Показ дописів із міткою неоднозначно. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою неоднозначно. Показати всі дописи

12.05.15

Підступи 18 ст, або Річард Шерідан і «Школа лихослів'я»

Курт Вонегут у своєму романі «Галапагоси» (напишу про нього пізніше) сказав, що колись люди мали 3-кілограмовий мозок і він був здатен на будь-які вигадки, особливо злісні і заплутані.

Зараз же мозок середньостатистичної людини важить близько 1, 3 кг. І я боюсь навіть уявити, що робила би, якби мене закинули хоча б в часи Римської імперії, коли навколо панував розбрат, підступність, коли на кожному кроці труїли один одного. Та що я розказуватиму. Читали-дивились-бачили-знаєте.

Отак довго я намагаюсь дістатись до п’єси Річарда Шерідана «Школа лихослів'я» (оригінальна назва «The School for Scandal») — сажет якої і побудований на злісних змовах і (що чи не найогидніше) плітках, або, краще, перемиванні кісток (тут цей вираз підходить якнайкраще).

Не знаю, скільки мозку у пліткарів із цієї п’єси, але жити з ними було б не просто.

Розповідь розгортається в дому інтриганки «леді» Сніруел. Її свого часу невинну дівчину, в молоді роки, образили та підступно підставили і обмовили, зруйнувавши життя. Саме та подія зробила її стервом, яке згодом зустріло таких же підлих людиськ серед вишуканого суспільства і збирало їх на чаювання(?) в своєму домі.

А тепер спробуйте не заплутатись в персонажах. В п’єсі ще існувала родина Тізлів, точніше був старенький дядечко Тізл, його дочка Марія (протилежність леді Сніруел) та два брати, над якими узяв опіку містер Тізл — Чарльз Серфес (молодший брат) та Джозеф Серфез (відповідно старший підлий брат).

І ось одного разу той старший брат Джозеф звертається до леді Сніруел (пліткарки), щоб допомогла закохати Марію в нього (самого Джозефа) і лишити Чарльза, який ту Марію кохав насправді, ні з чим. А Марія, до слова, мала би отримати величезне придане, дістатися якого і хотів Джозеф. І все би було нічого, бо, здавалось, нащо леді Сніруел допомагати старшому підлому братові? Але в неї був свій план: вона вже давно була закохана в молодшого із братів — Чарльза…
І пішло-поїхало.

Поза тим у двох братів був багатий дядечко сер Олівер, який наприкінці твору викриє махінації одного з них і дуже гриматиме на нього за продаж родинних портретів (по суті, родичів) за безцінь.

А ще у сера Тізла була молода дружина — вередлива особа, яка за віком була ніби його дочка. Свого часу сер Тізл довго божився, що нізащо ні з ким не одружиться, але закохався у скромну бідну дівчину, яка згодом почала жити на широку ногу.

І ось їх стосунки мене зацікавили найбільше, бо обернулись досить неочікувано. Молода дружинонька бажала старому пеньку скорішої смерті, а він говорив, що житиме ще довго їй на зло. Але наприкінці п’єси вони так здружилися, коли виявилось що всі непорозуміння підлаштовано, що в мене аж брови догори полізли.

Загалом я вже втомилась «пространно» розповідати про персонажів твору, намагаючись не розкрити всього сюжету, а ви, здається, втомилися це читати.

Тому скажу про враження: на початку взагалі не могла зрозуміти де і що, настільки дивною була композиція і сюжетна лінія, а потім мене почали дратувати ті підлі особи (занадто захопилась сюжетом і забула, що оцінювати треба психологію персонажів, а не саму лише поведінку), а кінець виявився веселим — всіх покидьків покарали і добро «вастажествавала».

Чи варто читати/ слухати? Можна, якщо любите змови, незручні ситуації в творах та гостре слівце. Мені ж п’єса не дуже сподобалась. Тому враження неоднозначні.

“Какое же возможно остроумие без капельки яда? Умному слову нужна колючка злости, чтобы зацепиться.
“—У неё прелестный свежий цвет лица.
—Да, когда он свеже наведён.
— Ах, что вы! Клянусь вам, это у неё естественный румянец. Я сама видела, как он появлялся и исчезал.
— Я охотно верю, что вы могли это видеть. Он исчезает на ночь и снова появляется утром.
— Да, сударыня, и он не только появляется и исчезает, но больше того: его проиносит и уносит горничная.
“Все его хвалят? Это значит, что жуликам и дуракам он кланяется так же низко, как честному достоинству ума и добродетели.
“Я уверен, сэр Питер, что ваша супруга не может быть причиной вашего расстройства.Сэр Питер Тизл. А что, разве вам кто-нибудь сказал, что она умерла?

Екранізації:
The School for Scandal (1923) - 2-серійний німий фільм-адаптація твору Шерідана;
School for Scandal (1930) - британська стрічка (готуйтесь, британці зняли ще багато);The School for Scandal (1937) ч/б британська адаптація;
Школа злословия (1952) - радянський фільм;
The School for Scandal (1959) британська екранізація.

05.05.15

Дивачка мадам Боварі

Скільки всього було переговорено-переслухано про твір Флобера, що, щиро кажучи, його можна було і не читати. Але там, де кожен критик знаходив у творі щось надунікальне (в романтичній натурі Емми, в її пристрасності, захопленні книжками). Я ж відкрила для себе жінку, якій просто катастрофічно не вистачало чогось у житті,жінку, яка в усьому звинувачувала інших, зіпсовану (?) міщанку, яка не знала меж (любила сповна, захоплювалась сповна, прикдалась сповна, захоплювалась сповна). Так, іноді було аж занадто.

Від тихого спокійного життя вона жахливо хворіла, від тихого життя заводила собі коханців, витрачала гроші, який, по суті, і так не було.
І саме через це я вважаю її дивачкою, якщо взагалі не ідіоткою.
Чому? Все просто. З її волею, вмінням підкорювати собі людей, запальною натурою вона могла би звертати гори. Вона могла би продовжувати грати на своєму фортепіано, вона могла би навчитись малювати, чи, як інші жіночки того часу, зайнятийсь благодійністю. Або ж хоча б знайти себе в дитині, дівчинці. Вона могла би прославитись і прославити свого чоловіка, хоч це і не було прийнято в тодішньому ще не еманципованому світі.

Читати? Обов'язково. Але тільки за умови, що є з ким обговорити. Посваритись через виправдані-невиправдані очікування і через дурість (чи не дурість) головної героїні роману, який писався 5 років, який скоротили майже вдвічі, щоб за кожним словом була суть.

Не скажу, що роман надглибокий (можливо, я просто чогось не розумію). В ньому розкрита трагедія жінки, яка народилась не там, де мала би, якій доводилось жити сірим життям з сірим (але дуже великодушним і щирим) чоловіком і сірою дочкою.
“Все, что ее окружало, — деревенская скука, тупость мещан, убожество жизни, — казалось ей исключением, чистой случайностью, себя она считала ее жертвой, а за пределами этой случайности ей грезился необъятный край любви и счастья.
“Ну к чему ополчаться на страсти? Ведь это же лучшее, что есть на земле, это источник героизма, восторга, поэзии, музыки, искусства, решительно всего.
“Высокопарными словами обычно прикрывается весьма неглубокая привязанность.
“Если бы от наших страданий кому-нибудь было легче, то мы бы, по крайней мере, утешались мыслью о том, что жертвуем собой ради других.
“Когда мы черним любимого человека, то это до известной степени отдаляет нас от него.

Література в романі (неповний список)
Руссо;
Вальтер Скотт «Ламмермурская невеста».

Екранізацій та адаптацій роману насправді повно. Ось деякі із них:
Madame Bovary (1934) Франція;
Madame Bovary (1937) Німецьке виробництво;
Madame Bovary (1947) знімали в Аргентині. Уявіть, скільки там пристрасті;
Madame Bovary (1949) з надзвичайно милою виконавицею головної ролі;
Madame Bovary (1953) французька ч/б стрічка;
Madame Bovary (1964) — мінісеріал (4 епізоди) британське виробництво;
Madame Bovary (1968) — мінісеріал (2 частини) високий рейтинг;
Madame Bovary (1975) британська кінострічка
Madame Bovary (1991) — адаптація роману, відзнята у Франції;
Madame Bovary (2000) Британія — довжелезне кіно;
Madame Bovary (2014) — жіночий погляд на трагічну історію. Кінострічка знімалась в трьох країнах.


18.04.15

Типовий Буковскі, або враження від «Поштамту»

За вікном весна, погода змінюється щоп'ять хвилин і від того хочеться невідомо чого: чи то солодкого, чи то поспати. Саме в такий час згадуєш про Список рекомендованої літератури, який складали гуртом ще восени, і знаходиш знайоме прізвище ― Буковскі ― навпрти якого майоріє назва книжки, яку ще не читав ― «Поштамт» ― його перший роман.

Часу на читання, щиро кажучи, вирвати нема де ― на роботі треба працювати, вдома захлестує «битовуха» ― тому відкриваєш милий ex.ua і починаєш чаклувати над пошуком у розділі «аудіокнижки».

І як же дивуєшся, коли чуєш, що перекладач Стронґовський! Ти ж тільки недавно скачував його «Їбаш» з динозавриком для заставки на робочий стіл. Захоплення змінюється сміхом, коли картавий митець починає читати текст. І ти починаєш хвилюватися, хоч би вловлювати зміст за тим нуднуватим читанням та смішною картавістю (о, не толерантна я).

Але ні, переклад ― божественний. Тут тобі і книжкова лайка, і слова, про які давним-давно забув, і коментарі з примітками. Загалом ― сік. І звичайний текстик пияка Буковскі перетворюється на щось фантастичне.

Після оди талановитому Стронґу час згадати про що ж книжка.
Про вже знайомого Чинаскі, який пʼє (що то за персонаж Буковскі, який не пʼє?), лається, займається сексом з усіма, ким можна, грає на іподромі та «коротает» свої деньки на пошті, скаржачись на начальство у притаманному для нього флегматичному стилі.

От слухаєш книжку і одразу на думку спадає «втрачене покоління». Не ремарки-гемінгвеї, а просто словосполучення-залишок, якщо від нього відкинути всі визначення. І хочеться приліпити те словосполучення до цього флегматичного Чинаскі і вліпити ще приставку «пост», щоб всі заговорили про втрачене сучасне покоління, яке втратило себе не через війну, а через себе самих.

Загалом, якби не Стронг з вибуховим українським перекладом, роман був би незавуальовною дворівневою драмою (зверху простуватий сюжетик, знизу драма особистості), а так це щось штибу комедії абсурду (?), коли плачучи ще й смієшся.

І, взагалі, якось дивно сміятись зі своєї ж мови, зі слів, які є надзвичайно крутими, але яких ти просто н вживаєш в повсякденному житті. Але що це я знов про переклад.

Раджу.
“Мужність походить від живота, а решта є відчаєм.
До речі! Шукаючи якісь зображення, щоб запхати сюди, наткнулась на ідейний канал про книжки. Ось цей відосик якрах про «Поштамт». 45 секунд. не полінуйтесь переглянути:


І якщо я вже дісталась відосиків, то дивіться ДУЖЕ дивне анімоване інтерв'ю з Чарльзом.


31.01.15

«Світ Софії» — чудова книжка Юстейна Ґордера з паршивим закінченням

Для мене ― людини, яка на перших курсах Академії пропустила філософію повз вуха, книжка стала відкриттям. Вона ― геніальна, якщо розглядати її як популярну книжку з філософії для підлітків. Тут є і старший дядечко Альфред Нокс (авторитет, якому, якщо вірити психології, довірятиме підліток), тут є 14-річна героїня Софія Амунсен (втілення читацького «я») і тут є цікавий, спресований, виклад філософії (точніше того, як змінювалось сприйняття світу) з купою прикладів.

Класним ще є те, що протягом розповіді вчитель-філософ ставить запитання-завдання, в яких треба розібратись.

Власне, все і закручується після слів «Кто ты такая?», які читає головна героїня ― Софія ―на маленькому  листочку, вкладеному  в конверт. Далі були інші запитання (прядок не точний):

14.09.14

Доки я жива

Довго вагалась, чи писати що-небудь про цю книжку, чи ні.
Мова йде про роман «Доки я жива» («Доки я не померла») британки Дженні Даунхем.

Насторожує і водночас інтригує вже сама назва. Але з перших сторінок починаєш розуміти, чим вона виправдана.

Головна героїня Тесса ― 16-річний підліток, хворий на рак.

Гнітюче, еге ж? Але тепер ще раз усвідомте, що в романі йдеться про підлітка, з усіма його проблемами і переламними моментами, з його внутрішніми і зовнішніми протестами, з відчайдушністю і страхом. Згадайте себе у цьому віці, зі своїм максималізмом і, можливо, навіть авантюрно вдачею. А тепер уявіть, якби саме в тому віці вам сказали поставити хрест на майбутньому через невиліковну хворобу.

07.08.14

Легке розчарування, або Мілан Кундера «Невідомість»

Попереду довжелезні 16 годин дороги. 16 годин тряски в потязі.Що можна зробити за 16 годин?
Спекти +-8 тортів, написати пару статей, переглянути +-8 кінострічок або +-64 короткометражки, назбирати купу кошиків яблук, написати таку собі картину...

Що можна робити 16 годин в потязі? Читати.
Попереду було 16 годин дороги, а я дістала свій рідер і почала читати Кундеру. Цього разу «Невідомість».

Це була дорога зі Львова. Десь в тернополі до мене підсіла дівчина, яка дуже довго прощалась з коханим на пероні. Пізніше я дізналась, що вона літературознавець, випускниця КНУ ім. Т. Шевченка. (Чим займаються літературознавці після завершення університету?)

Ця впускниця з огидою скривилась, коли дізналась, що я читаю Кундеру і сказала: «Нестерпну легкість буття? Ні? Не читайте цю банальщину. Ліпше прочитайте Орхана Памука «Мене називають червоний». Він нобелянт».

01.08.14

Богуміл Грабал «Занадто гучна самотність»

Оповідання Грабала ― одні із тих, які мені дали почитати «на пробу».
І серед них усіх найбільше зачепив(?) манюсінький роман «Занадто гучна самотність».

Часом, він огидний, часом змушує виплескувати із себе тони жалості. Але в цілому роман інший. Як, в принципі, і вся чеська література.

Головний герой у нас ― старий дядько-макулатурщик. Цілими днями (протягом 35 років) він мочить книжки водою, вигрібає їх лопатою і складає у гідравлічний прес. Дядько цей романтик. Кожного разу, як починає спресовувати чергову порцію паперу, він намагається покласти в блок щось від себе: книжку Гегеля чи Шопенгауера, розгорнуту на найцікавішому моменті, чи репродукцію Рембрандта, Мане, Моне, Халса, Клімта, Сезанна… В кожен блок паперу він намагається вкласти часточку своєї душі.

16.07.14

Спритна «Роксана» Даніеля Дефо

Мабуть страшенно важко писати «жіночі мемуари», якщо ти чоловік. Особливо, якщо ти чоловік, який живе на початку 18 століття і, як і більшість чоловіків того часу, абсолютно нічого не знає про жінок.

Але я знаю, кому це вдалося. Дефо. Так-так, авторові славнозвісного роману «Робінзон Крузо». На жаль, більшість навіть не читала (можливо, навіть і не підозрювала про існування) інших його романів. А дарма. «Щаслива куртизанка, або Роксана» ― непогане чтиво.

Чому непогане, а не хороше/чудове? Бо це класика, яка свого часу була створена для мас, дуже наближена до кічу.

Та не все так погано, як здається на перший погляд. Постійні історичні зрізи (можливо, не прямим текстом а через опис подій та середовища, в якому живуть герої (хоча ці події теж дещо перекручені і під лаштовані під сюжет роману), опис життя різних соціальних прошарків, нестримних грошових спекуляцій, створення нових капіталів підіймають твір Дефо в моїх очах.

06.07.14

«Біле на чорному» Рубена Гальєго від якого стискається серце

Продовжую читати книжки зі Списку, який мені допомогли скласти добрі люди наприкінці 2013 року.
Цього року до рук потрапив автобіографічний роман «Біле на чорному» Рубена Гонсалеса Гальєго.

Щиро кажучи, я не люблю такого чтива. Де вся книжка — щось безпросвітне, де нема світлого закінчення, де закінчення, власне, немає взагалі.

Роман про непросту долю людей з обмеженими можливостями, яким судилося жити в сиротинцях та в будинках для літніх людей. Про людей, які вже в 10 років не бачать сенсу в своєму існуванні. Про людей, в котрих є права і привілеї(?) та немає сенсу ними користуватись, адже більшість із них просто помирає, не доживаючи навіть до повноліття.
Роман про дітей(?), які живуть, доки живеться. Чи, радше, існують (?)

Автор всіляко намагається довести, що навіть ті, хто не має ні рук, ні ніг не хочуть, щоб їх вважали особливими, не хочуть щоб їх жаліли, адже це найогидніше. Вони не хочуть, щоб хтось наживався на їхньому нещасті. Проте, кожна сторінка твору змушує ледь не завивати від відчаю.
А наприкінці ти вже просто відмовляєшся вірити в той «паралельний» світ. Відмовлєся вірити у те, що десь є неповносправні, що хтось десь змушений страждати. Що в когось від самого дитинства не було навіть маленького шансу жити, як всі.
Вдумайтеся, ЯК ВСІ!

До всього цього додайте те, що описані події відбуваються в радянські часи.
І лише тепер можна уявити всю глибину того жаху, що описується.

Загалом важко. І боляче.
“Если дать всем взрослым на Земле много водки и колбасы, они будут добрые и все дети будут счастливы.

Для тих, кому цікаво, додаю посилання на сайт Рубена Гальєго.
А тут лінк на історію про нього.
І тут більше цитат із ЖЖ з атмосферними ілюстраціми.

І так, якщо хтось не дійде до Вікі, то автор з народження хворий на церебральний параліч. А свої книги набирає вказівним пальцем.

08.06.14

Стівен Чбоскі «Добре бути тихонею» («Переваги скромників»)

Розумієте в чому суть. Минуло уже більше 3 місяців з того часу, як я прочитала цю книжку, а все ніяк не можу сформувати враження від неї.
Це вперше, коли після прочитання чогось, всередині порожньо.
Чомусь на думку спадає аналогія з вітамінами у пігулках. От тримаєш в руці таку пігулку і думаєш, що після того, як її проковтнеш, щось стане кращим. Або ні, радше думаєш, що щось зміниться. Потім ти ковтаєш її, можливо, запиваючи водою. Минає 10 хвилин, година, три, день, два... І нічого. Розумієте? Ніяких змін.
Ну от прочитаєш ти «Добре бути тихонею» і що? Ніякої реакції на книжку, яка викликала свого часу шалений резонанс. В ній ледь не вперше розкривалась суть емоцій підлітка. Описувався його перший досвід (?). Хвилювання, поцілунки, секс...
А ти собі бурмочеш під носа «ну і що?».
І тут до голови вривається інше: можливо, ти просто уже забув, як це — бути підлітком? Можливо, тобі байдуже, бо ще сам не маєш дітей?
Чи ні? Чи просто там описані реалії, які якось складнувато накласти на своє життя? Можливо, там описаний інший культурний пласт, до якого тобі просто дуже далеко.

05.04.14

Курт Воннегут. Коли безглуздість межує з геніальністю!

Останнім часом мені якось щастить на дивакуваті книжки. Прямо сама дивуюсь, де їх відкопую і чому читаю/дочитую.
Дивакуватою виявилась і книжка Курта Воннегута, американського письменника, який (відповідно до слів із Вікі) вважається одним із найбільш визначних письменників ХХ століття.
Щоправда, я зараз сиджу і дивуюсь, чому ж не взяла до рук твори, які зробили його визначним, а задовольнилась «автобіографічним» твором «Фарс, або Геть самотність!», точніше його журнальною версією (трішки унормованою (?) в лексичному плані).

Але що вже, як то кажуть, махати руками.

Тож. Усім, хто збирається це читати, раджу робити це швидко і по порядку, або ж відкласти передмову на потім, як штуку, яка зробить все більш-менш зрозумілим, і розкладе всі сюжетні повороти (?) по окремим полицям.