31.01.13

М. Гоголь «Мертві душі» — незрівнянна класика

ыТвір поділено на два томи і між цими томами прірва. Наскільки перший том саркастичний смішний і легкий, настільки ж другий важкий, неповний. можливо все через недописаність. 
Час від часу редактор зазначає, що не вистачає фрази, пари сторінок, завершення... а це ж складає деталі, а в деталях сам Гоголь! Без перебільшення.
Описи, які характеризуються дріб'язковістю, живописність епітетів, характеристик загалом. Неповторність порівнянь і метафор  — ось Гоголь!
А в нас вкрадено цілі сторінки цієї насолоди в другому томі. І, зізнаюсь, бажання дочитати другий том було тим менше, чим ближче мав бути кінець. 

Нарешті, в свої 20, змогла побачити повноту образа славнозвісного Плюшкіна. Побачила хто ж і де вигадав образ! А що раніше? Просто користувались виразом, знаючи його приблизне значення. А як цікаво вийшло!
Разом з тим виникали певні складнощі під час прочитання. Хоч російською володію досить добре, але виявилось, що недостатньо, позаяк мова твору виявилась складною і просто проковтнути його не вдалось геть зовсім.
Але Гоголя безсумнівно можна назвати Митцем з великої літери. І це не буде такою собі «данню» минулому. А все тому, що зумів як ніхто передати атмосферу, перш за все люду, який жив в ті далекі нам часи, а разом з тим і мови, колоритної, десь вишуканої і закрученої, а десь простої, прямої і доброї.

В творі маєм авантюристів, які воліють постійно збагачуватись будь-якими способами: брехнею, картами, підтасовкою фактів...
Маєм Чічікова, такого собі стратега, який крутився як міг, та потрапив наприкінці твору до тюрми (хоч там йому довелось бути недовго, позаяк знайшлись добрі люди, які виручили з біди, до того ж спрацювала  «машина хабарів»). Про подальшу долю Чічікова нам невідомо, через, згадану вже, недописаність повісті. Тим не менш маєм здогад про те, що любові до грошей він не позбавився, а й далі жив так, як дворянин: купуючи сукно на дороге вбрання, і мило для відбілювання своїх пухкеньких щічок.
Маєм багатих поміщиків, які, не зважаючи на свої статки, працюють разом з мужиками і дбають про своє господарство. 
Маємо і таких поміщиків, які, не маючи грошей на ведення справ домашніх, якось ухитряються вдягати дружину і дітей за новою пітерською модою, влаштовувати прийоми і все в цьому дусі.
Натрапляєм в творі і на мультимільйонера, який зумів зостатись щирим, справедливим, добрим, а головне співчутливим, позаяк саме він допоміг Чічікову вийти з безвихідного становища (з тюрми).
Загалом, розноманітність персонажів вражає! Гоголь, як ніхто інший вміє грати на контрастах. Не завжди вдається він до називання недолікв того чи іншого персонажа, заміняючи його опис, описом іншим  — «антонімічним». 

Ще досить багато можна було б розвести писанини на цю тему, але нащо? Хтось вже читав, хтось прочитає.
Тому... цитати. спочатку з гумором і де-не-де з кислинкою з дєрзкого Гоголя

...Встретился молодой человек в белых канифасовых панталонах весьма узких и коротких, во фраке с покушеньями на моду...  [c. 4].
...За два рубля в сутки проезжающие получают покойную комнату с тараканами, выглядывающими, как чернослив, из всех углов...  [c. 5]. 
В угольной из этих лавочек, или, лучше, в окне, помещался сбитенщик с самоваром из красной меди и лицом так же красным, как самовар, так что издали можно бы подумать, что на окне стояло два самовара, если б один самовар не был с чёрной как смоль бородою [c. 6].  
  ...Те же картины во всю стену, писанные масляными красками, — словом, все то же, что и везде; только и разницы, что на одной картине изображена была нимфа с такими огромными грудями, какие читатель, верно, никогда не видывал [c. 8]. 
  ...Стены были выкрашены какой-то голубенькой краской вроде серенькой...  [c. 53].  

На что бы, казалось, нужна была Плюшкину такая гибель подобных изделий? Во всю жизнь не пришлось бы их употребить даже на два таких имения, какие были у него, —  но ему и этого казалось мало. Не довольствуясь сим, он ходил еще каждый день по улицам своей деревни, заглядывал под мостики, под перекладины, и все, что ни попадалось ему: старая подошва, бабья тряпка, железный гвоздь, глиняный черепок, —  все тащил к себе и складывал в ту кучу, которую Чичиков заметил в углу комнаты [c. 225].   
  Потребовавши самый легкий ужин, состоявший только в поросенке, он тот же час разделся и, забравшись под одеяло, заснул сильно, крепко, заснул чудным образом, как спят одни только те счастливцы, которые не ведают ни геморроя, ни блох, ни слишком сильных умственных способностей [c. 255].   
Фемида просто, какова есть, в неглиже и халате принимала гостей [c. 273].  
  И точно, не на что было жаловаться: скорее железо могло простудиться и кашлять, чем этот на диво сформированный помещик [c. 280].  
  При этом было сказано как-то даже несколько обидно насчет тоненького мужчины: что он больше ничего, как что-то вроде зубочистки, а не человек [c. 310].
Самое довольное расположение сопровождало его во все время одевания: надевая подтяжки или повязывая галстук, он расшаркивался и кланялся с особенною ловкостью и хотя никогда не танцевал, но сделал антраша. Это антраша произвело маленькое невинное следствие: задрожал комод, и упала со стола щетка  [c. 314]. 
Одни глаза их такое бесконечное государство, в которое заехал человек - и поминай как звали! Уж его оттуда ни крючком, ничем не вытащишь. Ну попробуй, например, рассказать один блеск их: влажный, бархатный, сахарный. Бог их знает какого нет еще! и жесткий, и мягкий, и даже совсем томный, или, как иные говорят, в неге, или без неги, но пуще, нежели в неге - так вот зацепит за сердце, да и поведет по всей душе, как будто смычком (Чичиков)  [c. 320].  
Но странен человек: его огорчало сильно нерасположение тех самых, которых он не уважал и насчет которых отзывался резко, понос их суетность и наряды [c. 343].
  ...Щедр человек на слово  «дурак»  и готов прислужиться им двадцать раз на день своему ближнему [c. 411]. 
... Отпер свою шкатулку, налил в стакан горячей воды, вынул щетку и мыло и расположился бриться, чему, впрочем, давно была пора и время, потому что, пощупав бороду рукою и взглянув в зеркало, он уже произнес: « Эк какие пошли писать леса! » И в самом деле, леса не леса, а по всей щеке и подбородку высыпал довольно густой посев  [c. 414].  
Закуске последовал обед. Здесь добродушный хозяин сделался совершенным разбойником. Чуть замечал у кого один кусок, подкладывал ему тут же другой, приговаривая: «Без пары ни человек, ни птица не могут жить на свете». Съедал гость два — подваливал ему третий, приговаривая: «Что ж за число два? Бог любит троицу». Съедал гость три — он ему: «Где ж бывает телега о трех колесах? Кто ж строит избу о трех углах?» На четыре у него была опять поговорка, на пять — тоже  [c. 590].
— Глупы мы, за суетой гоняемся! — сказал он наконец. — Право, от безделья! Все близко, все под рукой, а мы бежим за тридевять . Чем не жизнь, если займешься хоть бы и в глуши? Ведь удовольствие действительно в труде. И ничего нет слаще, как плод собственных трудов…  [c. 728] 

І на завершення література в літературі (списочок творів, які згадуються в Гоголівських Мертвих душах)
  • «Людмила» В. Жуковский 
  • «Ночи» Э. Юнг
  • «Жалобы, или Ночные думы о жизни, смерти и бессмертии» Э. Юнг
  • «Ключ к таинствам натуры» К. Эккартсгаузен
  • Карамзин
  •  «Ринальдо Ринальдини» Х.-А.Вульпиус 

Кому цікаво, в Вікі в статті, присвяченій Мертвим душам, є розділ «Экранизации» Щоправда вони старуваті, але тим не менш, цікаво подивитись на твір очима режисерів.

Номери сторінок вказано з електронної версії книги, обсяг якої 774 ст

27.01.13

трішки негативу. Ерленд Лу

Чи то книжка мені така потрапила до рук, чи що, але норвежця Ерленда Лу, зіркового гостя 18 Форуму видавців у Львові, я більше не читатиму. Або ж точно не скоро візьму до рук. 

Смаки різні, але як на мене, таку низькокаліберну літературу, прикладом якої є його книжка "Тихие дни в Перемешках", годі й шукати!

На 22 сторінці відвертого несприйняття, я лишила спроби самоґвалтування цим текстом і поставила мінус навпрти імені Ерленда Лу.


 Провал.


Хороші книжки закінчуються швидко. Марк Леві «Дивна подорож містера Долдрі»

Досі я ніколи не мала нагоди бодай тримати в руках його книжки. Ба більше, я навіть ніколи не чула про Марка Леві! А тут раптом натрапила і, як то кажуть, пішло-поїхало.
Не знаю що це, якісь чари, які властиві майже всім бестселерам... Можливо це жіночі штучки, до яких вдаються чоловіки, щоб жіноча аудиторія вищала від захвату, читаючи той чи інший роман... Якщо і так, то я потрапила на гачок (!)
Направду, захотілось прочитати все, що написав мсьє Леві.
Ці неповторні риси, якими володіє кожен з його персонажів, стиль тексту, репліки героїв... Нахабність, прямолінійність, романтизм, цинізм, добрий гумор  — все це просто таки купило. Настільки все досконало, що мені просто бракне слів описати!


Вже як тільки можеш розтягуєш задоволення, читаючи. І туди, і сюди його смикаєш, і коли вже лишається всього 30 сторінок до завершення  — не витримуєш і ковтаєш ту книжку з усім.
Якщо колись, хтось вигадав називати твори атмосферними, то тільки тому, що Леві написав таку дивовижну річ і тільки тому, щоб описати її.

Отож, головна героїня  — дівчина-парфумер  —  Аліса. В неї є все  —  і добрі друзі, вона працює за покликанням, деякі з творінь стоять на прилавках магазинів і приносять їй стабільний прибуток, і є в неї квартира зі скляним дахом. А ще в неї є сусід-художник  — така собі малоприємна особа, яка весь час хотіла отримати  квартиру Аліси , власне, через ту чудову скляну стелю... І саме цей сусід  — той персонаж, через якого неочікувано розкручується і на якому, по суті, завершується весь сюжет.

В книзі чимало незрозумілого, яке поступово роз'яснюється. Про дещо можна здогадатись вже на початку твору, а про дещо Леві дозволяє дізнатись читачеві лишень наприкінці.

І тільки одне хвилює мене зараз, після прочитаного: що сталось з чудовим Антоном, і чи віддала Аліса йому свої листи, повернувшись до Англії на очатку 50-х років?

Є лише одне маленьке АЛЕ, яке хочу вставити в свою хвалебну оду  — надто стрімка розв'язка. Можливо, я нічого не тямлю, а можливо все через моє вищезгадане розтягування, але якщо початком і кульмінацією я смакувала, то на завершенні мені не вистачало повітря (?), щоб збалансувати всі думки. 
Тим не менш, це ані трішечки не псує загального враження від книги!

І, як завжди, рубрика «улюблені моменти з книги»:

— Так вы поэтому так холодны со мной? Потому что я заняла вашу мастерскую?
 
 — Так вы поэтому так холодны со мной? Потому что я заняла вашу мастерскую?
— Мис Пендлбери, если сей час что и холодно, так это мои ноги… (Итан Долдри Алиса)
[c. 11].

Снег имеет свойство скривать всю грязь гороа, и даже саме унылые кварталы,
укрытые снегом, обретат пообие красоты [c. 76].

Говоря, если насморк лечить, он пройдет за неделю а если не лечить, то за семь дней
(Итан Долдри) [c. 80].

У вас красивые глаза, но совершенно дурной характер (Итан Долдри) [c. 143].

Быть сиротой это болезнь одиночества (Алиса) [c. 202].

 В юности оба чувствовали себя одинокими — не от недостатка любви или внимания,
а в силу их натуры. Оба любили дождь, но ненавидели зиму, оба мечтали за школьной
партой, оба впервые влюбились летом, а первое расставание пережили осенью. Он
ненавидел отца, она своего боготворила [c. 219].

Целую тебя, глядя на крыши города, который, я уверена, ты бы полюбил всей душой
(Алиса) [c. 247].

— Что вы туману напускаете? Она была гораздо моложе? Ну расскажите, какая она —
блондинка, брюнетка или рыжая?
— Зеленая, она была зеленая, с огромными выпученными глазами, с огромными
волосатыми ногами. Поэтому я и не могу ее забыть (Алиса, Итан Долдри) [c. 269].

… В любви главное вовремя уйти, пока не поздно. А в моем случае «пока не поздно»
означает «пока не признался» (Итан Долдри) [c. 313].

... Для мужчины любить означает сорвать цветок женской красоты, поместить в
оранжерею, где она будет чувствовать себя в безопасности, и бережно хранить ее... пока
время не заставит ее поблекнуть. Тогда мужчины отправляются рвать другие цветы. Я
дал себе слово, что, если однажды полюблю, полюблю по-настоящему, я сохраню цветок
и не позволю себе его сорвать (Итан Долдри) [c. 317].

Как вы думаете, может, упасть на пол и изобразить припадок, чтобы наконец
принесли кофе? (Итан Долдри)  [c. 338]

У наших улиц свой особенный запах, утром один, веером другой. Каждое время года,
каждый день, каждая минута нашей жизни имеют свой неповторимый аромат (Алиса)
[c.355].




Кому цікаво, в книзі згадується фільм Джорджа Сідні «Прекрасная купальщица» / «Bathing Beauty» (1944), який там має назву «Бал Русалок».

а ще... досить важливою в книзі є тема втрат. хоча щасливій кінець і зустріч з деким, хто кого колись втратили робить її не такою і страшною.

Номери сторінок вказано з електронної версії книги, обсяг якої 454 ст

21.01.13

Ґрегорі Ґелловей «Простий, як сніг»

Роман «Простий, як сніг» довелось читати в російському варіанті хоча для мене особисто суттєвої різниці в перекладах немає, головне, щоб вони були якісними. 
Помітила лиш цікаву річ, внутрішній голос, який ніби озвучує ці книжки, російською говорить м'якше, тому лірика цією мовою йде «на ура!».
Менше з тим. Зараз хочу розказати про сам твір Ґелловея

Ким би ти не був, і де б ти не знаходився тебе захопить  «атмосферність» цієї книжки. 
Вже з перших рядків я посміялась з автора, мовляв, нууу хіба можна таке писати? А вже на наступній сторінці зрозуміла, як вдало обкручено початок. Невимушеність авторського тексту, «недосказаність», яка вздовж і впоперек пронизала все, змушує тебе не відпускати книжку до самого кінця, і читати, читати. 

Маємо звичайного собі книжкового героя, як на мене, рос. слово «незаурядный» гарно його характеризує. Герой цей навчається в американській школі і не може виділитись з натовпу. Просто живе собі, має таких собі друзів Особливих успіхів у спорті не робить, навчається досить добре, але що користі з того?
І тут героя зводить в бібліотеці (ходити туди порадив фізрук-вчитель мистецтва (?!)) з колоритною дівчиною, яка належить до групи тих, яких в школі не розуміють. Дівчину звуть Анна, хоча всі, хто її люблять, звуть її Анастасією і вона розважається тим, що пише некрологи на всіх жителів міста. Власне, з неї, з цієї дівчини і починається все. Всі загадки, все незрозуміле...
Між іншим всі герої книги — досить дивні люди. Дуже специфічні. І, якщо прибрати їх — все втратить сенс. Автор змушує звертати увагу на деталі. Сидиш, а в голові купа запитань чому, як... і розжовуєш той текст, розбираєш на дрібні детальки, як лего, і знов складаєш, розуміючи, що іноді не вистачає однієї-двох.

Досить цікавим є ще те, що до тексту введено чимало фактажу — назви кінострічок, пісень, імена акторів, письменників, твори, цитати, імена архітекторів... Я сиділа і захлиналась від цього, адже, якщо в кіно і літературі раду собі дам, то з іншим... і починаєш розворушувати гугл, що пояснив, показав. Бо хочеться дізнатись НАЩО це вводилось, що символізує.
Тому і створюється та атмосферність, про яку писала раніше. Тому і длубаєшся в тому простому, як сніг світі, в головах героїв, шукаючи щось і знаходячи під кінець твору щось, або не знаходячи нічого.

Загалом, відзначила кілька цитат з твору Ґрегорі Ґелловея, а ще склала такий собі списочок авторів і творів, які згадуються в романі

Анна Кайн переехала к нам только в августе, как раз перед началом второго года учебы в средней школе, но к февралю убила всех житилей городка, одного за другим [c. 3]. 
Ее предложения были айсбергами: только кончик мысли выглядывал изо рта, все остальное оставалось в голове [c. 22].  
Помощник тренера, мистер Хам (огромный дядька, поэтому над его фамилией, означающей ветчину, никто не смел шутить, даже у него за спиной)... [c. 31]
Забавно, что незнакомцы каждый день проходят мимо вас, а вы видите только плоскую тень, туманные оертания, — и не обращаете внимания ни на какие детали.

Они движутся в серой толпе, всегда выглядят одинаково и действуют одинаково, это просто карикатуры на их истинную сущность. Однако после того как вы с кем-то знакомитесь, вы вникаете в специфические черты, даже самые мелкие, замечаете сложность личности, привычек и особую манеру ходьбы и ведения разговора, мельчайшие изменения во внешности и одежде [c. 51].  
Из-за гипса я не мог натянуть перчатку на левую руку, не мог полностью засунуть руку в карман пальто, поэтому стал надевать на нее толстый коричневый носок [c. 147].
    Ученику давалось задание что-то нарисовать на верхней трети, или четверти, или пятой части листа — в зависимости от того, как мистер Девон его свернул. Затем к доске вызывали второго, и он видел только нижнюю часть нарисованного. Ему требовалось продолжить рисунок. Потом вызывали третьего ученика, — и так далее, пока лист не заполнялся полностью. Общий рисунок всегда получался странным, забавным, поразительным и неожиданным.<...> Подобная техника была популярна у сюрреалистов...  [c. 161]. 
— Я  —  дурак. Я простой, как снег  [c. 186].  
Самое интересное в жизни — это тайны, то, что находится в тени или под поверхностью. Самое худшее — это определенность и точность. Сомнение вызывает возбуждение  (Анна) [c. 194].   
Вчера в окружающей действительности пробили дыру, но сегодня жизнь продолжалась, как раньше. Может мир привык к подобным вещам [c. 283].  
 До этого дня я считал, что для продолжения существования после трагедии нужна сила, но теперь понял, что на самом деле нужна слабость. Я не хотел смотреть в лицо фактам, я не хотел принимать случившееся или представлять, что могло случиться, поэтому старался все игнорировать  [c. 284].   
Решить возникшую в жизни проблему можно, живя так, что проблеа исчезнет  (Анна) [c. 296].   
— <...> Реши в уме математическую задачку. Тогда тебе не будет так холодно.

— Вы серьезно?

— Это правда. Часть мозга, которая реагирует на холод, также отвечает за решение математических задач. Поэтому если ты займешь мозг решением задачки, он отвлечется от проблемы холода [c. 335].
*** 
— Не думаю, что мне когда-нибудь удастся согреться, — сказал я.

— Подожди, пока не поедем домой. Может, подожжем приборную доску  [c. 336]. 
  Внутри вагон освещался белым светом ламп, подобных больничным. Мне хотелось виключить этот свет, и смотреть в ночь за окнами поезда [c. 345]. 
...Мне кажется, что люди, в особенности те, кто для тебя важны, никогда не уходят. И я имею в виду не только воспоминания, а то, что эти люди остаются с тобой и в физическом смысле. <...>  Есть физический закон, в соответствии с которым энергию нельзя создать и нельзя уничтожить. Она только меняет форму. То, что человеческое тело содержит энергию, — биологический факт. Мы — это практически ходячие пробирки с химикатами, которые действуют сами по себе, воздействуют и реагируют друг на друга, выпускают энергию, содержащуюся в нас. А после смерти, хотя физическое тело может и исчезнуть, энергия-то должна куда-то деваться. Должна. Ее нельзя уничтожить, так куда же она уходит? (мистер Девон) [c. 348]  
Фрэнк О’Хара говорил, что хотел бы иметь силу, чтобы совершить самоубийство, но если бы был настолько силен, то ему, вероятно, не требовалось бы себя убивать (Анна) [c. 357].  
Потом лед стал таять. Я смотрел, как вода плещется под треснувшим льдом, выталкивается на поверхность, пытаясь высвободиться из глубокого сна. А, может, это просто лед устал. Он устал висеть там на протяжении всей зимы, держаться за те же камни, за одно и то же место на берегу, — и просто сдался [c. 418].   
Я могу иметь любое прошлое, какое захочу, я могу забыть, каким я был. Похоже, что все дело в воспоминаниях и забывании. События происходят очень быстро, и все заканчивается до того, как успеешь толком заметить происходящее. События словно ждут тебя в засаде, набрасываются на тебя из ниоткуда, наносят удар исподтишка с той стороны, с которой не ждешь, оставляют тебя ослепленным. А затем тебе приходится проводить массу времени, пытаясь вспомнить или забыть, что это такое было, черт побери. Чем больше ты об этом думаешь, тем больше события сжимаются, трескаются, ломаются или полностью отказываются изменяться. Это или куски льда у вас в голове, которые меняют форму и тают, пока от них не остается ничего от изначальной формы, или куски стекла, острые и раздражающие, не изменяющиеся, частые напоминания о боли и неприятностях — или счастье  [c. 511].  
  • Джек Керуак «На дороге»
  • Берроуз
  • Стивен Кинг «Кэрри»,  «Сияние»
  • Тадеуш Боровский «Газовые камеры здесь, дамы и господа»
  • Бруно Шульц «Улица крокодилов»
  • Кейт Шопин
  • Девид Хартвелл
  • Роберт Блох
  • «Анатомия» ред. Грей
  • Шелли
  • Харт Крейн
  • Фрэнк О'Хара
  • Фрэнк Станфорд
  • Федерико Гарсия Лорка
  • Сильвия Плат
  • Эндрю Ходжс «Алан Тьюринг: Загадка»
  • Альберт Камю
  • Дейл Карнеги
  • Роберт Фалкон Скотт «Самое худшее путишествие в мире» 
  • Артюр Рембо «Пора в аду»,  «Пьяный корабль»  
  • Амброз Бирс  «Словарь дьявола»  

А зараз, продовжуючи навіяний книжкою настрій, йд дивитись фільми з Джеймсом Діном і Хічкока. А зацікавлені тримайте посиланнячко: http://www.assimpleassnow.com/

Номери сторінок вказано з електронної версії книги, обсяг якої 521 ст.

19.01.13

Рей Бредбері і його чудові оповідання

 Не знаю як хто, а я літературу для читання підбираю ледь не інтуїтивно. Розрекламовані книжки на піку своєї популярності мене не цікавлять ніколи. Обираю щось таке тихе, спокійне, але водночас знайоме. 
Бредбері, зокрема його оповідання, попри світову популярність, я проковтнула лиш недавно, і обрала їх теж практично несвідомо.
І лишилась задоволеною.

До рук потрапили різношерсті переклади таких же різношерстих творів: «К западу от октября» та «Удар грому».

Я щиро сміялась над жартами і тонкощами «К западу...». Ніколи не могла б і подумати, що таку «щекотливую»  тему про мандрування душ, можна подати з такого боку з такими колоритними персонажами. Здавалось би, всього 33 сторінки електронного тексту, а такі повні минулого і майбутнього, яке зустрілось в одній точці у вигляді старого 4-тисячолітнього дідугана і молодиків-родичів. А додатком до такого суто чоловічого легіону є скромна та чиста, як думав дідуган донедавна, головна винуватиця всіх подій — Сесі (Сеси.-рос).

 «Удар грому» під новим кутом висвітлює заїжджені теми про подорожі у часі та, власне, машини часу. В оповіданні ледь не в кожному слові наголошується на серйозності вчинків минулого, які, безперечно, виллються в майбутньому в щось інше. Так маємо героя-учасника, якому в 2055 році просто немає куди подіти гроші, і він шукає забавок на свою голову. І знаходить: Часове сафарі. Іншими словами — полювання на динозаврів, які й так ось-ось мають померти десь в минулому...

Переповідати не буду. Адже тільки заради того, щоб посмакувати мовою автора, варто прочитати ці два чудових твори. І тільки скажу, що якщо вдасться знайти переклад «Удара грому», зроблений в 1986 році для журналу  «Наука і суспільство» (№11) — прочитайте і буде вам щастя-задоволення. Переклад колоритний сам собою, і робить оповідання ще смачнішим.

А тепер цитати!

Один відбиток вашого черевика, одна миша, може розпочати землетрус, наслідки якого струснуть нашу землю і наші долі крізь час до самих основ. Зі смертю печерної людини мільярди инших, ненароджених, буде вбито в череві. Можливо, Рим ніколи не здійметься на семи пагорбах. Можливо, Европа назавжди залишиться темними нетрищами, і лише Азія буде здорово і плодючою (Трейвіс) [c. 10] (правопис тексту подано без змін).
“ Час не дозволяє такого безладу, щоб людина зустріла сама себе. Якщо таке трапляється, час відступає. Як літак, який потрапляє в повітряну яму. Ви відчули, як Машина підскочила перед тим, к ми зупинилися? Це ми проходили повз нас самих, які вже були на шляху в майбутнє. Ми нічого не побачили Неможливо сказати чи була експедиція вдалою  <...> чи всі ми  <...>  залишилися живими (Лесперенс) [c. 14].
Десь там у майбутньому, за шістдесят мільйонів років, день виборів уже позаду. Кейт — президент. Усі святкують. І ось, наче втрачено ці мільйони років, і нічого цього немає. Ті речі, про які ми хвилювалися протягом місяців, ба навіть ціле життя, ще не розпочалися, і про них ніхто навіть гадки не має (Екельс) [c. 15].
Номери сторінок вказано з електронної версії текстів оповідань. Обсяг  оповідання  «Удар грому» 31 сторінка, обсяг   «К западу от октября»  — 33 сторінки. 




16.01.13

Ісіґуро Кадзуо «Не відпускай мене»

За 3 дні прочитала роман британця Ісіґуро Кадзуо. Сказати, що швидко - не скажу. Початок книжки направду дався дуже важко, не дивлячись на те, що мова написання була, не побоюсь цього виразу, проста, як дрова.

Спонукав до прочитання фільм 2010 року «Never Let Me Go», хоч і соромно в цьому зізнаватись. Як то часто буває - дивишся щось, потім дізнаєшся, що фільм створено за романом, і знаходиш роман. А читати його берешся далеко не одразу.


Власне, про сам роман. Як вже говорила, написаний він дуже простою мовою. Можливо, це і допомогло авторові достукатись до почуттів читача, і допомогло серйозно порушити проблеми свободи, штучності, любові, дружби, абсурду... Порушити, але не розглянути їх серйозно. Відверто кажучи, мені не вистачило глибини. Можливо, у відсутності глибинності винна форма невимушеного майже щоденникового опису життя героїні роману Кеті Ш., яка хоч і змушує читача думати самостійно, але не дає йому для цього достатньо часу, адже текст і далі продовжується в тій же інтонації.
Хоча іноді, виникали суперечності в голові. З доволі незрозумілих причин, я не сприймала шматки тексту, присвячені сексу. Взагалі, власне кажучи, не до кінця розуміла нащо автор ввів їх так багато. На початку для демонстрації наскільки далекими були вихованці Хейлшема від реального життя, потім - для демонстрації їх невизначеності, відчуття поверхневості почуттів. А потім пояснень вже не знайшла.
А потім ця невідкрита сентиментальність, яка властива японським творам. Пріснувато (?). Але це суто мої враження.

Отже, ідея твору на + 5. Втілення від 3 до 4,5. Питання підіймаються серйозні і актуальні, а от місце і форма для їх текстового втілення, я на мене далека від досконалості.

А тепер цитати:

два шматочки тексту які в мене викликали смішок, пов'язаний з різношерстними асоціаціями і нерозумінням:

Рут подошла ко мне однажды в большую перемену смерила взлядом и спросила: — Хочешь покататься на моем жеребце?
<...>
— Моего лучшего жеребца, — сказала она, — зовут Гром. Но его я тебе не дам, потому что слетишь — он горячий. Но можешь, если хочешь, взять Воронка, только без хлыста, пожалуйста  (Кэти Ш.) [С. 81-82].
те, що викликало щиру посмішку 
  Помню, Лора показала мне один фирменный  способ презрительно высморкаться, когда хочешь отшить парня (Кэти Ш.) [с. 137]. 
і те, що багато чого пояснило 
  <...> Очень многие внешние черты своего поведенияони усвоили из телепередач. Впервые я это вывеле из наблюдений за Сюзи и Грегом  — они, вероятно, были старшими в Коттеджах и считались за «главных». Когда Грег по своей привычке пускался в долгие рассуждения о Прусте или о ком-нибуть еще, Сюзи улыбалась остальным, заводила глаза и еле слышно, но чень выразительно произносила: «Боже всемогущий!».  

Номери сторінок вказано з електронної версії книги, обсяг якої 507 сторінок.  

10.01.13

«Шантарам» твір Грегорі Девіда Робертса

Смачнішого, щирішого, більш захоплюючого, хвилюючого твору ніж  «Шантарам»  я не читала ніколи в житті! І досі не розумію, що спонукало мене до його прочитання. Такі банальні речі як обкладинка чи назва і, тим паче, анотація - не вразили. Але я полюбила цей твір всім серцем. Найбільше здивувало, що написаний він на основі реальних подій ( може взагалі повністю складається з їх опису (?) цього я вже не знаю).
Але тим не менш розпочати цей блоґ я хочу з цитат (подекуди смішних, подекуди серйозних) з цього роману.


Сделаный тобой выбор между ненавистью и прощением может стать историей твоей жизни (Лин) [c, 6].
— Ты хочешь сказать, что водитель вывешивает табличку с названием города, куда многие хотят попасть, а на самом деле повезет их совсем в другое место, куда никому не надо?
— Ну да, Лин, — просиял он.
— Но почему?
— Понимаешь, когда к нему сядут люди, которые хотят ехать в популярное место, он постарается уговорить их поехать вместо этого в непопулярное. У него такой бизнес. Это бизнес, Лин.
— Это черт знает что, а не бизнес, — буркнул я.
— Ты должен снизойти к ним симпатией, Лин, к этим водителям. Если они повесят правильную табличку, никто не подойдет к ним поговорить за весь день, и им будет очень одиноко.
— Ну, теперь все понятно, — саркастически бросил я. — Мы болтаемся тут от автобуса к автобусу для того, чтобы водителям не было скучно.
— Я же знал, Лин, что ты поймешь. У тебя очень доброе сердце в твоем туловище  [c, 141].
Одна из причин, почему мы так жаждем любви и так отчаянно ищем ее, заключается в том, что любовь — единственное лекарство от одиночества, от чувства стыда и печали (Лин) [c, 158]. 
Истина в том, что нет хороших или плохих людей. Добро и зло не в людях, а в их поступках. Люди остаются просто людьми, а с добром или злом их связывает то, что они делают — или отказываются делать. Истина в том, что в одном мгновении настоящей любви, в сердце любого человека — и благороднейшего из всех, и самого пропащего — заключена, как в чашечке лотоса, вся жизнь, весь ее смысл, содержание и назначение. Истина в том, что все мы — каждый из нас, каждый атом, каждая галактика и каждая частица материи во Вселенной — движемся к Богу  (Кадербхай) [c, 250].  
Иногда мы любим одной лишь надеждой. Иногда мы плачем всем, кроме слез. И в конечном итоге все, что у нас остается, — любовь и связанные с ней обязательства, все, что нам остается, — тесно прижаться друг к другу и ждать утра  (Лин) [c, 427].  
Жизнь порой сводит нас с людьми, глядя на которых, мы видим, какими мы могли бы стать, но, слава богу, не стали, — пьяницами, бездельниками, предателями, индивидами с безжалостным умом или наполненным ненавистью сердцем. Но для сохранения равновесия в мире судьба часто заставляет нас жалеть или даже любить этих людей. И мы не можем презирать того, кого мы искренне жалеем, или сторониться того, кого любим   (Лин) [c, 580].  
— Лин, мужчина должен найти хорошую женщину и завоевать ее любовь. А потом заслужить ее уважение. А потом дорожить ее доверием. И так должно быть долгие годы, пока они живут, пока не умрут <...> Для этого мужчина и существует.  <...>  Мужчина становится мужчиной только после того, как он завоюет любовь женщины, заслужит ее уважение и сохранит ее доверие, а без этого он не мужчина  (Дидье) [c, 748].  
Судьба дарует нам в нашей жизни трех учителей, трех друзей и трех врагов и три большие любви. Но все двенадцать предстают в других обличиях, и мы никогда не распознаем их, пока мы не не влюбимся, не бросим и не сразимся с ними  (Лин) [c, 774]. 
Для некоторых мужчин слезы хуже чем побои, рыдания ранят из больше, чем башмаки, и дубинки. Слезы идут от сердца, но иные из нас так часто и так долго отрицают его наличие, что когда оно начинает говорить, одно большое горе разрастается в сотню печалей. мы знаем, что слезы — естественное и хорошее душевное проявление, что они свидетельство силы, а не слабости. и все же рыдания вырывают из земли наши спутанные корни, мы рушимся, как деревья, когда плачем  (Лин) [c, 784].
<...> хороший мужчина настолько силен, насколько это нужно правильной женщине рядом с ним (Карла) [c, 791].  
Добродетельность определяется тем, что мы делаем, а честь — тем, как мы делаем это. Можно сражаться на войне, не поступаясь своей честью, а мира можно добиться бесчестным путем. Достоинство — это, по существу, умение быть скромным  (Лин) [c, 1028]. 
Судьба всегда предлагает тебе два альтернативных варианта, <...> тот который тебе следовало бы выбрать, и тот, который ты выбираешь  (Джордж Скорпион) [c, 1059].  
«Молчание может ранить так же сильно, как удар плетью», — написал поэт Садик Хан. Но иногда оно может быть единственным способом высказать правду  (Лин) [c, 1074]. 
В любой жизни, как бы полно или, наоборот, убого она ни была прожита, нет ничего мудрее неудачи и нет ничего яснее печали. Страдание и поражение, наши враги, которых мы боимся и ненавидим, добавляют нам капельку мудрости и потому имеют право на существование  (Лин) [c, 1076]. 
Единственная сила, которая имеет какой-то реальный смысл — это сила, способная улучшить мир   (Лин) [c, 1015].  
Каждый удар человеческого сердца — это целая вселенная возможностей  (Лин) [c, 1045].   

А найсмішнішим є те, що коли я дочитала до кінця  «Шантарам»  — була впевнена що ніхто-ніхто його не читав. Дивуюсь зі своєї наївності. Радію з такої частої його цитованості. Тішусь, що його екранізували. лишилось тільки переглянути ту екранізацію.
Поділилась. Хух. Берусь за новий твір ;)

Для зацікавлених http://www.shantaram.com/

Номери сторінок вказано з електронної версії книги, обсяг якої  1346 сторінок.