19.06.13

Замаскована філософія Дідро та його «Жак-фаталіст і його Пан»

Пам'ятаєте, жив собі такий дядечко Дені Дідро?
Свого часу це ім'я не мало для мене нікого значення. Свого часу, до прочитання «Монахині».
А потім про цього дядечка мені нагадали на парах. Ми ще тоді вивчали  «знакові»  енциклопедії.
Так що у моїй свідомості Дідро був недурним дядечком, мудрим і працьовитим енциклопедистом, мислячою людиною, філософом.
Одного разу цей образ у свідомості було частково зруйновано твором «Жак-фаталіст та його пан».
Власне, саме назва спонукала мене прочитати роман. Точніше та її фатальна частина. Позаяк, філософія фаталізму була дуже близькою мені свого часу, але мова не про це.
Фаталістичні погляди одного з персонажів лишили мене задоволеною, а от з іншим...
Через це інше книга йшла дуже важко. Дідро побудував її таким чином, що одні розповіді в ній обриваються іншими. Щось на зразок вітчизняних телеканалів, на яких улюблені телепередачі обриваються ненависною рекламою.
Іноді ці історії обривались авторськими словами-вставками, коментарями.
І нехай мене не зрозуміють всі любителі величної класики, але такі штуки мене дратують.
Здавалось, Дідро писав роман граючись. Серйозні істини він виливав у такі слова, що вони не залишали ніякого відгуку всередині окрім фрази «ну і що?».
Хоча, мушу погодитись, що таке словесне втілення ― данина епосі: коли автор підтримував увагу читача своїми коментарями, розважав його, по ходу сюжету щось пояснював, коли в твір глибокий потрібно було запхати і щось розважливе, надміру буденне, щоб це викликало зацікавлення, обговорення, обурення (?), ажіотаж (?).
І прикидаючись таким собі дурником, Дідро написав великий роман. Так-так, великий. Але до цього великого ще треба достукатись. Потрібно розгребти всі  «любовні пригоди» головних героїв і знайти там справжній сенс.
Та, не зважаючи на гру в хованки, яку влаштував Дідро, роман не сподобався.
Так, вражає спокій, з яким Жак ставився до всього хорошого чи поганого, що відбувалось із ним. Вражає його мужність (?), з якою він говорив зі своїм паном, не боячись покарань і сміючись у відповідь на всі спроби здійснити ці покарання. Вражай відвертість, простакуватість і разом із тим своєрідна мудрість Жака.  Вражає те, як він змушував себе слухати і дослухатись до себе.
Дратує форма оповіді, дурні історійки (ніби з дешевого романчика 18 століття), під якими ховається філософія твору. Дратує, даруйте, вульгарність і розпусність цих історій.
Дратуэ выдсутныть эдиного завершеного сюжету: Жак та його Пан ідуть невідомо куди, невідомо чому, і тут бац  ― Пан вбиває свого давнього ворога і потрапляє в тюрму. І тут бач  ―  і Дідро, чи то його перший видавець, дописує ще три можливі кінцівки.
Але все пусте.
Всьо тлєн (як писав Язиков).

Ну а далі те, що виловила для себе з тексту. Отож:
Разве мы властны влюбляться или не влюбляться? И разве, влюбившись, мы властны поступать так, словно бы этого не случилось? (Жак) [с. 11].
Все, что случается с нами хорошего или дурного, предначертано свыше (Жак) [с. 12].
Безумец ― это несчастный; а следовательно, счастливец ― это мудрец.
<...>
Счастливый человек ― тот, чье счастье предначертано свыше, и, следовательно, тот, чье несчастье там предначертано ― человек несчастный (Жак) [с. 19]. 
 
...Осторожность ― предположение, на основании которого опыт разрешает нам рассматривать выпавшее на нашу долю обстоятельства как причины неких последствий, ожидаемых нами в будущем с радостью или со страхом.
<...>  
...Осторожность не обеспечивает нам счастливого исхода, но утешает и оправдывает нас в случае неудач (Жак) [с. 20, 21].
Никогда не плодят так много детей, как в годы нужды (Жак) [с. 34].
Мы думаем, что управляем судьбой, а на самом деле она всегда управляет нами (Жак) [с. 52].
Мы ежедневно ночуем с женщинами, которых не любим, и не ночуем с женщинами, которых любим (Хозяин) [с. 56].
  Ни боги, ни люди, ни лавки не прощают поэтам посредственности [с. 65].
 ― Мужа нет дома, но надеюсь, это не помешает вам у нас пообедать?
― Нисколько: я ведь не одалживал ему ни своего желудка, ни своего аппетита
(господин Гусс и жена автора) [с. 109].


...Не было среди нас ни одного, кто не совершил бы ради нее величайших глупостей, при условии что она сделает ради него одну маленькую (Хозяин) [с. 283].
Всякий человек хочет командовать над другим и что так как животное стоит ниже последнего класса граждан, коими командовали все прочие классы, то люди заводят зверей, чтобы командовать хоть кем-нибудь (Жак) [с. 300].

Слабовольные люди  ― это собаки упрямых людей(Жак) [с. 301].

Народ падок до зрелищ, так как он забавляется, когда из видит, и еще больше забавляется, когда о них после рассказывает (Жак) [с. 304].

Нет книги невиннее плохой книги [с. 377].


Література в літературі:
  • Жан-Батист Мольер  «Скупой», «Плутни Скапена», «Лекарь поневоле» ;
  • Гораций;
  • Сервантес «Дон Кихот»;
  • Фортигверра Николо  «Ричардетто»;
  • Вольтер  «Девственница» ;
  • Юэ Пьер-Даниэль;
  • Жак-Бенинь де Боссюэ;
  • Николь Пьер;
  • Аристотель;
  • Лебоссю «Трактат об эпической поэме»;
  • Вида Марио Джироламо «Поэтическое искусство»;
  • Данте  «Комедия об аде, чистилище и рае»;
  • Давид-Огюстен Брюэс «Адвокат Патлен»;
  • Светоний;
  • Катулл;
  • Марциалл «Эпиграммы»;
  • Ювенал;
  • Петроний;
  • Лафонтен «Желудь и тыква»;
  • Сенека;
  • Жан-Батист Руссо;
  • Монтень;
  • Франсуа Рабле (Медонский кюре) «Гаргантюа и Пантагрюэль»;
  • Лафар;
  • Шапель;
  • Шолье;
  • Панар;
  • Гале;
  • Ваде;
  • Франсуа Вийон;
  • Шарль де Брос;
  • Шарль Кале;
  • Гвидо Бентивольо «Фландрийские войны» ;
  • Тит Ливий «История Рима»;
  • Анри-Жозеф Дюлоран  «Кум Матье, или Превратности человеческого ума»;
  • Лоренс Стерн «Жизнь и мнения Тристрама Шенди, джентельмена»;
  • Спиноза;
  • Коле «Истина в вине».

Обсяг електронної версії прочитаної книги становив 513 с.


13.06.13

Єдиний роман Маргарет Мітчелл ― «Віднесені вітром»

Не можу повірити, щоб тендітна жінка була автором такого грандіозного Твору.
Справа тут не в двох томах, двох книженціях, двох частинах одного історичного роману, справа в силі.
Ця сила і душа, яку було вкладено в твір можуть настільки переповнювати, що міняють життя. і, мабуть, змінюють його назавжди.
Не можу повірити, що історичні романи можуть так легко читатись. Не можу збагнути, як за такий малий період можна було ковтнути двотомник і бути під таким стійким потужним враженням.
У « Віднесених вітром» є щось надзвичайне.
По-перше, цей історизм, який розкриває початки розростання майбутніх США. Надзвичайно цікаво читати про події, які відбувались тоді, про заснування земель, про війну між Півднем і Північчю, про звільнення  «негрів», про Лінкольна, про Ку-Клукс-Клан, про людей, які жили і боролися, які виживали в швидкозмінних умовах, в голоді. Захоплювали ці люди мужністю, аристократизмом, силою, витримкою, Духом (з великої літери) і своїми душами.
По-друге, цей хід думок персонажів роману, їх вчинки, їх образи, їх своєрідні діалоги. Події, які з ними відбувалися, події, які або змінювали їх, або ламали.
По-третє, це романтика, без якої ніяк, це користолюбство і егоїзм, без котрих нікуди. Це коли ти читаєш про тисяча вісімсот якісь роки і порівнюєш з сьогоденням, запитуєш себе  «власне, а що ж змінилось?»
По-четверте, це славнозвісні Скарлетт О`Хара і Ретт Батлер - герої, що не давали спокою не один десяток років читачам, різних поколінь.
По-п'яте, в романі знаходиш Своє. Це означає, що до нього схочеш повертатись ще не раз, перечитувати улюблені моменти, жваві діалоги (о як  люблю репліки Капітана Батлера), коли вже не зважатимеш на сюжет, а черпатимеш натхнення в дрібницях.
 «Віднесені вітром»  ―  маніфест. Маніфест гордості, сили, мужності, витривалості, дружби, справжності і любові.
Тут не знайдеш банальних істин, які розкривають очевидне: погане ― погано, хороше ― добре. Тут психологія поведінки. Тут непрості рішення.
Це коли читаєш і після кожного розділу напрошуються тисячі висновків і пояснень, які потім спростовуються ― і ти залишаєшся перед широкою дорогою наодинці, бо тобі не пояснили до кінця, що ж сталося, що відбудеться. Це коли є недосказаність, але ця недосказаність зароджує в серці надію на світле завтра.
 «Віднесені вітром» ―  роман-натхнення. Він надихає зробити  подумати про найдорожче, переглянути пріоритети і зробити правильний вибір, або ще раз впевнитись у правильності вже давно обраного. Після прочитання починаєш цінувати. Цінувати не щось єдине для всіх, а своє.

Роками я відкладала Твір Маргарет Мітчелл, н хотіла за нього братися. Мені про нього, як не дивно, колись розповіла мама. Не раз вона цитувала  «Скарлет О'Хара не была красавицей, но мужчины вряд ли отдавали себе в этом отчет, если они... становились жертвами ее чар» або улюблену  «Об этом я подумаю завтра»., використовуючи їх у розповідях якихось наджиттєвих ситуацій, можливо, навіть повчань. І я в свою чергу думала, ну що ж можна для себе підчерпнути  усього того? Що Скарлет була сиьною жінкою? А хто зараз з жінок слабкий? І все в такому стилі.
І тут ця книжеціязнову попалась мені на очі в рідері.  «Скільки вона може маячить мені в бібліотеці? Треба прочитати та забути»  ― подумала тоді я. Але, як виявилось, забути цю книженцію не вдасться.
Я до того, мабуть, веду, що на все свій час. Для мене він міг настати ще багато років тому, але я відкладала. А тепер отримала від прочитання величезну гору задоволення.
Від того, що це не простий бабський роман про кохання. Це не Джейн Остін з її соплями-сльозами (хоча, так, вона мені теж дуже подобається). Це набагато більше.
Тому, якщо хтось таки надумає взяти цю книжку до рук, знайте, ви не пошкодуєте однозначно (!). Незалежно від статі вона згодиться, якщо не для роздумів, так для розваги. Тим паче, що стиль у Мітчелл легкий, мова проста і надзвичайно захоплива. А ще роман повний алюзій, що також приємно вразило.
Це все писалось під дією найглибших вражень, тому може здатись клаптиковим і надто суб'єктивним. Можу тільки точно сказати, що полюбила все в цій книзі і вона варта уваги.

Для зацікавлених. Є ще роман  «Скарлет», де фігурують майже ті ж самі персонажі, але історю, наскільки я чула, дещо змінено (в майбутньому може прочита, але не зараз, бо з тих таких чуток, він набагато слабший ніж Мітчеллівські  «Віднесені вітром»). Хоча це продовження не від Мітчелл не єдине. Ось що про це говорить Вікі: тицяй сюди.
І є ще ряд екранізацій твору. Найбільш вдалим, як на мене, є фільм 1939 року Gone With The Wind Віктора Флемінга. Акторів настільки вдало підібрано, що просто немає слів. Він вартий перегляду.

Ну а тепер цитати:
Поделом вам будет, если эта продувная девчонка надумает заарканить одного из вас... А может, она решит, что двое лучше одного, и тогда им придется переселиться в Юту, к мормонам (мать близнецов) [Т.1. с.33].
Она могла довести своими выходками до бешенства, но в этом была ее прелесть  [Т.1. с.34].
Цей уривок викликав асоціацію з Гітлером:
А мне дайте резвую лошадь, стакан хорошего вина, порядочную девушку, за которой можно приволокнуться, и не очень порядочную, с которой можно поразвлечься, и забирайте себе вашу Европу, нужна она мне очень… (Брент) [Т.1. с.38] 
Ни одна жена на всем свете не сумела еще переделать мужа (отец Скарлетт Джералд О`Хара ) [Т.1. с.85]  
Земля ― единственное на свете, что имеет ценность... потому что она ― единственное, что вечно... Единственное, ради чего тоит трудиться, за что стоит бороться... и умереть!  (отец Скарлетт Джералд О`Хара) [Т.1. с.88]  
Укоряла она или поощряла, голос ее был неизменно мягок и тих, спина пряма и дух несгибаем: она осталась такой даже после потери трех малюток-сыновей. Скарлетт ни разу не видела, чтобы мать, сидя в кресле, позволила себе откинуться
на спинку.
<...>
И если под глазами у нее залегли глубокие тени, то голос звучал одро, как всегда, и ничто не выдавало пережитого напряжения. За величавой женственностью Эллин скрывалась стальная выдержка и воя, державшие в почитительном трепете весь дом [Т.1. С.97, 100].
Маленький человек должен быть крепок, чтобы выжить среди больших  (отец Скарлетт Джералд О`Хара) [Т.1. с.105].   
Мир пренадлежал мужчинам, и она принимала его таким, собственность принадлежала мужчине, а женщине ― обязаность ею управлять [Т.1. с.143].  
Она не очень-то разбиралась в душах мужчин, еще того меньше ― в душах женщин, ибо они интересовали ее куда меньше. У нее никогда не было закадычной подружки, но она никогда от этого не страдала. Все женщины, включая собственных сестер, были для нее потенциальными врагами, ибо все охотились на одну и ту же дичь ― все стремились поймать в свои сети мужчину [Т.1. с.149].    
Наполеон ― вы вероятно слышали о нем ― заметил как-то раз: «Бог всегда на стороне более сильной армии!» (Ретт Батлер) [Т.1. с.278].
Вид множества книг всегда нагонял на нее тоску ― совершенн, так же, впрочем, как и люди, поглощавшие книги в таком количестве [Т.1. с.284].
  Убежать ― значило бы только дать им новое против себя оружие [Т.1. с.308].
Больше всего ее раздражала его козлиная бородка. Мужчины должны быть либо гладко выбритыми или с усами, либо с пышной бородой  [Т.1. с.429]. 
У вас необыкновенно отвратительное свойство издеваться над благопристойностью, превращая ее в непроходимую глупость (Скарлетт О'Хара)  [Т.1. с.479]. 
― Без хорошей репутации превосходно можно обойтись при условии, что у вас есть деньги и достаточно мужества.
―Не все можно купить за деньги.
― Кто вам это внушил? Сами вы не могли бы додуматься до такой банальности. Что же нельзя купить за деньги?
― Ну, как... я не знаю... Во всяком случае, счастье и любовь ― нельзя.
― Чаще всего можно. А уж если не получится, то им всегда можно найти отличную замену (Ретт Батлер и Скарлетт О'Хара)  [Т.1. С.480-481].    
Выздоравливающие мужчины чрезвычайно чувствительны к женскому вниманию [Т.1. с. 516].    
Я не стану думать об этому (или о том) сейчас ― это слишком неприятно. Я подумаю об этом завтра. И чаще всего, когда наступало завтра, неприятная мысль или не возникала больше, или по происшествию времени уже не казалась такой неприятной [Т.1. с. 519].    
Она привыкла считать, что никто таким жаром не доказывает свою правдивость, как лжец, свою храбрость ― как трус, свою учтивость ― как дурно воспитаный человек, свою незапятнаную честь ― как подонок [Т.1. с. 554].    
Войны всегда священны для тех, кому приходится их вести... Все войны, в сущности, ― драка из-за денег [Т.1. с. 574].  
Вы, верно, еще не познали какая это смертная тоска. От вас требуют, чтобы вы делали тысячу каких-то ненужных вещей только потому, что так делалось всегда. И по той же причине тысячу совершенно безвредных вещей вам делать не дозволяется (Ретт Батлер) [Т.1. с.596]. 
Большие деньги можно сделать в двух случаях: пр создании нового государства и при его крушении (Ретт Батлер) [Т.1. с.600]. 

Мужчины, как ни странно, придают почему-то огромное значение поцелуям. И очень часто после одного поцелуя совершенно теряют голову (Скарлетт О'Хара)  [Т.1. с.609].  
Верить ― священный долг каждого (Скарлетт О'Хара)  [Т.1. с.726].  
Это беда всех женщин-северянок. Они бы были обольстительны, если бы постоянно не говорили, что умеют постоять за себя сами (Ретт Батлер) [Т.1. с.760].
Мне нравиться эластичность вашей совести и ваших моральных правил, нравиться ваш эгоизм, который вы весьма редко даете себе труд скрывать, нравиться ваша крепкая жизненная хватка  (Ретт Батлер) [Т.1. с.837].  
Не будучи от природы злой, она вместе с тем была так напугана и так не уверена в себе, что становилась грубой, боясь, как бы ее несостоятельность не обнаружилась и не пошатнула ее авторитета [Т.1. с.1057].   
Люди, обладающие умом и мужеством, выплывают, а те, кто не обладает этими качествами, идут ко дну (Эшли Уилкс) [Т.2. с.16].     
Когда люди сами не могут заботиться о себе, всегда ведь находится кто-то, кто берет на себя заботу о них (Скарлетт О'Хара) [Т.2. с.23].  
Если вы пытаетесь чего-то добиться от мужчины, не выкладывайте ему все сразу... Постарайтесь быть погибче, пособлазниельнее. Это приносит лучшее результаты (Ретт Батлер) [Т.2. с.94].    
Нападения на женщин, боязнь за своих жен и дочерей и привели к тому, что южане решили создать ку-клукс-клан [Т.2. с.181].
Плох тот человек и плох тот народ который сидит и льет слезы только потому, что жизнь складывается не так, как хотелось бы (Томми) [Т.2. с.193].
Смерть, налоги, роды! Ни то, ни другое, ни третья никогда не бывает вовремя [Т.2. с.197].
Странно, что именно он предстал пред ней в таком свете, ― непостоянный, как ртуть, и прочный, как дьявол из преисподней [Т.2. с.209].
Тягости либо обтесывают людей, либо ломают (Ретт Батлер) [Т.2. с.215].
Ты не поднимаешь шума, когда делу нельзя помочь, даже если тебе это и не по нутру. Перепрыгнула через препятствие и поскакала дальше, как хорошая лошадка (бабуля Фонтейн) [Т.2. с.260].
Ничто на свете не может нас подкосить, а вот мы сами себя подкашиваем ― вздыхаем о тому, чего у нас больше нет, и слишком часто думаем о прошлом (бабуля Фонтейн) [Т.2. с.260].
Вот что, Скарлетт, берите-ка свою малютку: она решила пускать слюни, а я не могу добраться до носового платка. Отличный ребенок, уверяю вас только я не хочу, чтоб она испачкала мне рубашку (Ретт Батлер) [Т.2. с.321]. 
Люди могут простить почти все ― не прощают лищь тем, кто не интересуется чужими делами (Ретт Батлер) [Т.2. с.425].  
Сколько бы красоты не таилось в прошлом, она в прошлом и должна остаться. Человек не может двигаться вперед, если душу его разъедает боль воспоминаний (Эшли Уилкс) [Т.2. с.525].
 ―Вам жаль ― меня?
― Да, жаль, потому что вы такое дитя, Скарлетт. Дитя, которое плачет оттого, что не может получить луну. А что бы стало дитя делать с луной? (Ретт Батлер и Скарлетт О'Хара) [Т.2. с.545]. 
Она не сумела понять ни одного из двух мужчин, которых любила, и вот теперь потеряла обоих [Т.2. с.673].




Література в літературі:
Томас Мур
Теккерей
Диккенс
Шекспир  «Макбет»
Виктор Гюго «Отверженные»

04.06.13

«Молодість ― троянди ― кохання» або Ремарк і його перший роман «Притулок Мрій»




З усіє моєю надлюбов’ю до Ремарка я не змогла зрозуміти, як він міг написати щось подібне. Можливо, все через передмову до твору, яка змусила зі скептицизмом розпочинати прочитання твору. Можливо і ні. Але вкотре переконуюсь в тому, що перші твори митця не завжди хороші.
Це як в «Мартіні Ідені», коли простий хлопчина намагався писати і на початках уявляв, що його твори бездоганні, а над ними треба було працювати ще  і працювати. Так і з Ремарківським  «Притулок Мрій» (далі «Приют Грез»).
Він по-дитячому наївний. В ньому не знайдеш того зрілого Еріховського стилю, з його життєвістю і справжністю. Тут буде трагічність, яка і лишиться в подальших творах, але вона буде вже надто штучною.
Тут діалоги написані так, ніби їх виголошували якісь арістотелісофоклидемокріти: філософія, міркування. Але все це не живе (!)
Таке враження, що в гонитві за словом втрачалась думка, втрачалась сюжетність, втрачалась образність. Втрачались вони в надмірності. Точніше, в надмірній ліричності.
Забагато, коли в творі йдеться про декілька смертей. Коли йдеться про мертвих людей, завдяки яким створювалась філософія життя самих героїв.
Занадто, коли читачеві ще на початку твору вказують на те, що цей герой хороший, але він псується, але ця зіпсованість призведе до страждань, а через страждання він (той герой) дійде істини. Весь роман, як це моє попереднє речення – ніби й заплутаний, а ніби і зрозумілий. Забагато романтичності і таємничості. Загадковість просто місцями дратує.
Ясно, що устами Фріца Шрамма говорив сам Ремарк. Але.
Ремарк переборщив.
Дочитала лише з поваги до чудового автора втраченого покоління.
Але тим не менш прочитати треба було. Бо ж то цікаво знати з чого все починалось. З чого починався Еріх-Марія Ремарк, і за що ж розкритикували «Приют Грез».
Пускай подождут, подумал он, вечер слишком прекрасен (Фриц Шрамм) [с. 4].
Мысленно Фриц был весь в прошлом и щагал теперь машинально, не замечая весны [с. 5].
Будь то импрессионизм или экспрессионизм, будь то музыка, литература или живопись ― безразлично: она восхищается всем, что именуется искусством [с. 8].
Как раз красота и счастье внушают человеку самые грустные мысли (Фриц Шрамм) [с. 10].
Жизнь ― это чудо, но чудес она не творит (Фриц Шрамм) [с. 12].
У мужчин курение ― потребность, а у женщин ― кокетство! (Фриц Шрамм) [с. 15].
Женщина может к чему угодно привыкнуть и от чего угодно отвыкнуть, если полагает, что это ей не идет (Фриц Шрамм) [с. 15].
Я прожил свою жизнь сполна, имел все, то жизнь хотела и могла мне дать. Правда, все пришло и ушло чересчур быстро (Фриц Шрамм) [с. 35].
Разве я мог приковать ее рассвет к моему увяданию? (Фриц Шрамм) [с. 41]
«Образованная» женщина ― это чудовище! (Эрнст) [с. 69]
Жить можно по-разному ― внутри себя и вовне…Вопрос лишь в том, какая жизнь ценнее (Фриц Шрамм) [с. 72].
Только тот, кто меняется, для меня остается родным (Фриц Шрамм (Ницше?)) [с. 80].
Любовь ― она и есть любовь! Ее надо чувствовать, а не тратить попусту затасканные слова! (Эрнст) [с. 106]
К сочувствию более сего склонны люди счастливые (Эрнст) [с. 121].
Человек великий лицедей, прием он любит играть трагические роли (Эрнст) [с. 121].
Есть люди, не считающие дни рождения таким уж большим праздником, поскольку и родиться на белый свет ― весьма сомнительное счастье. Никогда не знаешь ― проклинать или благодарить судьбу (Эрнст) [с. 135].
Покой ― вздор, надувательство, жалкая болтовня для юных чахоточных очкариков, пустые слова для узкогрудых домоседов! (Эрнст) [С. 161-162]
Существуют такие властные натуры которым нужно испытать все ― и бурю и штиль, ― чтобы познать себя… Ветхозаветное «Познай самого себя!» У женщин это уже почти норма, в то время как у мужчин все более индивидуально. У женщин путь к себе состоит в отказе от своего «я» ― в переходе от Я к Ты (Фриц Шрамм) [с. 185].
Кому никогда не доводилось жить вдалеке от родины… тот не знает, какова ее магическая сила и не умеет ценить ее (Фриц Шрамм (дядя Фриц)) [с. 215].

Способность прощать ― только это и есть в человеке от Бога (Фриц Шрамм) [с. 265].

Література в літературі:
  • Гёте
  • Эйхендорф
  • Швинд
  • Гейнзе
  • Мюллер
  • Ницше
Обсяг електронної версії прочитаної книги становив 296 с.