Спритна «Роксана» Даніеля Дефо

Мабуть страшенно важко писати «жіночі мемуари», якщо ти чоловік. Особливо, якщо ти чоловік, який живе на початку 18 століття і, як і більшість чоловіків того часу, абсолютно нічого не знає про жінок.

Але я знаю, кому це вдалося. Дефо. Так-так, авторові славнозвісного роману «Робінзон Крузо». На жаль, більшість навіть не читала (можливо, навіть і не підозрювала про існування) інших його романів. А дарма. «Щаслива куртизанка, або Роксана» ― непогане чтиво.

Чому непогане, а не хороше/чудове? Бо це класика, яка свого часу була створена для мас, дуже наближена до кічу.

Та не все так погано, як здається на перший погляд. Постійні історичні зрізи (можливо, не прямим текстом а через опис подій та середовища, в якому живуть герої (хоча ці події теж дещо перекручені і під лаштовані під сюжет роману), опис життя різних соціальних прошарків, нестримних грошових спекуляцій, створення нових капіталів підіймають твір Дефо в моїх очах.

Що ми маємо?

Маємо героїню Роксану. Вона і є тим центром усього твору, довкола якого обертаються всі події. Героїня розповідає про власне життя у формі чи то щоденника, чи то сповіді, чи то у формі «Духовної автобіографії» (що дещо нагадує той же роман «Робінзон Крузо», або «Моль Фландерс»).

Сам же Дефо говорить, що «главное отличие нашей повести в том, что она основаним своїм имеет доподленные проишествия, или, иначе говоря, читателю предлагается собственно не повесть, а история человеческой жизни». Закрутив, еге ж? Насправді ж критики і біографи Дефо довго розводили холівари з приводу того, жила ця Роксана насправді, чи ні. І більшість таки вирішила, що це звичайна собі вигадка. Але досить майстерна, скажу я вам.

У тексті ви не знайдете того, що у вигаданих історіях створює ілюзію «справжності», тобто дат\конкретних міст\конкретних імен. Це, звичайно не означає, що все «зазірковано» астерисками. Ми знаємо, що віддану камеристку Роксани звати Емі, ми знаємо, як звати друга-квакершу, ми знаємо практично всі імена законних і незаконнонароджених дітей Роксани, назви великих міст і країн. Тут мабуть все.

Сама роксана навіть не називає своїх коханців на імʼя. В неї вони то «муж-півовар», то «мой ювелір/прінц/купєц». Тобто вона не сприймає усіх цих людей, як когось близького. Розрахунок і все.

Невеличкий спойлер про Роксану.

Хто вона така? Дівчина, якій батьки оплатили чудову домашню освіту (жінки тоді не навчались в університетах. Та й взагалі з жіночими правами були ой які великі проблеми). Вона була надзвичайно красивою. А тому не могла ніяк скласти собі ціну. Та все ж якимось чином їй таки вдалося вийти заміж за багатого пивовара. Але життя у них не склалося. Пивовар, опинившись в скрутному становищі (абсолютне банкротство через тупість), кидає Роксану з чотирма дітьми (сподіваюсь, що з цифрою я не помилилась). Роксана поступово розпродає все цінне майно, щоб хоч якось прогодувати діток, винаймає дешеву квартиру, але і далі продовжує падати в боргову яму. Одного дня (не без допомоги вірної служниці Емі) Роксана вигадує план за яким дітей має доглядати церковний прихід (?), який хрестив дітей, а Роксана має гайнути за кордон шукати щастя. Звісно, не сама, а з хазяїном квартири, яку вона винаймала.

Хазяїн квартири любив її безмежно, а вона незаконно віддавалась йому, щоб влаштувати собі хоч якесь світлувате (нехай і не світле) майбутнє.

Власне, з цього і почалось «гріховне» життя нашої героїні. Після смерті цього хазяїна були інші (принц\купець) з усіма вона була милою, і завдяк усім примножувала свої капітали, яких вже в старості виявилось неймовірно багато (так само, як і байстрюків, яких Роксана в своїх походеньках понароджувала).

І все би нічого, наприкінці життя вона знаходить таки собі таку партію, яку хотіла (багатого і люблячого). Але на заваді стає законна дочка(!), яку Роксана колись лишила на прихід/родичів чоловіка.

До речі, усіх діточок , вона підтримувала матеріально (влаштувала сина на купецьке судно, дочок звільнила від чорної роботи і зробила їх леді. Усе це, звичайно, через свою вірну Емі або треті лиця.

Дочка та хоче будь-якою ціно возз’єднатися з матір’ю.  Якимось чином пронюхує, що та була гулящою та про всю її біографію. І добряче псує Роксані кров, адже та не хоче, щоб її новий чоловік знав про її темне минуле.

Кінець-кінцем з дочкою щось стається. Дефо на це тільки натякає (а я так чекала кривавої розправи з усіма подробицями!). І Роксана живе собі добре.

Роман просто таки обривається. Складається враження, що його просто не дописали. Закінчення, щоправда, таки існує, але писав його явно не Дефо. Воно зжате і невиразне. В ньому чоловік Роксани дізнається таки про її минуле, і позбавляє усіх грошей (навіть приданого, бо тоді були такі закони). І Роксана закінчує життя так, як по суті, розпочала (якщо не враховувати заможного життя в сімʼї батьків) ― в злиднях.

Та-даааам!

Загалом написано реалістично, з численними відсиланнями а-ля «про це я розкажу в потрібну мить» і просто.

А тепер до цитат. Деякі із них чудово демонструють усю природу роману. (не наводила я надто довгих цитат. Але в Дефо я справді досить цікаві міркування щодо різних життєвих штук. Наприклад, про «плюси і мінуси» заміжжя і перебування у фаворитках.

“…Если вам сколько-нибудь дорого ваше благополучие, если вы рассчитываете на счастливое супружество, если надеетесь сохранить — а в случае беды восстановить ваше достояние, — не выходите замуж за дурака. За кого угодно — только не за дурака! Конечно, никто не может поручиться, что вы будете счастливы в браке, за кого бы вы ни вышли, но что вы будете несчастливы, если вступите в брак с дураком, это уже наверное. Да, с умным человеком можно оказаться несчастливой, но быть счастливой с дураком — никогда! Он не в состоянии, даже если бы захотел, оградить вас от нужды и лишений; что он ни делает — все невпопад, что ни скажет — некстати. Всякая мало-мальски благоразумная женщина двадцать раз на дню почувствует, как он несносен. В самом деле, что может быть хуже, чем краснеть всякий раз, как этот пригожий, статный малый откроет рот на людях? [с.14]

“Дурак никогда не ищет общества человека умнее или способнее себя [с.22].

“Ни у  одного человека, ступившего на неправедный путь и следующего по нему с открытыми глазами, не может не может быть покойно на душе: совесть, как ей не противься, нет-нет, да о себе напомнит [с.103].

“Чужую тайну те скорее открывают, /Кто сами от людей свою скрывают [с.145].

“Небеса не допустят, что бы мы несли наказание за то, что мы не в состоянии избежать [с.149].

“Человек способен погрязнуть в грехе так глубоко, что становится совсем уж глухим к голосу совести, - а страж сей, стоит лишь его усыпить, спит сном непробудным, покуда источник наслаждения не иссякнет или какое-нибудь мрачное, поистине ужасное происшествие не заставит нас прийти в себя [с.149].

“…Ничто так не досаждает благородному человеку, как просьбы и домогательства [с.211].

“Нет такого места в мире, куда бы женщина не решилась отправиться, коль скоро речь идет о деньгах [с.300].

“…Главное назначение мужчины, чтобы женщина жила в покое и холе, ни о чем не заботясь… [с.325.]

“Говорят, что женщины в подчинении у мужчин, ― но это одна видимость: на самом деле в большинстве случаев верховодят они, и притом не только своими мужьями, но и всем, что у тех имеется; всем то они заправляют! [с.326].

“Пусть я имела несчастье родиться женщиной, продолжала я, я твердо  положила,  что  не  дам этому обстоятельству омрачить мою судьбу, и поскольку свобода,  по-видимому, считается исключительным достоянием мужчины, я намерена быть мужчиной  среди женщин; ибо, рожденная свободной, я желаю такою же и умереть [с.377].

“Так глупо мы устроены: отталкиваем то, чего больше всего на свете желаем, и сами же над собою насмехаемся, притворяясь равнодушными к тому, потеря чего для нас равносильна смерти! [с.493]

“Если гордыня не способна свести человека с ума, то уже ничто не может поколебать его разум [с.517].

“…Без особой надобности никогда никому не открывай своих тайн [с.712].

 Література в книзі: 

• Драйден «Кимон и Ифигения»;
• Лорд Оррери «Мустафа»;
• Натаниэль Ли «Королевы соперницы»;
• Николас Роу «Тамерлан»;
• Чосер «Кентерберийские истории».

 обсяг електронного варіанту книги становить 826 с. з критико та коментарями.

 Для тих кому цікаво, книжка про Роксану потрапила до Проекту Гутенберг, а це, як на мене, все щось означає.