28.05.15

Десять заповідей реклами від Боба Гарфілда, або книжка, яку хочеться читати

Видання Боба Гарфілда я знайшла на роботі в один із тих днів, коли робота ніби і є, але немає натхнення. Знайшла випадково і прочитала б залпом, якби не робочий графік з 10 до 18, хехе.

Це була перша книжка, яку я прочитала не з е-буку чи прослухала, а прочитала з екрану. Але потім, виявилось, що все не так погано. Зручно було, відкривши поряд вкладочку з YouTube, шукати ролики, про які йде мова.

Про книжку
Від початку склалось таке враження, що автор ну дуже пихатий. Ще у вступі говорить про те, який він класний, яка в нього сувора колонка «AdvertisingAge». Пізніше виявилось, що це не пиха, а прямолінійність. І вона була потрібною, щоб налаштувати читача на безпосередність, яка буде в наступних розділах. Потрібна, щоб наш зелений читач дізнався про той журнал «AdvertisingAge» і про роль автора в заокеанських рекламних колах.
«10 заповідей реклами» — видання про те, як не потрібно робити рекламу з яскравими прикладами.
На жаль, пізно усвідомила, що треба було б зібрати і викласти їх тут, але тоді б не було сенсу її читати. Томмуууу наприкінці виставлю 2 штуки в огидній якості. Готуйте свої очі.

Книжка справді дуже ідейна. Цікаво спостерігати, як автор препарує ролики, розповідає про їхню суть чи недоліки. Цікаво читати про те, як формуються відгуки на рекламні кампанії, про відбори на Канни, про їхню суть. Взагалі дядечко Боб пише захоплююче.

Дві улюблені тези:
Якщо ідея не нова - нічого страшного! Можливо, вона підходить краще іншому продукту!
Менше сексу, більше сенсу.

Традиційні цитати:
Дорога в рыночный ад устлана брендами.
Сказать по правде, меня всегда ставило в тупик то, что рок-группа, в состав которой входили персонажи мультфильмов, поет об инцесте.
Создатели рекламы — это не художники и не представители авторского кинематографа. Они являются бизнесменами или, по крайней мере, предполагается, что они таковыми являются. Их работа не имеет ничего общего с поиском неизведанного. Ее цель — продаватъ товары.
Зачем преклонять колени перед этим алтарем? Кого волнует оригинальность рекламы, помимо ее создателя? Где написано, что потребители реагируют на новаторство в рекламе? Хочу заметить, что потребителя это заботит меньше всего. Церковь, которую должны посещать сотрудники рекламных агентств, это не Храм Оригинальности, а Храм Изобретательности: поиск умных, понятных и, да, иногда ранее использованных решений для проблем передачи информации. Когда главная цель — это имидж бренда, знание бренда, идентичность бренда, его репозиционирование или что-то подобное, то для коммуникации используется именно реклама. Никого не нанимают для создания чего-то новаторского. Нововведение довольно часто становится прикрытием для неспособности решить поставленную задачу.
Поэтому не думайте об этом как о воровстве, потому что «воровство» — это очень неприятное слово. Воспринимайте это так, как это делает любой уважающий себя рекламист: «Новое и усовершенствованное».
...Литература не штампует «сообщения», а дарит нам истории и персонажей, позволяющие заглянуть внутрь самих себя.
Множество рекламных роликов ужасны только потому, что они претендуют на художественность.
В условиях существования сотен телевизионных каналов при выполнении своей задачи реклама должна веселить, пленять, развлекать или иным образом очаровывать зрителей. Дни хвастовства и многословности давно прошли, и тем лучше.
Но раз и навсегда следует запомнить, что целъ не оправдывает средства. Реклама — это пистолет, а не ружье. Когда она стреляет, никто из находящихся рядом с целью не попадает под град пуль.
Иногда рекламе позволительно задеть некоторых, чтобы произвести впечатление на многих. Но никогда не позволительно задевать очень многих, чтобы потрясти некоторых.
Вспомните совет, который дают кровельщикам и монтажникам- высотникам. Вы должны чувствовать себя на высоте удобно, иначе вы упадете. Но нельзя чувствовать себя слишком удобно, а не то вы забудете, где находитесь... и упадете.
Если вы хвастаетесь своими делами, то это не благотворительность. Это реклама с использованием ярких плакатов с изображением детей.

Музика в книзі:

  • Гансе Гвидо фон Бюлов «Iphigenie in Aulis Reverie Fantastique», «Tarantelle Valse Caracteristique»;
  • Ричард Вагнер;
  • Skids «Into The Valley»;
  • Германа Хермитса;
  • The Archies - «Sugar, Sugar»;
  • Bob Dylan «Subterranian Homesick Blues»;
  • George Harrison «Му Sweet Lord»;
  •  Rivers Rutherford «Ain`t nothing Bout You», «Smoke Rings In The Dark», «Таg, You`re It»;
  • Willie Nelson;
  • «Di Quella Р1га» из оперы Верди «Трубадур»
Фільми:


Література в книзі:

Художники:




Найцікавіші згадувані ролики:


Крем "Esencial" увлажняет, но не содержит жира»

Кому цікаво, даю посилання на твітер автора. 

18.05.15

Сергій Трухімович «Реклама. Конспект копірайтера», або Користі мало

Ще у передмові, здається, було написано, що книжка згодиться для багатьох: професіоналів, початківців, підприємців і когось там іще. І це з самого початку здивувало, бо ще ніколи і ніхто не спромігся створити книжку однакову ефективну для професіоналів і початківців. Хіба, якусь енциклопедію, але то інше.

«Конспект копірайтера» мені принесли на роботу і всунули в руки зі словами «читай, він класний». «Хто, — подумала я, — автор чи копірайтер?».


Враження:
1. Книжку треба було назвати «Конспект рекламіста», бо копірайтером та не дуже пахне, хіба як наш копірайтер — універсал, який робить усе: аналізує ринок, визначає УТП, вигадує загальну ідею для рекламної компанії, продає її бла бла бла. Хоча, може, я не правильно сприймаю назву. Все ж конспект написано дрібнішим кеглем, а основною таки лишається реклама.

2. Автор занадто захопився майндмепінгом, який, будьмо відвертими, мало кого цікавить. Особливо в книжці, яку ми купуємо задля оригінального контенту на кожній сторінці, а натомість отримуємо ту книжку (згрубша на 80 сторінок), в якій ті карти повторюються і набридають.
3. Якщо в концепції закладено ідею конспекту, то нащо виводити якісь визначення і терміни з термінів пов’язаних із бойовим мистецтвом?!
4. Плюсик ставлю за «історії до теми». Хоча вони іноді є занадто моралізаторськими, а народ наш цього не любить.

Висновок:
Піраміда видає книжки в своєму стилі — слабкі, з цікавою ідеєю, але поганеньким втіленням.

Авторові вартувало б залишити цей текст для свого блогу, бо як самопіар вона працює поганенько. І як видання, покликане відкрити щось нове також (з досвіду абсолютно недосвіченого копіратера, який однак і без книжки добре знав теорію реклами та основи маркетингу).

12.05.15

Підступи 18 ст, або Річард Шерідан і «Школа лихослів'я»

Курт Вонегут у своєму романі «Галапагоси» (напишу про нього пізніше) сказав, що колись люди мали 3-кілограмовий мозок і він був здатен на будь-які вигадки, особливо злісні і заплутані.

Зараз же мозок середньостатистичної людини важить близько 1, 3 кг. І я боюсь навіть уявити, що робила би, якби мене закинули хоча б в часи Римської імперії, коли навколо панував розбрат, підступність, коли на кожному кроці труїли один одного. Та що я розказуватиму. Читали-дивились-бачили-знаєте.

Отак довго я намагаюсь дістатись до п’єси Річарда Шерідана «Школа лихослів'я» (оригінальна назва «The School for Scandal») — сажет якої і побудований на злісних змовах і (що чи не найогидніше) плітках, або, краще, перемиванні кісток (тут цей вираз підходить якнайкраще).

Не знаю, скільки мозку у пліткарів із цієї п’єси, але жити з ними було б не просто.

Розповідь розгортається в дому інтриганки «леді» Сніруел. Її свого часу невинну дівчину, в молоді роки, образили та підступно підставили і обмовили, зруйнувавши життя. Саме та подія зробила її стервом, яке згодом зустріло таких же підлих людиськ серед вишуканого суспільства і збирало їх на чаювання(?) в своєму домі.

А тепер спробуйте не заплутатись в персонажах. В п’єсі ще існувала родина Тізлів, точніше був старенький дядечко Тізл, його дочка Марія (протилежність леді Сніруел) та два брати, над якими узяв опіку містер Тізл — Чарльз Серфес (молодший брат) та Джозеф Серфез (відповідно старший підлий брат).

І ось одного разу той старший брат Джозеф звертається до леді Сніруел (пліткарки), щоб допомогла закохати Марію в нього (самого Джозефа) і лишити Чарльза, який ту Марію кохав насправді, ні з чим. А Марія, до слова, мала би отримати величезне придане, дістатися якого і хотів Джозеф. І все би було нічого, бо, здавалось, нащо леді Сніруел допомагати старшому підлому братові? Але в неї був свій план: вона вже давно була закохана в молодшого із братів — Чарльза…
І пішло-поїхало.

Поза тим у двох братів був багатий дядечко сер Олівер, який наприкінці твору викриє махінації одного з них і дуже гриматиме на нього за продаж родинних портретів (по суті, родичів) за безцінь.

А ще у сера Тізла була молода дружина — вередлива особа, яка за віком була ніби його дочка. Свого часу сер Тізл довго божився, що нізащо ні з ким не одружиться, але закохався у скромну бідну дівчину, яка згодом почала жити на широку ногу.

І ось їх стосунки мене зацікавили найбільше, бо обернулись досить неочікувано. Молода дружинонька бажала старому пеньку скорішої смерті, а він говорив, що житиме ще довго їй на зло. Але наприкінці п’єси вони так здружилися, коли виявилось що всі непорозуміння підлаштовано, що в мене аж брови догори полізли.

Загалом я вже втомилась «пространно» розповідати про персонажів твору, намагаючись не розкрити всього сюжету, а ви, здається, втомилися це читати.

Тому скажу про враження: на початку взагалі не могла зрозуміти де і що, настільки дивною була композиція і сюжетна лінія, а потім мене почали дратувати ті підлі особи (занадто захопилась сюжетом і забула, що оцінювати треба психологію персонажів, а не саму лише поведінку), а кінець виявився веселим — всіх покидьків покарали і добро «вастажествавала».

Чи варто читати/ слухати? Можна, якщо любите змови, незручні ситуації в творах та гостре слівце. Мені ж п’єса не дуже сподобалась. Тому враження неоднозначні.

Какое же возможно остроумие без капельки яда? Умному слову нужна колючка злости, чтобы зацепиться.
—У неё прелестный свежий цвет лица.
—Да, когда он свеже наведён.
— Ах, что вы! Клянусь вам, это у неё естественный румянец. Я сама видела, как он появлялся и исчезал.
— Я охотно верю, что вы могли это видеть. Он исчезает на ночь и снова появляется утром.
— Да, сударыня, и он не только появляется и исчезает, но больше того: его проиносит и уносит горничная.
Все его хвалят? Это значит, что жуликам и дуракам он кланяется так же низко, как честному достоинству ума и добродетели.
Я уверен, сэр Питер, что ваша супруга не может быть причиной вашего расстройства.Сэр Питер Тизл. А что, разве вам кто-нибудь сказал, что она умерла?

Екранізації:
The School for Scandal (1923) - 2-серійний німий фільм-адаптація твору Шерідана;
School for Scandal (1930) - британська стрічка (готуйтесь, британці зняли ще багато);The School for Scandal (1937) ч/б британська адаптація;
Школа злословия (1952) - радянський фільм;
The School for Scandal (1959) британська екранізація.

05.05.15

Дивачка мадам Боварі

Скільки всього було переговорено-переслухано про твір Флобера, що, щиро кажучи, його можна було і не читати. Але там, де кожен критик знаходив у творі щось надунікальне (в романтичній натурі Емми, в її пристрасності, захопленні книжками). Я ж відкрила для себе жінку, якій просто катастрофічно не вистачало чогось у житті,жінку, яка в усьому звинувачувала інших, зіпсовану (?) міщанку, яка не знала меж (любила сповна, захоплювалась сповна, прикдалась сповна, захоплювалась сповна). Так, іноді було аж занадто.

Від тихого спокійного життя вона жахливо хворіла, від тихого життя заводила собі коханців, витрачала гроші, який, по суті, і так не було.
І саме через це я вважаю її дивачкою, якщо взагалі не ідіоткою.
Чому? Все просто. З її волею, вмінням підкорювати собі людей, запальною натурою вона могла би звертати гори. Вона могла би продовжувати грати на своєму фортепіано, вона могла би навчитись малювати, чи, як інші жіночки того часу, зайнятийсь благодійністю. Або ж хоча б знайти себе в дитині, дівчинці. Вона могла би прославитись і прославити свого чоловіка, хоч це і не було прийнято в тодішньому ще не еманципованому світі.

Читати? Обов'язково. Але тільки за умови, що є з ким обговорити. Посваритись через виправдані-невиправдані очікування і через дурість (чи не дурість) головної героїні роману, який писався 5 років, який скоротили майже вдвічі, щоб за кожним словом була суть.

Не скажу, що роман надглибокий (можливо, я просто чогось не розумію). В ньому розкрита трагедія жінки, яка народилась не там, де мала би, якій доводилось жити сірим життям з сірим (але дуже великодушним і щирим) чоловіком і сірою дочкою.
Все, что ее окружало, — деревенская скука, тупость мещан, убожество жизни, — казалось ей исключением, чистой случайностью, себя она считала ее жертвой, а за пределами этой случайности ей грезился необъятный край любви и счастья.
Ну к чему ополчаться на страсти? Ведь это же лучшее, что есть на земле, это источник героизма, восторга, поэзии, музыки, искусства, решительно всего.
Высокопарными словами обычно прикрывается весьма неглубокая привязанность.
Если бы от наших страданий кому-нибудь было легче, то мы бы, по крайней мере, утешались мыслью о том, что жертвуем собой ради других.
Когда мы черним любимого человека, то это до известной степени отдаляет нас от него.

Література в романі (неповний список)
Руссо;
Вальтер Скотт «Ламмермурская невеста».

Екранізацій та адаптацій роману насправді повно. Ось деякі із них:
Madame Bovary (1934) Франція;
Madame Bovary (1937) Німецьке виробництво;
Madame Bovary (1947) знімали в Аргентині. Уявіть, скільки там пристрасті;
Madame Bovary (1949) з надзвичайно милою виконавицею головної ролі;
Madame Bovary (1953) французька ч/б стрічка;
Madame Bovary (1964) — мінісеріал (4 епізоди) британське виробництво;
Madame Bovary (1968) — мінісеріал (2 частини) високий рейтинг;
Madame Bovary (1975) британська кінострічка
Madame Bovary (1991) — адаптація роману, відзнята у Франції;
Madame Bovary (2000) Британія — довжелезне кіно;
Madame Bovary (2014) — жіночий погляд на трагічну історію. Кінострічка знімалась в трьох країнах.