Огидна «Лоліта», або як легко тримати розбещене дитя з несформованим «Я» від В. Набокова.

«Лоліта» ― Набокова, з розряду тієї класики, до якої йдеш півжиття, і читаєш, коли всесвіт не просто кричить, а волає: «Прочитай мене!». Коли безліч знайомих, не важливо звідки: мережа, не мережа ― вже давно її проковтнули і перебивають враження іншим чтивом. А перебивати є що.

Якби я була видавцем, створила б добірку «огидних» книжок, в яку б всунула Набоківську «Лоліту» та Фаулзівського «Колекціонера» (памʼятаєте?). Є у них щось спільне. В обох випадках жертвами є дівчата. Навіть не жертвами, а невільницями (?). Одна в моральному плані (Лоліту залякували (?), інша ж в плані фізичному (її тримали в підвалі). Проте, в одної був вибір втекти і насолоджуватись життям де-інде, інша ж вибору не мала. В обох книжках жертви ― дівчата. Жертви «правильних» з вигляду чоловіків (клерка та літературознавця. химерно, ні?).

Але якщо для цих двох книжок вибудовувати

шкалу огидності, якщо говорити про те, яка огидніша, то виграє «Лоліта». І справа не *УВАГА далі спойлери* в розмовах про секс із неповнолітньою та романтичних описах «хотінь» особливого роду несформованих дівчаток ― німфеток. Справа у самих німфетках. У Лоліті (справжнє імʼя якої ― Долорес Гейс).

Ця мала була справжньою моральною потворою. Почалось все в ранньому дитинстві ― не слухалась самозакоханої матері, була обділеною увагою. Продовжилось все в років так 11 (? не памʼятаю), коли дівчину «заслали» в табір для «благородних дівиць», де її звабив (насправді, все було значно тонше) єдиний хлопець ― син директорки (?) табору та більш досвідчена в плані статевого життя подруга.

Лоліта, з незміцнілою і несформованою до кінця психікою, повернулась додому, де її чекав красень-сусід, якому мати здавала в оренду кімнати і який згодом одружився з матірʼю, щоб бути ближчим до дівчиська. Повернулась вона з відчуттям самовдоволення, з більшою нахабністю і… розкутістю. І це зіграло із нею дуже злий жарт: вона потрапила в пазурі стратега (не дарма, мабуть, Набоков зробив його шаховим генієм) і змогла вбратись (а чи вибралась насправді?) з тих пазурів лише через кілька років, розбещена, вульгарна і вкрай дурна.

Наприкінці книги ми бачимо її взагалі зі здоровезним пузом та чоловіком-флєгматом в якійсь халупі на краю якогось зачуханого містечка.

Отож, про що книжка?

Про дівчисько, яке життя скалічило на самому початку зустріччю з людиною з «особливими вподобаннями». Про моральний вибір (чи його відсутність). Про плату за легкість буття (щось мене понесло на Кундеру). Про схибленість. Про боротьбу із власними бажаннями і потурання забороненим насолодам.

Узагальнюючи… «Лоліта» ― дуже ємкий і морально складний роман, коли ти перегортаючи сторінку за сторінкою, борешся з собою, щоб не закрити книжку назавжди, борешся з собою, щоб не піддаватись на провокацію і, обравши найлегший шлях, просто з одразою ставитись до педофіла, а намагаєшся докопатись ЧОМУ він такий, чому така Лоліта, чому така нещасна її мати і так по черзі своє «чому» для кожного.

Однозначно раджу. Але. Будьте готові до такої ж внутрішньої боротьби з відразою та зневагою. І обирайте для читання… весну. Її дощовий початок.

“Она явно принадлежала к числу тех женщин, чьи отполированные слова могут отразить дамский кружок чтения или дамский кружок бриджа, но отразить душу не могут...

“Такая она была добренькая, эта Рита, такая компанейская, что из чистого сострадания могла бы отдаться любому патетическому олицетворению природы ― старому сломанному дереву или овдовевшему дикобразу.

“ Ужасно в смерти то, что человек представлен сам себе.

“Гостеприимная проституция. 

Про цікаві факти в романі не писатиму, це є у Вікі. (мене там, до речі, ще позабавіла добірка статей-посилань під заголовком «См. Также»)

Кому цікаво переглянути екранізації до фільму, їх є три:

1-шу і надвідому режисирував Стенлі Кубрик. Дата виходу 1962. До створення сценарію долучився і сам Набоков, але, говорять, що від того сценарію лишилось мало;

2-га має бути дивною (так, це упереджене ставлення), бо знімалась в Грузії (1991);

3-тя найновіша побачила світ у 1997 році. Там якийсь надто романтичний постер із Лолітою-переростком. За текстом зріст дівчини був близько 150 см, коли їй було під 14 років. а тут дівуля якась величезна. Такоє.

Про інші адаптації театральні і не дуже можна прочитати знову ж таки в Вікі.

Література, згадана в романі:

• Еліот Томас (чи, бо не впевнена) Джордж Еліот;
• Марсель Пруст;
• Джон Кітс;
• Ромена Роллан «Жан-Кристоф»;
• Джон Глосуорсі;
• Моріс Метерлінк;
• Оноре Бальзак;
• Гюстав Флобер «Мадам Боварі»;
• ДжеймсДжойс;
• Генрік Ібсен «Геда Габлер»;
• Антон Чехов;
• Проспер Меріме «Кармен»;
• Йоган Гете «Лісовий король»;
• Роберт Браунінг;
• Моріс Леблан «Арсен Люпен»;
• Жан-Батист Мольер;
• Річард Шерідан; 
• Аристотель;
• Аристофан;
• Поль Верлен;
• Вільям Шекспір «Король Лір»;
• Алєксандр Пушкін «Євгеній Онєгін» (мій відгук можна знайти тут);
• Маркіз де Сад «Жюстіна».

Фільми в романі:

«Одержимые»;

«Грубая сила».

Музика в романі:

Марлен Дітріх;

Джоакіно Россіні.

Художники в літературі:

Рене Ксавье Пріне (René-Xavier Prinet)  «Крейцерова соната» (воістину геніально!);

Ель Греко (йшла мова про небосвод, можливо, це підійде);
Сандро Ботічеллі «Народження Венери».


Для тих кого роман захопить дуже-дуже і він схоче розібрати його на шматочки і зрозуміти наводжу посилання на книжку з «ключами до Лоліти». Насолоджуйтесь!