным. Когда чьи-нибудь проблемы совпадают с твоими и кажется, что друг по несчастью просто делится ими с тобой,  —  это здорово.»[c. 274]) 
  • Горький
  • Бернард Шоу
  • Достоевский «Братья Карамазовы»
  • Максим Горький
  • Томас Вульф
  • Эдгар По
  • Адольф Гитлер «Майн Кампф»
  • Джеймс Тэрбер
  • «Моряк вдали от Бремена» (? автор)
І порада на останок від Буковскі: никогда не доверяйте человеку с холеными усиками

Обсяг електронної версії прочитаної книги становив 528 с.

19.05.13

Дещо старе та актуальне із Джорджа Карліна - коміка, актора, письменника

Коли дружина Джорджа Карліна померла, Карлін, відомий дотепник та сатирик 70-80-их років, написав цю неймовірно виразну статтю, доречну і сьогодні.

«Парадоксом нашого часу є те, що ми маємо високі будівлі, але низьку терпимість, широкі магістралі, але вузькі погляди. Витрачаємо більше, але маємо менше, купуємо більше, але радіємо менше. Маємо великі будинки, але менші сім’ї, найкращі зручності, але менше часу. Маємо кращу освіту, але менше розуму, кращі знання, але гірше оцінюємо ситуацію, маємо більше експертів, але і більше проблем, кращу медицину, але гірше здоров’я.
П’ємо занадто багато, куримо дуже багато, витрачаємо занадто безвідповідально, сміємося занадто мало, їздимо дуже швидко, гніваємося занадто легко, спати лягаємо занадто пізно, прокидаємося занадто втомленими, читаємо занадто мало, занадто багато дивимося телебачення і молимося занадто рідко. Збільшили свої вимоги, але скоротили цінності.

Говоримо занадто багато, любимо занадто рідко і ненавидимо надто часто. Знаємо, як вижити, але не знаємо, як жити. Додаємо років до людського життя, але не додаємо життя до років.

Досягли Місяця і повернулися, але насилу переходимо вулицю і знайомимося з новим сусідом. Підкорюємо космічні простори, а не душевні. Робимо великі, але не найкращі справи.

Очищуємо повітря, але забруднюємо душу. Підпорядкували собі атом, але не свої забобони. Пишемо більше, але дізнаємося менше. Плануємо більше, але досягаємо меншого. Навчилися поспішати, але не чекати. Створюємо нові комп’ютери, які зберігають більше інформації та вивергають потоки копій, ніж раніше, але спілкуємося все менше.

Це час швидкого харчування та поганого травлення, великих людей і дрібних душ, швидкого прибутку і важких взаємин. Час зростання сімейних доходів і зростання числа розлучень, красивих будинків і зруйнованих домашніх вогнищ. Час коротких відстаней, одноразових підгузників, разової моралі, зв’язків на одну ніч; зайвої ваги і таблеток, які роблять все: збуджують нас, заспокоюють нас, вбивають наc. Час заповнених вітрин і порожніх складів. Час, коли технології дозволяють цьому листу потрапити до вас, в той же час дозволяють вам поділитися ним або просто натиснути “Delete”.

Запам’ятайте, приділяйте більше часу тим, кого любите, тому що вони з вами не назавжди. Запам’ятайте і гаряче притисніть близьку людину до себе, тому що це єдиний скарб, який не коштує ні копійки. Запам’ятайте і говоріть “люблю тебе” своїм коханим, але спочатку дійсно це відчуйте. Поцілунок і обійми можуть поправити будь-яку неприємність, коли йдуть від серця. Запам’ятайте і тримайтеся за руки і цінуйте моменти, коли ви разом, тому що одного разу цієї людини не буде поруч з вами. Знайдіть час для любові, знайдіть час для спілкування і знайдіть час для можливості поділитися всім, що маєте сказати. Тому що життя вимірюється не числом вдихів-видихів, а моментами, коли захоплює дух!»

взято звідси

17.05.13

«Щоденник для Стелли» Джонатан Свіфт. Книжка про недооткоровення.

Хто не читав Джонатана Свіфта хоча б у школі? Та ніхто!
Згадую ті « Мандри Гулівера... » , які я вважала до першого курсу універу милою казочкою, а на першому дочитала всі 4 частини неадаптованих під дитяче сприйняття мандр і в мене відкрились очі.
Але мова зараз не про « Мандри... » , а про «Щоденник для Стелли»
Геніальний твір (?) за своєю суттю.
Штука в тому, що після нього дивишся на того, здавалось би добре відомого, Свіфта АБСОЛЮТНО по-іншому. В принципі, як і після прочитання будь-чийого щоденника.
Власне.Чому така назва. Справа в тому, що Свіфт від’їжджаючи до Лондона, де мав вкрай важливі справи, пов’язані з політикою  бла бла бла, лишив в Дубліні двох своїх милих подруг, про яких піклувався і яких по суті забезпечував. Ну і  почали вони листуватись. Однією з тих подруг була така собі мадемуазель Стелла, котра була вже не дуже молодою, проте дуже гарною і розумною. Так от, на котромусь із листів Свіфт вирішує писати свої листи у формі щоденника. По-перше, так легше, по друге завжди є про що написати і ні про що не забуваєш. Вподальшому ці листи і перетворились на миле немаленьке видання, відоме нині під назвою «Щоденник для Стелли».
Взагалі, це якась вкрай містична книжка. Ще ніколи мої записи, зроблені в процесі написання, не пропадали з такою частотою і так безслідно.
Та і читається вона нелегко. Не через стиль чи які там ще причини бувають… просто це щоденник, який не має сюжетних ліній за якими треба слідкувати. Коли читаєш, просто заглиблюєшся в чиєсь особисте життя, ніби підглядаючи між щілинами жалюзі.
Яким я тепер бачу Свіфта після щоденника? Він вже не тільки повний мужичок в смішній перуці, він звичайнісінька людина, котра вирішувала свої і чужі проблеми, котра була людяною, співчутливою. Котра так само злилась і ненавиділа, котра капризувала і прощала образи. Котра хитрувала, смішила. Дивує тільки його роботоздатність і кількість інформації яку він щодня обробляв.  Він мало спав, їв переважно тільки в гостях з метою економії і при всьому тому робив такі штуки..! Поза партійними сутичками, коли він всіляко сприяв відновленню співпраці вігів і торієв, Свіфт встигав писати романи, памфлет, чи як там вони тоді називались, брав участь в «Обществе» - клуб-організація для обмеженого кола, на зборах якого писалися жартівливі сатиричні штуки і просто було добре.
Загалом, я читала той щоденник більше місяця. Ще місяць виношувала прочитане в собі. І довго не могла зібратись з думками, щоб хоч трохи накрапати сюди. Але, не дивлячись на такий тривалий період, все одно пам’ятаю дуже багато з прочитаного і враження досі не змінились. А то часто буває, коли ковтнеш книженцію, а потім захоплення згасає, і думаєш, чи справді воно вартувало витраченого часу.
І так, власне цікаво було дізнаватись також про коло друзів Свіфта, відомих персон (боже як пафосно звучить) і про ту ж Стеллу, яка наприкінці просто вразила. Точніше вразив Свіфт описом про неї.
Власне, читала я російськомовну версію «Щоденника…», яка була вельми грамотно зроблена з примі точками і додатками. Власне, після додатків в цій книжці, я більше їх ніде не пропускатиму. 

Знайшла цікаву статейку про стосунки Стелли і Свіфта, які весь час мені не давали спокою. Але, на жаль, там теж немає однозначності, як і в моїх думках. Думаю, хто прочитає той щоденник - зрозуміє мене.

І правда в тому, що пишеться в анотації до книжки: ніде ще Свіфт не був таким відвертим як в цих листах. Ніде більше не побачиш його такого несерйозного і серйозного водночас. І так, як же я сміялась, після перших "усіпусі", що мені зустріись в тексті. Загалом... раджу (!)

До речі, ще сама не дивилась, але найближчим часом все можливо: «Дом, который построил Свифт»