ВСІМ ВСІМ ВСІМ №2 або In Books We Trust

Вирішила вдруге створити форму-опитування для поціновувачів книжок. 

Бо вже надто сподобалось мені те, що з цього вийшло минулого року.

Не знаю для кого як, а мені минулорічні рекомендації допомагали в кризові моменти визначитись із вибором книжки для читання в зручненькому ліжечку перед сном.

Тож, якщо в душу запала якась дуже хороша книжка, і ти не можеш втриматись від того, щоб комусь її порадити, тобі сюди: форма для вписування назв

Поспішайте стати книжковими радниками :D

Результати опитування опублікую одразу після його завершення.
А поки тримайте милого єнотика

Сімона де Бовуар і її «Чарівні картинки»

Наша проблема полягає в тому, що ми дозволяємо людям  з гучними іменами заробляти на цих іменах, не докладаючи ніяких зусиль. От працювала людина, створила щось вартісне, прославилась ― і все, в більшості випадків ставить хрест на своїх подальших стараннях, адже нащо старатись, якщо гроші і слава самі йдуть до рук.

Мені здається, так само думала і Сімона де Бовуар, відома авторка феміністичної літератури.

А все через щоденниковість «Чарівних картинок».  Попри усю мою любов до писанини в такому стилі, мають бути якісь межі, коли текст потрібно залишати на рівні живих журналів чи оповідань в пресі, а не роздувати його до обʼєму книжки і годувати цим нещасного читача.

А може я просто нічого не розумію в модерній літературі? (! з її глобальними і особистісним проблемами, депресивними героями).

А особливо в сльозливо-сопливих жіночих романах, де головне не сюжет і суть, а н-а-с-т-р-і-й, почуття головної героїні? Може, суть у цьому? Чи в тому, що в мене не вистачило сил добити це чтиво докінця.

“Думаешь, что тебе дорог мужчина, а на самом деле тебе дорого некое представление о себе, некая иллюзия свободы или неожиданности, миражи.

В будь-якому разі книжку категорично не раджу. Як на мене несмак і витрачання часу.

Можливо, колись спробую щось інше з її романів. Але коли затруться ці враження.

Доки я жива

Довго вагалась, чи писати що-небудь про цю книжку, чи ні.

Мова йде про роман «Доки я жива» («Доки я не померла») британки Дженні Даунхем.

Насторожує і водночас інтригує вже сама назва. Але з перших сторінок починаєш розуміти, чим вона виправдана.

Головна героїня Тесса ― 16-річний підліток, хворий на рак.

Гнітюче, еге ж? Але тепер ще раз усвідомте, що в романі йдеться про підлітка, з усіма його проблемами і переламними моментами, з його внутрішніми і зовнішніми протестами, з відчайдушністю і страхом. Згадайте себе у цьому віці, зі своїм максималізмом і, можливо, навіть авантюрно вдачею. А тепер уявіть, якби саме в тому віці вам сказали поставити хрест на майбутньому через невиліковну хворобу.

«Овід» Етель Ліліан Войнич

Чи доводилось вам хоч коли-небудь читати роман, вже перші сторінки якого змушували подумати «що тут взагалі відбувається?»?
Чи доводилось розбиратись в плутанині якихось імен/подій?
І можна було б подумати, що я говорю про котрусь із книжок Маркеса. Але ні.

Насправді, мова йде про історичний роман Ліліан Войнич «Овід».
Почала я його читати ще всередині літа (зараз вже початок осені), коли надворі немилосердно смалило сонечко, в панельному будинку сидіти не хотілося, а вода в річці була (як би банально це не звучало) як молоко, хіба тільки дещо зеленувата.
Пляжним чтивом творіння Войнич назвати було ну дуууже важко, але тоді в голові промайнула думка «чому ні?».