сіре «Життя» Гі де Мопассана

Пам'ятаєте, якийсь час, а може і зараз, була якась особлива мода на картини, виконані в стилі гіперреалізму?
Пам'ятаєте, як сильно вони були схожі на велетенські (чи не дуже) фотографії. Такі чіткі, такі живі.
Я до чого... Мопассан пише так само — гіперреалістично.
Від тієї надмірної реалістичності іноді аж нудить. Той занепад суспільства, який він описує, ті моменти життя, до описів яких ми не звикли в літературі — все є в його новелах так само як і стабільне відчуття якоїсь безвиході.

Безвихідь ця не така як у Кафки — невизначена, коли герой кидається з боку в бік і не розуміє в чому справа. У Мопассана вона чітко окреслена, але від цього не менш страшна.
В нього реальні покидьки роблять нікчемні вчинки. Все це не заперечується суспільним ладом. Протистоять покидькам слабовільні персонажі і повернуті фанатики. Закінчуються (?) ж усі неприємності смертями. Спочатку це смерті кривдників, потім людей, що колись підтримували. Та й з останніми не все так чисто і гарно: виявляється, вони так само, як і покидьки, колись зраджували.
Ряд неправд, ряд зрад, розпуста... всі ці вади нанизуються з контрастними їм життями, вірністю в такій нікчемній кількості, що стає страшно.
Закінчується ж усе появою нового крихітного життя, яке, скоріш за все, чекає те ж, що і всіх персонажів, які жили раніше. І враження таке, що весь цей сумний реалістичний абсурд продовжуватиме рухатись до кінця світу по темно-сірій вісімці нескінченності, повторюючись час від часу.
Але чому дивуватись.

Мопассан був ще тим декадентом. Описуючи занепад притаманний тогочасному суспільству (та й сучасному) він ніби отримував задоволення.
Читач же не зможе розслабитись за його «Життям». Бо ж забагато в ньому підлості і обману, які викликають ледь не постійне обурення.
Можливо метою «Життя» і було викликати це обурення і незгоду, щоб щось почало змінюватись. Хоча б на йоту.
Кожен лишиться зі своїми думками. Я ж лишаюсь поки що в пригніченому стані від прочитаного.

Цитати:

“Его великой силой и великой слабостью была доброта, такая доброта, которой не хватало рук, чтобы ласкать, — доброта творца, беспорядочная и безудержная, подобная какому-то омертвлению волевого нерва, недостатку энергии, почти пороку.

“ И как бросают в землю зерна, так и она всюду сеяла воспоминания. Те воспоминания, корни которых сохраняються до самой смерти.

“В этих историях из далекого прошлого девушка узнавала себя, удивляясь сходству их мыслей и родству желаний; ведь каждое сердце воображает, что оно впервые бьется под наплывом тех ощущений, которые заставляли уже биться сердца первых людей и заставят еще трепетать сердца последних мужчин и последних женщин.

“Путишевствовать одной грустно. Нодо быть по меньшей мере вдвоем, что бы было с кем делиться впечатлениями (Виконт).

“... Сжигай все письма. И мамины, и мои, и все. Ничего нет ужасней, когда мы, став стариками, начинаем перетряхивать нашу молодость (Барон).

Література в літературі:

• байки Ла Фонтена
• «Коринна или Италия» Жермена де Сталь
• Вальтер Скотт

Для тих, кому цікаво, є цікава стаття Даніліна про Мопассана. 

Там також йдеться про те, як писалося «Життя»