Чуттєвий «Гранатовий браслет» Александра Купріна

Як би там не було, та російську літературу дореволюційного періоду не любити неможливо.
Так само, як і неможливо не любити Александра Купріна і його чудову мову.
Давно я з такою насолодою не вслухалась в аудіокнижки. Не знаю, чи все через чудовий голос Володимира Стулакова, який читав Гранатовий браслет, чи через те, що і справді чудово написано.
Менше з тим.

Про що?
Про знатну пані, яка на свої іменини отримує доволі цінний подарунок (власне, той гранатовий браслет, про який і йде мова у назві повісті) від таємного шанувальника. Так вже склалось, що одруженим не годиться приймати подарунки від чужих чоловіків, тому пані ця, Віра Шеїна, розповідає про подарунок своєму чоловікові. Той в свою чергу бере з собою діловитого Віриного брата і вирушає в гості до таємного шанувальника, про особу якого вони дізнаються з довідників за ініціалами.

І можна було б подумати, що за цим піде драматичне з'ясування стосунків, та ні.

Суть повісті не в цьому. Суть — в коханні. Коханні цього шанувальника до Віри, і коханні загалом. Кохані, яке може жити всередині все життя, без шансу на взаємність, коханні «яке буває раз на тисячу років» та проходить повз. Через що? Через умовності. Правда ж сумно?І досить легко передбачити, чим Купрін закінчить свою повість, але враження,  післясмак і думки, які вона залишає...

Раджу прочитати/ прослухати. Якщо не заради кохання, то заради досі актуальних думок про стосунки в шлюбі, про ті ж стереотипи в суспільному сприйнятті, про особисте щастя.

Але. Будьте готові до раптового (?) закінчення. Мені б хотілось, щоб повість розрослась і все не обривалось би так легко. Хоча може це просто дурна любов до затягнутих мелодрам.

“Штукатурка с нее так и сыпалась, как со старого московского дома.

Між іншим за мотивами повісті 1965 року зняли одноіменний фільм 

А ще наприкінці повісті згадується соната Бетховена. Скачати і просухати можна тут.