Спекти +-8 тортів, написати пару статей, переглянути +-8 кінострічок або +-64 короткометражки, назбирати купу кошиків яблук, написати таку собі картину...
Що можна робити 16 годин в потязі? Читати.
Попереду було 16 годин дороги, а я дістала свій рідер і почала читати Кундеру. Цього разу «Невідомість».
Це була дорога зі
Львова. Десь в тернополі до мене підсіла дівчина, яка дуже довго прощалась з
коханим на пероні. Пізніше я дізналась, що вона літературознавець, випускниця
КНУ ім. Т. Шевченка. (Чим займаються літературознавці після завершення
університету?)
Ця впускниця з
огидою скривилась, коли дізналась, що я читаю Кундеру і сказала: «Нестерпну
легкість буття? Ні? Не читайте цю банальщину. Ліпше прочитайте Орхана Памука «Мене
називають червоний». Він нобелянт».
Цього разу
скривилась я. Та Памука я прочитаю.
Ітак якийсь
літератрознавець наперед «визначив» моє ставлення до «Невідомості» і я вперто
продовжила читати цей роман, навмисне вишукуючи щось «оригінальне» з-поміж його
рядків.
Вдалося, направду,
погано. Текст виявився в Кундерівському стилі.
Коли ти пишеш один роман так ―
це нормально, всі ― виглядає дивно.
Знову ж безліч історій, які найдивнішим чином переплітаються між собою, знову ж нічого
конкретного, безліч зворушливих моментів і плутанина в іменах.
Знову ж емігранти. Та цього разу вони повертаються (?) назад, до Чехії.Знаєте, дуже дивно читати книгу про повернення емігранта на батьківщину. Про повернення до міста, в якому ти сам ніколи не бував. Дивно відчувати, що ти те місто так добре знаєш/знав (?) і разом із героєм розуміти і спостерігати, як усе змінилось за довгі роки.
Мабуть, це те єдине цінне, що можна віднайти в «Невідомості».
В ній багато ностальгії за тим, чого, можливо, ніколи і не було.
Траплялися в романі такі місця, яі перегукувались із ситуацією, яка панує зараз в Україні. Тільки згадане в романі відбувалсь в 60-х і пізніше, а в нас зараз.
“В пору великих потрясений непозволительно стоять в стороне [с.4].
“Ностальгия ― это страдание причиненное неутолимой жаждой возвращения [с.6].
“В августе 1968 года русская армия захватила страну; целую неделю улицы всех городов вопили от негодования. Никогда страна не была до такой степени отечеством, чехи ― до такой степени чехами [с.58].
“У него было чувство, будто он вновь открывает мир таким, каким его открыл бы мертвый, вставший спустя двадцать лет из могилы: отвыкнув ходить, он робко ступает по земле; он с трудом узнает мир, в котором жил, но непрестанно натыкается на следы своей жизни: свои брюки, свой галстук он видит на теле переживших его, естественно, поделивших вещи между собой; он видит все и ничего не требует: мертвые робки [с.61].
“Ностальгическая недостаточность для него — доказательство малой ценности его былой жизни... «Больной страдает мазохистской деформацией памяти». В сущности он вспоминает лишь ситуации, вызывающие у него недовольство самим собой [с.66].
“...По мере того как отрезки жизни погружаются в забвение, человек избавляется от всего, чего не любит, и чувствует себя более легко, более свободно [с.67].
“Как утомительна верность, когда в истоке ее нет подлинной страсти [с.73].
“...Прошлое, которое мы вспоминаем лишено времени. Невозможно пережить любовь, подобно тому, как мы перечитываем книгу ил пересматриваем тот же фильм [с.115].
“Раз мы не знаем, к какому будущему ведет нас настоящее, как мы можем сказать, хорошее это настоящее или плохое, достойно ли оно нашего одобрения, нашего недоверия или нашей ненависти? [с.127]
“...Когда люди часто видятся, они полагают, что знают друг друга. Они не задают вопросов и не тревожатся по этому поводу [с.147].Література в книзі:
- Гомер «Одиссея»;
- Ян Скацел;
- Шандор Петёфи;
- Франце Прешрн;
- Карел Маха;
- Тарас Шевченко;
- Генрик Вергеланн;
- Элиас Лёнрот;
- Томан Манн;
- Иоганн Гёте.
Музика в книзі:
- Арнольд Шёнберг;
- Игорь Стравинский;
- Иоганн Бах;
- Иоганнес Брамс;
- Густав Малер.
Художники в
книзі:
- Пикассо;
- Ван Гог;
- Микеланджело «Давид»;
- Роден;
- Андре Дерен.
Обсяг електронної версії книги становить 177 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар
прокоментуй