Дивачка мадам Боварі

Скільки всього було переговорено-переслухано про твір Флобера, що, щиро кажучи, його можна було і не читати. Але там, де кожен критик знаходив у творі щось надунікальне (в романтичній натурі Емми, в її пристрасності, захопленні книжками). Я ж відкрила для себе жінку, якій просто катастрофічно не вистачало чогось у житті,жінку, яка в усьому звинувачувала інших, зіпсовану (?) міщанку, яка не знала меж (любила сповна, захоплювалась сповна, прикдалась сповна, захоплювалась сповна). Так, іноді було аж занадто.

Від тихого спокійного життя вона жахливо хворіла, від тихого життя заводила собі коханців, витрачала гроші, який, по суті, і так не було.
І саме через це я вважаю її дивачкою, якщо взагалі не ідіоткою.
Чому? Все просто. З її волею, вмінням підкорювати собі людей, запальною натурою вона могла би звертати гори. Вона могла би продовжувати грати на своєму фортепіано, вона могла би навчитись малювати, чи, як інші жіночки того часу, зайнятийсь благодійністю. Або ж хоча б знайти себе в дитині, дівчинці. Вона могла би прославитись і прославити свого чоловіка, хоч це і не було прийнято в тодішньому ще не еманципованому світі.

Читати? Обов'язково. Але тільки за умови, що є з ким обговорити. Посваритись через виправдані-невиправдані очікування і через дурість (чи не дурість) головної героїні роману, який писався 5 років, який скоротили майже вдвічі, щоб за кожним словом була суть.

Не скажу, що роман надглибокий (можливо, я просто чогось не розумію). В ньому розкрита трагедія жінки, яка народилась не там, де мала би, якій доводилось жити сірим життям з сірим (але дуже великодушним і щирим) чоловіком і сірою дочкою.
“Все, что ее окружало, — деревенская скука, тупость мещан, убожество жизни, — казалось ей исключением, чистой случайностью, себя она считала ее жертвой, а за пределами этой случайности ей грезился необъятный край любви и счастья.

“Ну к чему ополчаться на страсти? Ведь это же лучшее, что есть на земле, это источник героизма, восторга, поэзии, музыки, искусства, решительно всего.

“Высокопарными словами обычно прикрывается весьма неглубокая привязанность.

“Если бы от наших страданий кому-нибудь было легче, то мы бы, по крайней мере, утешались мыслью о том, что жертвуем собой ради других.

“Когда мы черним любимого человека, то это до известной степени отдаляет нас от него.

Література в романі (неповний список)
Руссо;
Вальтер Скотт «Ламмермурская невеста».

Екранізацій та адаптацій роману насправді повно. Ось деякі із них:
Madame Bovary (1934) Франція;

Madame Bovary (1937) Німецьке виробництво;
Madame Bovary (1947) знімали в Аргентині. Уявіть, скільки там пристрасті;

Madame Bovary (1949) з надзвичайно милою виконавицею головної ролі;

Madame Bovary (1953) французька ч/б стрічка;
Madame Bovary (1964) — мінісеріал (4 епізоди) британське виробництво;
Madame Bovary (1968) — мінісеріал (2 частини) високий рейтинг;
Madame Bovary (1975) британська кінострічка

Madame Bovary (1991) — адаптація роману, відзнята у Франції;
Madame Bovary (2000) Британія — довжелезне кіно;

Madame Bovary (2014) — жіночий погляд на трагічну історію. Кінострічка знімалась в трьох країнах.

Огидна «Лоліта», або як легко тримати розбещене дитя з несформованим «Я» від В. Набокова.

«Лоліта» ― Набокова, з розряду тієї класики, до якої йдеш півжиття, і читаєш, коли всесвіт не просто кричить, а волає: «Прочитай мене!». Коли безліч знайомих, не важливо звідки: мережа, не мережа ― вже давно її проковтнули і перебивають враження іншим чтивом. А перебивати є що.

Якби я була видавцем, створила б добірку «огидних» книжок, в яку б всунула Набоківську «Лоліту» та Фаулзівського «Колекціонера» (памʼятаєте?). Є у них щось спільне. В обох випадках жертвами є дівчата. Навіть не жертвами, а невільницями (?). Одна в моральному плані (Лоліту залякували (?), інша ж в плані фізичному (її тримали в підвалі). Проте, в одної був вибір втекти і насолоджуватись життям де-інде, інша ж вибору не мала. В обох книжках жертви ― дівчата. Жертви «правильних» з вигляду чоловіків (клерка та літературознавця. химерно, ні?).