«Світ Софії» — чудова книжка Юстейна Ґордера з паршивим закінченням

Для мене ― людини, яка на перших курсах Академії пропустила філософію повз вуха, книжка стала відкриттям. Вона ― геніальна, якщо розглядати її як популярну книжку з філософії для підлітків. Тут є і старший дядечко Альфред Нокс (авторитет, якому, якщо вірити психології, довірятиме підліток), тут є 14-річна героїня Софія Амунсен (втілення читацького «я») і тут є цікавий, спресований, виклад філософії (точніше того, як змінювалось сприйняття світу) з купою прикладів.

Класним ще є те, що протягом розповіді вчитель-філософ ставить запитання-завдання, в яких треба розібратись.

Власне, все і закручується після слів «Кто ты такая?», які читає головна героїня ― Софія ―на маленькому  листочку, вкладеному  в конверт. Далі були інші запитання (прядок не точний):

Коли прокидались і найкраще писали найвідоміші у світі письменники (інфографіка)

тут можна збільшити і роздивитись 

оригінал знаходиться тут

Діана Вінн Джонс з фантастичним твором «Будинок з характером» («Будинок ста шляхів»)

 Здається, від того моменту, коли тримала в руках бодай електрону книжку для дітей (чи хоча б підлітків) минула ціла вічність (пристрасть до мовних штампів мене згубить). Не знаю чому, але іноді на мене находить щось на кшталт «ти така доросла тітонька, досить вже впадати в дитинство і читати те, що не згодиться-диться-иться-ся-я-а». Скучно, нє правда лі?

Але годі ліричних відступо-вступів.

Цього разу я натрапила на надзвичайну річ ― роман Діани Вінн Джонс «Будинок з характером» (інша, коректніша назва ― «Будинок ста шляхів»).

Що це?

Це остання (третя) книжка серії «Замок», куди входить супервідома книжка «Мандрівний замок Хаула» (за якою Міядзакі Хаяо створив одноіменний анімаційний фільм і створив цілий культ цього ходячого замку: народ почав робити з ним тату, в магазинах зʼявилось безліч іграшок-моделей, тисячі фанатів, хто як міг, зображали персонажів книги/анімації, знайшла навіть торт з одним із персонажей…ух!)

Про що?

Джон Прістлі і його «Небезпечний поворот» з неочікуваним закінченням

 Нелюбов до п'єс в мене з'явилась мабуть, ще на перших курсах академії, коли нас змушували залпом прочитувати книжки, при цьому не впускати суті і намагатись відповісти на одвічні питання «чому?» та «нащо?».
До чого я? А до того, що п'єса Джона Прістлі «Небезпечний поворот» — зовсім інша річ (!). Звісно, якщо не читати її, а слухати (або дивитись, кому як пощастить).

Сюжет твору побудований довкола радіовистави, яку слухають гості, зібравшись в будинку подружжя Кеплен. Радіовистава та
називається «Пес, що спить» (рос. «Спящий пёс»).

З часом слухачі не можуть ніяк зрозуміти, чому ж автори так назвали п'єсу, адже ні про що подібне там не йдеться. І тут починається дискусія. Хтось припускає, що пес символізує правду, яка не виринає на поверхню, доки ти нічого не чіпаєш (у нашому випадку пса). А хтось говорить, що говорити правду, це як заходити в поворот на величезній швидкості  — небезпечно. Іншому ж п'єса нагадує про самогубство спільного знайомого гостей  — Мартіна Кеплена... На цих словах господиня дому вирішує якось відволікти всіх від неприємної розмови і пропонує гостям алкоголь та цигарки. А цигарки ті знаходяться в маленькій скриньці, яку, виявляється, бачили в домі Мартіна Кеплена перед тим, як він застрелився...

Арчібальд Кронін і психологізм Роберта Шеннона («Юні роки»)

Знаєте, іноді до наших рук так раптово потрапляють правильні книжки, які раз і назавжди перевертають наше життя.
Однією із таких для мене стала книжка «Юні роки» (продовженням якої є «Шлях Шеннона»).

Про що вона? Про хлопця-ірландця, який волею долі потрапляє в чужий дім (ну добре, дім родичів) і лишається там жити після смерті своїх батьків. Через скупість свого дядечка життя у Роберта Шеннона складається не дуже добре: доводиться носити старі речі старших братів і викручуватись, як тільки можна. А ще й ірландська природа (стереотипне ірландське бунтарство та агресивність) часом роблять життя хлопця досить важким.