життя з книженцій: «Світ Софії» — чудова книжка Юстейна Ґордера з паршивим закінченням

Для мене ― людини, яка на перших курсах Академії пропустила філософію повз вуха, книжка стала відкриттям. Вона ― геніальна, якщо розглядати її як популярну книжку з філософії для підлітків. Тут є і старший дядечко Альфред Нокс (авторитет, якому, якщо вірити психології, довірятиме підліток), тут є 14-річна героїня Софія Амунсен (втілення читацького «я») і тут є цікавий, спресований, виклад філософії (точніше того, як змінювалось сприйняття світу) з купою прикладів.

Класним ще є те, що протягом розповіді вчитель-філософ ставить запитання-завдання, в яких треба розібратись.

Власне, все і закручується після слів «Кто ты такая?», які читає головна героїня ― Софія ―на маленькому листочку, вкладеному в конверт. Далі були інші запитання (прядок не точний):

Откуда произошел мир?
Что представляет из себя вселенная?
Существует ли первоначало ― исходное вещество, из которого составлено все на свете?
Сможет ли вода сделаться вином?
Сможет ли вода превратиться в лягушку?
Почему конструктор «Лего» ― самая гениальная игрушка на свете?
Веришь ли ты в судьбу?
Является ли болезнь божьей карой?
Какие силы направляют ход истории?
Существует ли природная стыдливость?
Как кондитер может испечь 50 абсолютно одинаковых пирожных и пряников?
Почему все лошади похожи?
Веришь ли ты в бессмертие человеческой души?
Одинаково ли разумны мужчины и женщины?
Что было раньше: курица или идея курицы?
Чем отличаются друг от друга растения, животные и человек?
Очему идет дождь?
Что необходимо человеку для хорошей жизни?
Бывают ли у человека врожденные идеи?
Кто мы такие?
Реальные ли мы люди из плоти и крови?
Состоит ли наш мир из подлинных вещей или нас окружает одно сознание?

Про що книжка?

Про двох героїв (2 порядку), один з яких навчає іншого філософії. Ці герої ― вигадані персонажі книжки іншого героя (1 порядку), який створив їх і всю книжку з уроками філософії та привітаннями з Днем народження для своєї дочки (Хільди Мьоллєр-Наг).

Простіше: ми маємо книжку в книжці основна тема якої ― загальна історія філософії з прикладами.

Для кого?

Для підлітків. Непрямий читач ― дорослий. Тут вже все залежить від того, коли книжка потрапила вам до рук, і яка база знань у вас є на момент цього «потрапляння». Найкраще підсунути її підлітку, коли вона буде на часі (вивчатиметься курс філософії, або накриватимуть безглузді питання про сенс життя).

Нащо? Відповім цитатою з книги:

« Моя задача… сделать так, что бы ты не попала в число принимающих действительность, как нечто собой разумеющееся.

Післясмак

Ґордер формує всесвіт, схожий на велетенського білого кроля для фокусів (його ще дістають з чорного циліндра). І діти, які народжуються на світ знаходяться на кінцях шерстинок цього білого кроля, там вони розглядають його, пізнають, дивуються. Але чим старшими стають ці діти, тим глибше вони зариваються в кролячу шерсть, бо там зручніше, і тому що лізти наверх, на край шерстинок ризиковано.

Коли Софія почала розказувати про теорію «Всесвіт=кріль» мамі, а та спитала, чи не вживає вона наркотиків, я голосно сміялась. І правда ж, не з усіма поговориш про щось таке.

Коли в мене з’явиться дітьо, я (якщо не забуду) почну його розвивати задаючи питання так само, як це робив вчитель-філософ у книзі. Наприклад, про те, звідки береться дощ. І нехай моє дітьо говоритиме у відповідь суперідіотські теорії, все одно воно думатиме, і цікаво буде обом: мені ― слухати не стереотипний погляд, а йому ― дізнаватись правду.

А ще закінчення книги перекреслює всю її класність. ~~Автор, мабуть, подумав: «що то за книжка, де немає сексу», ― і вирішив це виправити~~. Відтак, щоб показати всю абсурдність вигаданого світу автор у фінальних схемах зводить в кущах двох другорядних персонажів і робить прямі натяки на те, що батько героїні скучив за її мамою. Кхм.

І ще одне ― в українському виданні «Світу Софії» 2007 року ― найжахливіша обкладинка, за всю історію виходу роману Ґордера в усьому світі. На другому місці (за моєю версією) ― обкладинка румунського видання. А найкраща, по моєму, «Пінгвінівська». От так.

Цитати

“Лишь по-настоящему ощутив, что когда-нибудь ее не станет, София начинала понимать всю ценность бытия…

“Нельзя по-настоящему почувствовать, что живешь, без мысли о грядущей смерти. Точно также невозможно, размышляя о смерти, не подумать о том, какая потрясающая штука ― жизнь.

“Грустно, что большинству людей надо заболеть, чтобы оценить, как это здорово — жить!

“Предположим, она согласна: мир создан Богом. А сам Бог? Неужели он сотворил из ничего и себя? Что-то внутри нее опять-таки противилось этой мысли. Даже при всемогуществе Господа он вряд ли мог сотворить себя… да еще прежде чем сам появился на свет и ему стало чем творить.

“Чтобы стать хорошим философом, необходимо лишь умение удивляться.

“«Суеверие». Какое все-таки странное слово… Если человек верит в православие или в ислам, это называется просто «верой». А если он верит в астрологию или в то, что пятница тринадцатого числа — невезучий день, это мгновенно обзывают «суеверием»! Кто имеет право называть веру других людей суеверием?

“Что важнее всего в жизни? Если мы спросим об этом у человека, который сплошь и рядом голодает, он ответит: еда. Если мы обратимся с тем же вопросом к замерзающему, он скажет: тепло. А если мы зададим его тому, кто считает себя одиноким и покинутым, ответ, скорее всего, будет: чувство общности с другими людьми. Предположим, эти потребности удовлетворены. Разве человеку не нужно что-то помимо них?

“Знакомство с размышлениями других людей помогает нам сформировать свой взгляд на жизнь.

“Каким бы сложным не был вопрос, на него существует один единственный ответ. Жизнь после смерти либо есть, либо ее нету.

“От белого кролика нас отличает лишь то, что он не осознает своего участия в фокусе, тогда как мы сознаем загадочность происходящего — и хотим разобраться в ней. P. S. Пожалуй, белого кролика лучше сравнить с нашей Вселенной. Мы, земляне, похожи на крохотных блошек, скрывающихся в самой глубине кроличьего меха.

“К сожалению, вырастая, мы привыкаем не только к силе тяжести, но и к миру как таковому. Похоже, в процессе взросления мы утрачиваем способность изумляться действительности… Люди бывают настолько заняты повседневностью, что изумление перед миром отодвигается у них на задний план… Для детей наш мир — и все сущее в нем — представляет собой нечто новое, неожиданное, вызывающее удивление. У взрослых чаще всего иной взгляд: в подавляющем большинстве они воспринимают действительность как нечто совершенно обычное.