Майстер коротких оповідань О.Генрі

Чимало вже було сказано, чимало було написано...
І от, настає момент, коли говориш сам собі: «мене вже нічим не здивуєш».
Раз за разом, коли з'являється вільна хвилиночка щось почитати, перегортаєш сторінки чергового роману без ентузіазму, апатично.
Іноді смієшся з якихось написаних дурниць, іноді з того, як автору вдалось перелицювати давно відому істину і подати її під іншою назвою  невибагливому читачеві.
В такі моменти СВІЖИМИ ковтками повітря стають старі речі. Старі твори. Старі добре відомі твори.
Одним із тих, кому вдається дивувати вже стільки років (навіть після смерті) читачів є О.Генрі.
Людині, яка звикла до товстелезних книжок, читати які можна день за днем. Людині, яка звикла спрощувати собі життя тими товстими книжками, адже не доводиться раз за разом морочити свою голову, шукаючи інше чтиво. Мені було дивно читати і отримувати задоволення від коротких оповідань (!)

Не вкладалось просто в голові, як на 10, 20, 30 сторінках можна зав'язати сюжет, в якийсь момент загострити описувані події, а потім вивести якусь неочікувану (!) кінцівку!
Ба, одного вечора, коли вмостилась в ліжку, щоб почитати, всі мої уявлення, стандарти, якщо це можна так назвати, було зруйновано!
Побачити наскільки хороша книжка можна за тим, як сильно вона заполоняє твою голову: якщо ти читаючи, ще ухитряєшся про щось думати — ти або не вмієш віддаватися читанню, або книжка нікуди не годиться. Якщо ж ти цілковито захоплений текстом — це воно, ти знайшов золото серед простого піску.
Не побоюсь повторитись, цим золотом для мене стли оповідання О.Генрі.

Єдиним мінусом в усьому цьому моєму захопленні автором є те, що не опишеш всіх його оповідань. А переказувати їх тим паче нема сенсу.  тому просто запропоную одне з тисяч посилань, де можна знайти не тільки біографію, а й багацько творів О. Генрі: http://lib.rus.ec/a/19100

Лишається лиш насолоджуватись словами. Бо, к колись сказала одна дівчина, О.Генрі  — великий художник.

“ Всякий уважающий себя вор сначала освоится сред чужого добра, а потом начнет его присваивать («Родственные души») 

“ Джед был рожден для монологов, но судьба, как всегда, ошиблась, навязав ему профессию в которой он большую часть времени был лишен аудитории  («Пимиентские блинчики») 

“ ... — Я часто думаю, что было бы со мной, если бы я выбрал другую дорогу.     — По-моему, было бы то же самое. Дело не в дороге, которую мы выбираем; то, что внутри нас, заставляет нас выбирать дорогу («Дороги, которые мы вибираем»).   

а я тим часом спробую переглянути деякі з екранізацій.

до нових постів. хе-хе