07.08.14

Легке розчарування, або Мілан Кундера «Невідомість»

Попереду довжелезні 16 годин дороги. 16 годин тряски в потязі.Що можна зробити за 16 годин?
Спекти +-8 тортів, написати пару статей, переглянути +-8 кінострічок або +-64 короткометражки, назбирати купу кошиків яблук, написати таку собі картину...

Що можна робити 16 годин в потязі? Читати.
Попереду було 16 годин дороги, а я дістала свій рідер і почала читати Кундеру. Цього разу «Невідомість».

Це була дорога зі Львова. Десь в тернополі до мене підсіла дівчина, яка дуже довго прощалась з коханим на пероні. Пізніше я дізналась, що вона літературознавець, випускниця КНУ ім. Т. Шевченка. (Чим займаються літературознавці після завершення університету?)

Ця впускниця з огидою скривилась, коли дізналась, що я читаю Кундеру і сказала: «Нестерпну легкість буття? Ні? Не читайте цю банальщину. Ліпше прочитайте Орхана Памука «Мене називають червоний». Він нобелянт».

Цього разу скривилась я. Та Памука я прочитаю.
Ітак якийсь літератрознавець наперед «визначив» моє ставлення до «Невідомості» і я вперто продовжила читати цей роман, навмисне вишукуючи щось «оригінальне» з-поміж його рядків.

Вдалося, направду, погано. Текст виявився в Кундерівському стилі. 
Коли ти пишеш один роман так ― це нормально, всі ― виглядає дивно. 

Знову ж безліч історій, які найдивнішим чином переплітаються між собою, знову ж нічого конкретного, безліч зворушливих моментів і плутанина в іменах.
Знову ж емігранти. Та цього разу вони повертаються (?) назад, до Чехії.

Знаєте, дуже дивно читати книгу про повернення емігранта на батьківщину. Про повернення до міста, в якому ти сам ніколи не бував. Дивно відчувати, що ти те місто так добре знаєш/знав (?) і разом із героєм розуміти і спостерігати, як усе змінилось за довгі роки.
Мабуть, це те єдине цінне, що можна віднайти в «Невідомості».

В книзі багато розчарувань. У ній руйнуються чиїсь повітряні замки, побудовані на вигаданій любові. В ній батько не хоче зустрічатись із своєю дитиною, бо йому добре з коханкою, яка його любила все життя, яку він бачить вдруге в житті і якої він зовсім не пам'ятає. В ній багато розчарувань у людях, з якими колись були близькі, і які після безлічі років не хочуть сприймати твої зміни, не хочуть спитати, що ж змінилось в твоєму житті.

В ній багато ностальгії за тим, чого, можливо, ніколи і не було.
Траплялися в романі такі місця, яі перегукувались із ситуацією, яка панує зараз в Україні. Тільки згадане в романі відбувалсь в 60-х і пізніше, а в нас зараз.
В пору великих потрясений непозволительно стоять в стороне [с.4].
Ностальгия ― это страдание причиненное неутолимой жаждой возвращения  [с.6].
 В августе 1968 года русская армия захватила страну; целую неделю улицы всех городов вопили от негодования. Никогда страна не была до такой степени отечеством, чехи ― до такой степени чехами  [с.58].
У него было чувство, будто он вновь открывает мир таким, каким его открыл бы мертвый, вставший спустя двадцать лет из могилы: отвыкнув ходить, он робко ступает по земле; он с трудом узнает мир, в котором жил, но непрестанно натыкается на следы своей жизни: свои брюки, свой галстук он видит на теле переживших его, естественно, поделивших вещи между собой; он видит все и ничего не требует: мертвые робки [с.61].
Ностальгическая недостаточность для него — доказательство малой ценности его былой жизни... «Больной страдает мазохистской деформацией памяти». В сущности он вспоминает лишь ситуации, вызывающие у него недовольство самим собой [с.66].
...По мере того как отрезки жизни погружаются в забвение, человек избавляется от всего, чего не любит, и чувствует себя более легко, более свободно [с.67].
Как утомительна верность, когда в истоке ее нет подлинной страсти [с.73].
...Прошлое, которое мы вспоминаем лишено времени. Невозможно пережить любовь, подобно тому, как мы перечитываем книгу ил пересматриваем тот же фильм [с.115]. 
Раз мы не знаем, к какому будущему ведет нас настоящее, как мы можем сказать, хорошее это настоящее или плохое, достойно ли оно нашего одобрения, нашего недоверия или нашей ненависти? [с.127]
...Когда люди часто видятся, они полагают, что знают друг друга. Они не задают вопросов и не тревожатся по этому поводу [с.147]. 
Література в книзі:


 Музика в книзі:
  • Арнольд Шёнберг;
  • Игорь Стравинский;
  • Иоганн Бах;
  • Иоганнес Брамс;
  • Густав Малер.

 Художники в книзі:
Обсяг електронної версії книги становить 177 с.


Немає коментарів:

Дописати коментар

прокоментуй