Багатогранний «Світ очима Гарпа» від Джона Ірвінга

Скажу одразу — це одна з найкращих книжок, які я прочитала за останній час. І, думаю, мало хто зі мною не погодиться.
Отож, що ми маємо?
На початку Ірвінг знайомить нас з досить дивною дамою, яка в кінотеатрі розрізає солдатові шкіру ледь не до кістки скальпелем. Хто вона? Дженні Філдс — дочка взуттєвого магната.

Так вже склалось, що Дженні не хотіла стати тією дівчиною, яких віддають в коледж, здавалось би, лише задля того, щоб вони вдало вийшли заміж. Така схема штампування хороших дружин здавалась їй чимось на кшталт вирощування племінних корів. Тому коледж Дженні покинула і стала медсестрою. Тим паче тоді були воєнні часи і допомога в лікарнях була просто необхідною.

Лікарня стала для неї тим середовищем, де більше не було особистого простору, як в батьківському домі, де в кожен мав свою спальню, ванну кімнату і т.д. В лікарні не було спокою. З одного боку лежав чоловік, якому вирізали всі сечовивідні (?) органи, з іншого — ще якийсь безнадійний. Але Дженні не вбачала у цьому проблеми. Вже тут дивує її прозаїчне ставлення до життя. Вона просто допомагає хворим і при цьому відкидає абсолютно усі емоції. Усіх пацієнтів лікарні вона ділить на три підгрупи (назви яких я згадати не в змозі) і просто виконує свої обов'язки.


Всі довкола вважають її дивачкою. Навіть батьки. Особливо батьки. Вони вважають, що Дженні ступила на криву стежину і тільки те і робить, що спить із солдатами чи з кимось іще. Мати постійно підсовує їй пакунки, в яких завжди заходиться одна річ — грілка. Все для того, щоб Дженні користувалась нею і не підхопила якоїсь зарази. Але іронія полягає в тому, що Дженні — противниця сексу. Вона просто не уявляє як це віддати своє тіло комусь. Ба більше, вона не розуміє, як можна заводити з кимось якісь стосунки.

Але є одне але. Дженні страшенно хоче дитину. Спостерігаючи, як у воєнні часи до неї приходять дівчата, які або радіють або страждають від думки, що от-от з’явиться їхнє дитя, Дженні страшенно переймається цим. Їй дуже подобається доглядати за такими молодими мамцями і при цьому підтримувати їх словом, буцім «тааак, всі чоловіки козли, тільки й здатні, що зробити дитину і втекти». Звісно, я тут перебільшую, але суть лишається тією ж.

Так от, якось у лікарню, в якій працює Дженні привозять солдата, невеличкою такого. Солдат той поступово вмирає, поступово ніби повертаючись у раннє дитинство. Солдат той здатен лишень вимовляти своє прізвище (Гарп) з різними інтонаціями та... мастурбувати. Але з часом він втрачає здатність промовляти певні букви (спочатку «Г», потім інші) і щось стається з його руками і він не має можливості займатись мастурбацією. Тому впадає в депресію. Дженні стає його дуже шкода. Він дуже нагадує їй маленьке безпорадне дитя. Вона починає за ним досить дивно доглядати, а потім наважується на рішучий крок — зайнятися з ним сексом, щоб завагітніти. Він для неї ідеальний варіант: дитина з’явиться, а його не стане.

Так на світ і з’являється Т.С.Гарп. Батьки в шоці. Чутки підтверджено. Дочка-повія завела собі дитину, про батька якого ніхто не знає.

Власне, так і починається довга історія трьох поколінь однієї сім’ї. Не надто приємно, проте надзвичайно цікаво, адже ніколи не здогадаєшся, що ж буде далі.

Страшенно сподобалась форма, в якій написано твір. Текст сприймається, як біографія. На початку Ірвінг посилається на неіснуючі автобіографії героїв книги. Тобто виникає відчуття, що читаєш про щось, що було насправді.

Особливо це відчуття підсилюють сторінки, на яких подаються окремі книжки. Тобто маємо книгу, в яку Ірвінг запхав ще й книжки своїх героїв! Звучить, як якесь безглуздя, але коли читаєш, а особливо, коли забуваєш, про те, що це твір в творі (і сприймаєш його як щось інше, окреме) — відчуття фантастичні.

Серед головних героїв у нас є вище згадувана Дженні Філдс — медсестра-письменниця-феміністка, її син Т.С.Гарп (ініціали якого абсолютно нічого не означають і ніяк не розшифровуються) — борець-письменник-домогосподарка-коханець, Дункан Гарп — син-фотограф-художник, який в творі стане однооким і одноруким (через батька й маму, а згодом і через свою дурість і якогось водія).
Серед другорядних цікавих персонажів буде Роберта Малдун — колишній нападаючий, колишній чоловік; Еллен Джеймс — дівчина, якій в дитинстві після зґвалтування відрізали язика і через яку виник рух Джеймсіанок — феміністок, які відрізали собі язика, висловлюючи таким чином протест; Волт — менший син Гарпа; місіс Ральф — сильна духом жінка-одиначка, яка жила доволі розпутним життям; директор, вчителі, сім’я Персі... список можна продовжувати нескінченно

Читаючи твір, треба звертати увагу на всі подробиці. Бо, як висловився сам Ірвінг в «Світі очима Гарпа», письменник ніколи не вводить якісь деталі в просто так. Відтак, в романі є один сон, який пророкує смерть героїв, яких вигадав Гарп. І цей сон потім частково переноситься на життя і оточення самого Гарпа. Всі помирають. Один за одним. Тож не дивуйтесь, якщо частина книжки буде просто таки просякнута смертями. При чому ці смерті будуть завчасними, але закономірними, зважаючи на обставини, за яких жили персонажі.
А ще зверніть увагу на психологію поведінки Гарпа і його дружини. Чим Хелен так схожа на матір Гарпа (і чим ні), що для кожного означають зради і як вони переживаються... що означає прив’язаність до когось (наприклад, до колишніх дружин, коханців/коханок)...

А ще книжка цікавою буде для майбутніх видавців/редакторів. Серйозно. Ірвінг за допомогою гол.редакора в творі, розкриває незначні секрети видавничого бізнесу, зокрема на те, як зробити книгу продаваною.

Бачу й сама, що страшенно заплутала своєю писаниною. І, якщо це й справді так, то скажу одну річ — прочитайте цей роман. Він справді того вартий.

Цитат вийшло небагато, бо коли читаєш, випадаєш з реальності і записувати щось не хочеться взагалі. Тож тримайте:

“Книги она прочитывала очень быстро, но никогда ни с кем их не обсуждала. Человек, который берет в библиотеки книги затем только, что бы прочитать их, не имея в виду последуйщего обсуждения, виглядел в школе белой вороной. В самом деле, для чего тогда вообще брать эти книги?

“...Какой стыд — писать книги, удовлетворяющие вкусам стада бегемотов [Т.С.Гарп].

Література в літературі:

• Джозеф Конрад «Тайный участник» («Тайный наперстник»)
• Д.Г.Лоуренс «Человек, который любил острова»
• Франц Грильпарцер «Бедный скрипач» («Бедный музыкант»)
• Ф. Достоевский «Вечный муж»
• Джейн Остин
• Марк Аврелий «Мысли»
• Уолос Стивенсон «Заговор против исполина»

Здається з книжками Ірвінга я надовго.
До речі, кому цікаво, 1982 року в США вийшла екранізація роману «Мир по Гарпу». Я ж її мабуть не двитимуь, бо боюсь зіпсувати усі враження, та й головну роль там виконує актор, якого я дещо недолюблюю.
А на Вікі є перелік усіх екранізацій романів Ірвінга (чи майже усіх).
А ще тут можна переглянути яку серію обкладинок для книжок Джона Ірвінга розробило Польське видавництво «Prószyński Media». Як на мене, досить атмосферно.