Не знаю, хто як, але я коли беру до рук щось Бредберівське, то очікую отримати порцію
тепла і приємних емоцій.
У моїй голові дядечко Рей ― не фантаст, який пише про
майбутнє на Марсі, про космічні польоти, людське майбутнє і все в тому ж дусі.
Він ― письменник, який може створити атмосферу, той, хто навіть описами погоди,
сонця, місяця (такими коротесенькими) може захопити і затримати увагу.
“Солнце уже наполовину погрузилось в води ― и на глазах у Джорджа Смита за считанные секунды затонуло совсем [с.14].
“Кто-то задувает солнце, и сразу ― ночь [с.18].
Коли я брала до рук «Ліки від меланхолії», я думала, о
справді від неї вилікуюсь. Я думала, що назва ледь не буквальна. Я забула (!),
що маю справу з Бредбері.
Ця книга ― збірка коротесеньких оповідань на різну-різну
тематику. Я довго не могла зрозуміти, що могло їх обʼєднати під однією
обкладинкою. А потім усвідомила ― дивні персонажі.
І справді, мишки-мексиканці, які щовечора таємничо тихо
сидять у своєму помешканні у світлі єдиної синьої лампи та збирають
різнокольорові пляшки; дідусі, просякнуті запахом тютюну та пилу, переселенці
на Марс, які страшенно сумують за своєю домівкою; тихесенька дівчинка, яка
страшенно сумує за сонцем, на планеті, де цілий рік падає дощ; сумна дівчина,
яка згасає на очах від меланхолії; пʼятеро хлопців, які купують костюм кольору
вершків, щоб хоч декілька годин побути королями міста; чоловік, який в себе на горищі, серед
старезних речей, знайшов шлях у минуле... перелік можна продовжувати вічно.
У кожного персонажа своя аура(?) В кожній історії ти або
співчуваєш її героям, або ставиш себе на їхнє місце. Кожна оповідь щось змінює
всередині, пересуваючи той чи інший чуттєвий важіль.
Я не прихильниця жанру оповідань. Їх важко писати. Їх не
дуже хочеться читати, бо вони надто швидко закінчуються і надто швидко
доводиться приводити себе до тями після чергового захоплення. Та я люблю
Бредберівські оповідання. Вони залишають особливий післясмак. Такий, як соуси
найкращих кухарів світу, коли ти відчуваєш бездоганний смак, але ніяк не можеш
визначити, який він: кислий, солодкий, а може гіркуватий... але тобі все одно
подобається. І ця невловимість стає тільки бонусом до задоволення.
Однозначно раджу.“Жены, мужья и дети не умеют слушать друг друга. Потому люди охотно платят за то, чтобы на них хоть кто-нибудь обратил внимание [с. 34].
“Полная луна утешает всех, кто болен, ―людей и диких животных. В сиянии полной луны есть безмятежность, в прикосновении ее лучей ― спокойствие, умиротворяющее воздействие на ум и тело [с.37].
“...Зачем подниматься на Эверест?... За тем, что он существует [с.50].
“Всякий чердак ― это машина времени, в ней тупоумные старики, вроде меня, могут отправиться на сорок лет назад, в блаженную пору, когда круглый год безоблачное лето и детишки объедаются мороженым. Помнишь, какое вкусное было мороженое? Ты еще завернула его в платок. Отдавало сразу и снегом, и полотном [с.157].
“Человек ненавидит то, что его сгубило, что ему жизнь поломало. Так уж он устроен [с.235].
“Цивилизация отдалила нас от нашего истинного «я» [с.259].
“Но после захода солнца уже не надо рыхлить клумбы, заколачивать гвозди ли решать задачки, и тогда, в темноте, как ночные птицы, ко всем слетаются воспоминания [с.335].
Художники, згадані в книзі:
- Пикассо «Девушка перед зеркалом», «Герника»
- Караваджо
- Ван Гог
- Леонардо да Винчи «Мона Лиза»
Для тих, кому цікаво
Існує одноіменний фільм, який не має НІЧОГО СПІЛЬНОГО з оповіданнями Рея Бредбері. Можна глянути. Кажуть, свого часу він отримав якісь нагороди на якихось фестивалях.
Цитати наведено за електронною версією книги, обсяг якої 357 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар
прокоментуй