«Молодість ― троянди ― кохання» або Ремарк і його перший роман «Притулок Мрій»

З усіє моєю надлюбов’ю до Ремарка я не змогла зрозуміти, як він міг написати щось подібне. Можливо, все через передмову до твору, яка змусила зі скептицизмом розпочинати прочитання твору. Можливо і ні. Але вкотре переконуюсь в тому, що перші твори митця не завжди хороші.
Це як в «Мартіні Ідені», коли простий хлопчина намагався писати і на початках уявляв, що його твори бездоганні, а над ними треба було працювати ще  і працювати. Так і з Ремарківським  «Притулок Мрій» (далі «Приют Грез»).

Він по-дитячому наївний. В ньому не знайдеш того зрілого Еріховського стилю, з його життєвістю і справжністю. Тут буде трагічність, яка і лишиться в подальших творах, але вона буде вже надто штучною.

Тут діалоги написані так, ніби їх виголошували якісь арістотелісофоклидемокріти: філософія, міркування. Але все це не живе (!)

Таке враження, що в гонитві за словом втрачалась думка, втрачалась сюжетність, втрачалась образність. Втрачались вони в надмірності. Точніше, в надмірній ліричності.

Забагато, коли в творі йдеться про декілька смертей. Коли йдеться про мертвих людей, завдяки яким створювалась філософія життя самих героїв.

Занадто, коли читачеві ще на початку твору вказують на те, що цей герой хороший, але він псується, але ця зіпсованість призведе до страждань, а через страждання він (той герой) дійде істини. Весь роман, як це моє попереднє речення – ніби й заплутаний, а ніби і зрозумілий. Забагато романтичності і таємничості. Загадковість просто місцями дратує.

Ясно, що устами Фріца Шрамма говорив сам Ремарк. Але.

Ремарк переборщив.

Дочитала лише з поваги до чудового автора втраченого покоління.

Але тим не менш прочитати треба було. Бо ж то цікаво знати з чого все починалось. З чого починався Еріх-Марія Ремарк, і за що ж розкритикували «Приют Грез».

“ Пускай подождут, подумал он, вечер слишком прекрасен (Фриц Шрамм) [с. 4].

“ Мысленно Фриц был весь в прошлом и щагал теперь машинально, не замечая весны [с. 5].

“ Будь то импрессионизм или экспрессионизм, будь то музыка, литература или живопись ― безразлично: она восхищается всем, что именуется искусством [с. 8].

“ Как раз красота и счастье внушают человеку самые грустные мысли (Фриц Шрамм) [с. 10].

“ Жизнь ― это чудо, но чудес она не творит (Фриц Шрамм) [с. 12].

“ У мужчин курение ― потребность, а у женщин ― кокетство! (Фриц Шрамм) [с. 15].
“ Женщина может к чему угодно привыкнуть и от чего угодно отвыкнуть, если полагает, что это ей не идет (Фриц Шрамм) [с. 15].
“ Я прожил свою жизнь сполна, имел все, то жизнь хотела и могла мне дать. Правда, все пришло и ушло чересчур быстро (Фриц Шрамм) [с. 35].
“ Разве я мог приковать ее рассвет к моему увяданию? (Фриц Шрамм) [с. 41]
“ «Образованная» женщина ― это чудовище! (Эрнст) [с. 69]

“ Жить можно по-разному ― внутри себя и вовне…Вопрос лишь в том, какая жизнь ценнее (Фриц Шрамм) [с. 72].

“ Только тот, кто меняется, для меня остается родным (Фриц Шрамм (Ницше?)) [с. 80].

“ Любовь ― она и есть любовь! Ее надо чувствовать, а не тратить попусту затасканные слова! (Эрнст) [с. 106]

“ К сочувствию более сего склонны люди счастливые (Эрнст) [с. 121].

“ Человек великий лицедей, прием он любит играть трагические роли (Эрнст) [с. 121].

“ Есть люди, не считающие дни рождения таким уж большим праздником, поскольку и родиться на белый свет ― весьма сомнительное счастье. Никогда не знаешь ― проклинать или благодарить судьбу (Эрнст) [с. 135].

“ Покой ― вздор, надувательство, жалкая болтовня для юных чахоточных очкариков, пустые слова для узкогрудых домоседов! (Эрнст) [С. 161-162]

“ Существуют такие властные натуры которым нужно испытать все ― и бурю и штиль, ― чтобы познать себя… Ветхозаветное «Познай самого себя!» У женщин это уже почти норма, в то время как у мужчин все более индивидуально. У женщин путь к себе состоит в отказе от своего «я» ― в переходе от Я к Ты (Фриц Шрамм) [с. 185].

“ Кому никогда не доводилось жить вдалеке от родины… тот не знает, какова ее магическая сила и не умеет ценить ее (Фриц Шрамм (дядя Фриц)) [с. 215].

“ Способность прощать ― только это и есть в человеке от Бога (Фриц Шрамм) [с. 265].

Література в літературі:

• Гёте
• Эйхендорф
• Швинд
• Гейнзе
• Мюллер
• Ницше

Обсяг електронної версії прочитаної книги становив 296 с.

І знову Буковскі, цього разу з «Хлеб с ветчиной»

Буковскі буде самим собою завжди.
Завжди його твори будуть просякнуті «говном».
Завжди буде цинізм, злоба з відтінком байдужості, відчуженість і прийняття життя з усіма його недоліками. Чи несприйняття (?)
В «Хлеб с ветчиной» маємо (такі ж як і завжди) розповіді з життя. Цього разу з дитинства до зрілості головного героя — Чінаскі.

Маємо проблемну сім'ю: психа-татка, незрозумілу маму, які тільки тим і займаються, що ДУЖЕ дбають про свою репутацію і про те, щоб здаватись кращими, ніж є насправді.
Маємо купу невдах-диваків в школі/ в коледжі/ на роботі, котрі (так вже склалось) вбачають в Чінаскі крутого друга. До того ж їхні дивакуватості іноді вводять в ступор. Але в цьому і є Буковскі з його гіперреалістичним зображенням дійсності.
Маємо самого Чінаскі з купою тарганів, які, здається, бігають у нього венами замість крові. Чінаскі з його гнійними фурункулами, шрамами, потворністю і закомплексованістю. Чінаскі з бажанням вирватись і бути кимось більшим за нуль, більшим ніж батьки, більшим ніж гниле суспільство. Маємо Чінаскі — цнотливого нервового хлопця, який обпивається, щоб врятуватись від «говнища реальности», який йде проти течії, проти всього канонічного і гарного. Чінаскі, якому дорога його перша писанина. Чінаскі, в якого все хоч і попереду, та, здається, він уже застряг.
«Хлеб с ветчиной»  — тотальне несприйняття жіноцтва, (воно лишилось покищо невідомим). Це поклик самотності. Це глобалье самозаглиблення і розкриття сутності світу, якою б зачуханою не була ця фраза.
«Хлеб с ветчиной»  — це відображення нікому невідомого Буковскі  — це як мінімум цікаво.

“Первые слова, которые я помню, были слова моей бабушки, произнесенные за обеденным столом: «Я всех вас похороню!» (Чинаски) [c. 5].

“Детей должно быть видно, но не слышно (отец) [c. 16].

“Впервые со своими сверстниками я познакомился в детском саду. Мне они казались очень странными — много смеялись, разговаривали и выглядели вполне счастливыми (Чинаски) [c. 36]. 

“Это была ненависть высшего порядка, потому что они до конца не понимали  —  ЗА ЧТО (Чинаски) [c. 48].  

“Лифт пополз вниз, и старик забормотал:
— Я думал, что умираю. Я не хочу умирать. Мне страшно...
— Ты достаточно пожил, старый пердун! — проволчал мой отец [c. 92]. 

 “Со спиной, как и с жопой, нельзя рассчитывать на ампутацию (Чинаски) [c. 251].

“Человеку нужно чтобы кто-нибудь был рядом. Если никого нет, его нужно создать, создать таким, каким должен быть человек (Чинаски) [c. 265].

“Я хочу чтобы ты был инженером. А как ты можешь стать инженером, когда я нахож у тебя тетрадь с рисунками баб, у которых юбки задраны до самого пупка?  (отец) [c. 268] 

“...Они были прекрасными, ведь они еще не стали взрослыми, не превратились в родителей. Они смеялись от души и искренне радовались. Они не боялись повседневных забот. В их жизни еще не присутствовал здравый смысл, в их действиях не проглядывался порядок вещей  (Чинаски) [c. 303]. 

“Всем нужна любовь, но не такая, которую практикуют большинство людей и которая ничего не дает (Чинаски) [c. 303]. 

“ Всем приходится как-то приспосабливаться, искать определенную форму, чтобы существовать. Будь то обличье доктора, адвоката или солдата — большой роли не играет что именно это будет. Просто выбрав определенную форму, приходится идти в этом обличье до конца (Чинаски) [c. 321].

“За все приходится платить, и взлет может быть первым шагом к падению (Чинаски) [c. 357].

“Большинство начинают вопить о несправедливости, только когда это касается их лично (Джим) [c. 357].

“Как могут мужики жить с бабами? Что это вообще такое? Я бы предпочел пещеру в Колорадо и трехгодичный запас пищи и питья. Лучше уж подтирать задницу песком. Да что угодно, но лишь бы не увязнуть с головой в этом безликом, тривиальном и трусливом существовании (Чинаски) [c. 388].

“Гитлер разворачивал военные действия в Европе, создавая рабочие места для своих безработных. Я искал работу все лето, но так и не нашел (Чинаски) [c. 407].   

“У него была слишком волосатая грудь, но, похоже, на яйцах волос совсем не водилось  (Чинаски) [c. 430].    

“  Люди выглядели ограниченными в своей осторожности и щепетильной сосредоточенности на повседневных делах  (Чинаски) [c. 454].     

“— Ты никогда не станешь настоящим писателем, если будешь отстраняться от действительности.
— О чем ти говоришь! Как раз этим и занимаются писатели! (Чинаски и Беккер) [c. 481].

 “Невозможно переоценить глупость толпы (Чинаски) [c. 495].      

“Тускла жизнь нормального среднего человека хуже, чем смерть (Чинаски) [c. 510].  

Література в літературі:

• Бальзак
• Эптон Синклер
• Льюис Синклер «Гавная улица»
• Джозефин Лоуренс
• Дэвид Герберт Лоуренс
• Хаксли
• Дос Пассос
• Драйзер
• Шервуд Андерсон
• Хемингуэй («...захватывающий, волнующий, убивающий и возрождающий!»[c. 272])
• Тургеньев  («Тургеньев был слишком серьезен, но в то же время он заставлял меня хохотать, потому что правдивый рассказ о первых трудностях, с которыми мы сталкиваемся, действительно может быть потешным. Когда чьи-нибудь проблемы совпадают с твоими и кажется, что друг по несчастью просто делится ими с тобой,  —  это здорово.»[c. 274]) 
• Горький
• Бернард Шоу
• Достоевский «Братья Карамазовы»
• Максим Горький
• Томас Вульф
• Эдгар По
• Адольф Гитлер «Майн Кампф»
• Джеймс Тэрбер
• «Моряк вдали от Бремена» (? автор)

  

І порада на останок від Буковскі: никогда не доверяйте человеку с холеными усиками

Обсяг електронної версії прочитаної книги становив 528 с.

Дещо старе та актуальне із Джорджа Карліна - коміка, актора, письменника

Коли дружина Джорджа Карліна померла, Карлін, відомий дотепник та сатирик 70-80-их років, написав цю неймовірно виразну статтю, доречну і сьогодні.

«Парадоксом нашого часу є те, що ми маємо високі будівлі, але низьку терпимість, широкі магістралі, але вузькі погляди. Витрачаємо більше, але маємо менше, купуємо більше, але радіємо менше. Маємо великі будинки, але менші сім’ї, найкращі зручності, але менше часу. Маємо кращу освіту, але менше розуму, кращі знання, але гірше оцінюємо ситуацію, маємо більше експертів, але і більше проблем, кращу медицину, але гірше здоров’я.
П’ємо занадто багато, куримо дуже багато, витрачаємо занадто безвідповідально, сміємося занадто мало, їздимо дуже швидко, гніваємося занадто легко, спати лягаємо занадто пізно, прокидаємося занадто втомленими, читаємо занадто мало, занадто багато дивимося телебачення і молимося занадто рідко. Збільшили свої вимоги, але скоротили цінності.

Говоримо занадто багато, любимо занадто рідко і ненавидимо надто часто. Знаємо, як вижити, але не знаємо, як жити. Додаємо років до людського життя, але не додаємо життя до років.

Досягли Місяця і повернулися, але насилу переходимо вулицю і знайомимося з новим сусідом. Підкорюємо космічні простори, а не душевні. Робимо великі, але не найкращі справи.

Очищуємо повітря, але забруднюємо душу. Підпорядкували собі атом, але не свої забобони. Пишемо більше, але дізнаємося менше. Плануємо більше, але досягаємо меншого. Навчилися поспішати, але не чекати. Створюємо нові комп’ютери, які зберігають більше інформації та вивергають потоки копій, ніж раніше, але спілкуємося все менше.

Це час швидкого харчування та поганого травлення, великих людей і дрібних душ, швидкого прибутку і важких взаємин. Час зростання сімейних доходів і зростання числа розлучень, красивих будинків і зруйнованих домашніх вогнищ. Час коротких відстаней, одноразових підгузників, разової моралі, зв’язків на одну ніч; зайвої ваги і таблеток, які роблять все: збуджують нас, заспокоюють нас, вбивають наc. Час заповнених вітрин і порожніх складів. Час, коли технології дозволяють цьому листу потрапити до вас, в той же час дозволяють вам поділитися ним або просто натиснути “Delete”.

Запам’ятайте, приділяйте більше часу тим, кого любите, тому що вони з вами не назавжди. Запам’ятайте і гаряче притисніть близьку людину до себе, тому що це єдиний скарб, який не коштує ні копійки. Запам’ятайте і говоріть “люблю тебе” своїм коханим, але спочатку дійсно це відчуйте. Поцілунок і обійми можуть поправити будь-яку неприємність, коли йдуть від серця. Запам’ятайте і тримайтеся за руки і цінуйте моменти, коли ви разом, тому що одного разу цієї людини не буде поруч з вами. Знайдіть час для любові, знайдіть час для спілкування і знайдіть час для можливості поділитися всім, що маєте сказати. Тому що життя вимірюється не числом вдихів-видихів, а моментами, коли захоплює дух!»

взято звідси

«Щоденник для Стелли» Джонатан Свіфт. Книжка про недооткоровення.

Хто не читав Джонатана Свіфта хоча б у школі? Та ніхто!

Згадую ті « Мандри Гулівера... » , які я вважала до першого курсу універу милою казочкою, а на першому дочитала всі 4 частини неадаптованих під дитяче сприйняття мандр і в мене відкрились очі.

Але мова зараз не про « Мандри... » , а про «Щоденник для Стелли» . 

Геніальний твір (?) за своєю суттю.

Штука в тому, що після нього дивишся на того, здавалось би добре відомого, Свіфта АБСОЛЮТНО по-іншому. В принципі, як і після прочитання будь-чийого щоденника.

Власне.Чому така назва. Справа в тому, що Свіфт від’їжджаючи до Лондона, де мав вкрай важливі справи, пов’язані з політикою  бла бла бла, лишив в Дубліні двох своїх милих подруг, про яких піклувався і яких по суті забезпечував. Ну і  почали вони листуватись. Однією з тих подруг була така собі мадемуазель Стелла, котра була вже не дуже молодою, проте дуже гарною і розумною. Так от, на котромусь із листів Свіфт вирішує писати свої листи у формі щоденника. По-перше, так легше, по друге завжди є про що написати і ні про що не забуваєш. Вподальшому ці листи і перетворились на миле немаленьке видання, відоме нині під назвою «Щоденник для Стелли».

Взагалі, це якась вкрай містична книжка. Ще ніколи мої записи, зроблені в процесі написання, не пропадали з такою частотою і так безслідно.

Та і читається вона нелегко. Не через стиль чи які там ще причини бувають… просто це щоденник, який не має сюжетних ліній за якими треба слідкувати. Коли читаєш, просто заглиблюєшся в чиєсь особисте життя, ніби підглядаючи між щілинами жалюзі.

Яким я тепер бачу Свіфта після щоденника? Він вже не тільки повний мужичок в смішній перуці, він звичайнісінька людина, котра вирішувала свої і чужі проблеми, котра була людяною, співчутливою. Котра так само злилась і ненавиділа, котра капризувала і прощала образи. Котра хитрувала, смішила. Дивує тільки його роботоздатність і кількість інформації яку він щодня обробляв.  Він мало спав, їв переважно тільки в гостях з метою економії і при всьому тому робив такі штуки..! Поза партійними сутичками, коли він всіляко сприяв відновленню співпраці вігів і торієв, Свіфт встигав писати романи, памфлет, чи як там вони тоді називались, брав участь в «Обществе» - клуб-організація для обмеженого кола, на зборах якого писалися жартівливі сатиричні штуки і просто було добре.

Загалом, я читала той щоденник більше місяця. Ще місяць виношувала прочитане в собі. І довго не могла зібратись з думками, щоб хоч трохи накрапати сюди. Але, не дивлячись на такий тривалий період, все одно пам’ятаю дуже багато з прочитаного і враження досі не змінились. А то часто буває, коли ковтнеш книженцію, а потім захоплення згасає, і думаєш, чи справді воно вартувало витраченого часу.

І так, власне цікаво було дізнаватись також про коло друзів Свіфта, відомих персон (боже як пафосно звучить) і про ту ж Стеллу, яка наприкінці просто вразила. Точніше вразив Свіфт описом про неї.

Власне, читала я російськомовну версію «Щоденника…», яка була вельми грамотно зроблена з примі точками і додатками. Власне, після додатків в цій книжці, я більше їх ніде не пропускатиму. 

Знайшла цікаву статейку про стосунки Стелли і Свіфта, які весь час мені не давали спокою. Але, на жаль, там теж немає однозначності, як і в моїх думках. Думаю, хто прочитає той щоденник - зрозуміє мене.

І правда в тому, що пишеться в анотації до книжки: ніде ще Свіфт не був таким відвертим як в цих листах. Ніде більше не побачиш його такого несерйозного і серйозного водночас. І так, як же я сміялась, після перших "усіпусі", що мені зустріись в тексті. Загалом... раджу (!)

До речі, ще сама не дивилась, але найближчим часом все можливо: «Дом, который построил Свифт»

і нарешті результати опитування (про казки):

#1 Колобок
#2 Івасик-Телесик / Аліса в Країні див
#3 Білосніжка та семеро гномів (в т.ч. чукотська версія) / Попелюшка

Для тих, хто любив або любить казки. Чи може когось змушували їх читати?

Проводжу опитування, яке стосується дитячих казок. Хочу поглянути на те, хто які казки читав або читає: закордонні, чи українські, народні чи авторські.
Планую опрацювати результати в курсовій роботі.
Тому буду дуже вдячна за відповіді.

всього 2 запитання (!)

Поїхали: для початку тицяєм тут!

З'явиться проста форма-анкета від Гугла

тримайте динозвара

Роберт Стівенсон і його «Клуб самогубців» + «Діамант Раджи»

Не пам'ятаю як обрала цей твір до читання, та, зрештою немає різниці.

Тільки от «Клуб самогубців» або «Пригоди принца Флорізеля» від і до я прочитати не змогла.

Все через дурний стиль переказу, який автор обрав для написання, спираючись на те, що буцімто цю історію вже розповідав якийсь арабський письменник. бла бла бла.

Складається враження, що твір просто не захотіли доопрацьовувати. Просто пристосували до форми легкого опису зі змазаними кінцівками. Частини в творі грубо переходять одна в одну, але тим не менш за змістом і сюжетом добре припасовані.

Але, правда, просто виводило з рівноваги, коли Стівенсон відсилає нас до якогось твору, в кому ми дізнаємось більше подробиць, і твір знаходиться тутечки ж, або коли завершує якусь з частин словами, що на цьому, за словами нашого арабського оповідача, історія завершується...

Моя особиста думка — такі штуки є зайвими. І пояснити можу це тільки небажанням автора поглиблювати свій текст, доопрацьовувати, або ж просто вивести його з ряду звичайнісіньких серйозних детективів і поставити в ряд з чимось новим, легким і невимушеним.

Проте, не дивлячись ні на що, сюжет захоплює. Почитаєш вловлювати найменші деталі. І навіть тішишся, коли вдається здогадатись, що ж буде далі.

Єдине: не могла повірити що «Діамант Раджи» закінчиться так просто. Власне, там і склалось враження, що то все стьоб автора над нами.

А ще смішним є сам принц-герой. Йому дивовижним чином вдається розкривати різні темні справи, опинятись в потрібних місцях, дивувати всіх своєю комунікабельністю і вмінням підійти з потрібного боку та впевненістю в тому, що він робить. 

Твори наївні і прості. Точно знаєш, що Флорізель житиме і справедливість візьме гору.

А найкумеднішим є те, як закінчується історія Флорізеля. Ким він стає у зв'язку з певними обставинами. 

“ Жизнь, как вы знаете, всего-навсего подмостки, на которых каждому предоставляется возможность кривлятся [Клуб самоубийц. c. 22]. 

“ Вначале женщине нужно, чтобы ей повиновались, и только потом она сама начинает находить особое наслаждение в покорности [Клуб самоубийц. c. 86]. 

А для тих хто цікавиться не лише читанням: посиланняко на Вікі з переліком екранізацій Стівенсона. Деякі з них досить навіть пристойні, нехай і старуваті. 

прямолінійний Чарльз Буковскі

Не дивлячись на те, що ім'я Чарльза Буковскі відме було давно, до прочитання його твору дійшло вперше.
Цим моїм «вперше» став роман «Женщины».

До текстів такого змісту я готова не була, але налаштуватись на правильне сприйняття допомогла анотація до книги, яке все і роз'яснила. І про те, що головний герой Генрі Чінаскі - альтер-его Буковскі, і про те, на що слід чекати в творі.
В образі головного героя перед нами постає письменник-пияка. Такий собі типічний поет. Поету цьому за 5 десяток. В поета велике біле пузо, червоне від пияцтва обличчя  і гарні ноги.
Разом з тим у нього величезна кількість заморочок в голові через які він постійно п'є все, що горить і в величезних дозах. При чому слово постійно  — не перебільшення.  Та це не заважає йому бути популярним, не заважає знаходити все нових і нових краль, спати з ними кидати їх і далі жити.

Насправді «Жінки» Буковскі  — брутальні. Принаймні для мене вони були такими. Ця відкритість, грубість разом з тонкощами характерів з примітивними описами з саркастичними вставками підкупає.
Я не можу назвати роман вульгарним. Хай навіть там в кожному розділі секс. Він прямий. Він втомлено-саркастичний, але точно не вульгарний. Там є багато красунь, багато випивки, менше емоцій, але він живий. Живий по-своєму, своєю приземлено живістю. І справді, коли вже думаєш, що за сексом, наркоманією, випивкою, численними пасіями Чінаскі нічого не буде  — проскакує щось особливе  —  література, глибочінь.
Протягом всього читання ти постійно порівнюєш описане з реальним. З людьми знайомими і незнайомими, з собою кінець кінцем.
Хай Буковскі і рубає з плеча, не прикрашаючи нічого романтизмом чи ще чимось, але це не псує задуму.
Мені здається, що «Жінки»  — маніфест Буковскі, в якому він проголошує по-своєму, що ніщо не вічне, і що кожен має право рятуватись, як схоче, якщо хоче.
Рятувати хоча б залишки душі, про тіло тут не йдеться.
Він пише про доброту, яку не побачиш. Про доброту, сховану в найогиднішому багні.
Це не геніально, це просто по-справжньому.
Хтось десь сказав, що автора з твором має щось зв'язувати. У Буковскі цього, шо звязує більш ніж достатньо. Він і сам був своїми творами, своїми героями. Всім хорошим, поганим, брудним і чистим.
Змушує подумати. Читається НЕ на одному диханні, скоріше, великими порціями з відпочинком.

тепер традиційне  — цитатки:

“ Если говорить о поэтических чтениях, то мне предстояло порвать себе целку [c. 6].

“ Я видела, что за люди туда заходят! Такие бороды, и все эти волосья, и все это тряпье дранозадое! Браслеты, бусы... да они похожи на банду коммунистов! Как ты только таких людей терпишь? [c. 23]  

“ Его звали Рэнди Эванс, но он слишком глубоко влез в Кафку, чтобы добиться хоть какой-то литературной ясности [c. 24]. 

“ — Я хочу вас выебать, — заявила она. — Все дело в вашем лице.

— Что у меня с лицом?

— Оно величественно. Я хочу уничтожить ваше лицо своей пиздой.

— Может и наоборот получиться.

— Не будьте так уверены.

—  Вы правы. Пизды неуничтожимы (Лиллиан и Чинаски) [c. 55].  

 

  “ Образование стало новым божеством, а образованные  — новыми плантаторами [c. 58].  

“ Сукин сын, подумал я, то у тебя аж две бабы, а через минуту  — уже ниодной [c. 64].      

  “ — Мы не ходим на вечеринки уже несколько месяцев! Мне нравится встречаться с людьми! Мне скучно! Мне так скучно, что я уже с ума схожу! Мне хочется что-то делать! Я хочу ТАНЦЕВАТЬ! Я жить хочу!

—  Ох, да говно все это (Лидия и Чинаски) [c. 70].     

“ Все хорошее, что было в наших отношениях, походило на крысу, которая расхаживала по моему желудку и грызла внутренности [c. 101].     

“ Я рад, что не влюблен, что не счастлив от всего мира. Мне нравится быть со всем остальным на ножах. Влюбленные люди часто становятся раздражительными, опасными. Они утрачивают свое ощущение перспективы. Теряют чувство юмора. Превращаются в нервных, занудных психотиков.

  И даже становятся убийцами [c. 199].     

“ Сначала люди всегда интересны. А потом, позже, медленно но верно проявляются и все недостатки, и вс безумие. Я становлюсь все незначительнее для них; они будут значить все меньше и меньше для меня [c. 153].     

“ Очень немногие красивые женщины стремятся показать на людях, что они кому-то принадлежат [c. 201].     

“ С писателями проблема. Если то, что писатель написал, издавалось и расходилось во многих, многих экземплярах, писатель считал себя великим. Если то, что писатель писал, издавалось и продавалось средне, писатель считал себя великим. Если то, что писатель писал, издавалось и расходилось очень слабо, писатель считал себя великим. Если то, что писатель писал, вообще никогда не издавалось, и у него не было денег, чтобы напечатать это самому, то он считал себя истинно великим [c. 292].     

“ ...У худших писателей больше всего уверености и меньше всего сомнений в себе [c. 293].     

“ Если случается что-то плохое — пьешь в попытках забыть; если случается что-то хорошее — пьешь, чтоб отпраздновать; если ничего не случается — пьешь, чтобы что-то произошло [c. 361].     

“ — Никто из нас точно не знает, как пользоваться сексом, что с ним делать, — сказал я. — Для большинства людей секс — просто игрушка: заводи и пускай бегает.

— А как насчет любви? — спросила Валери.

—  Любовь - это нормально для тех, кто может справиться с психическими перегрузками. Это как пытаться тащить на спине полный мусорный бак через бурный поток мочи  (Валри и Чинаски) [c. 372].      

“ Ничего никогда не настраивается. Люди просто слепо хватают, что попадаетсяпод руку: коммунизм, здоровую пищу, дзен, серфинг, балет, гипноз, групповыевстречи, оргии, велосипеды, травы, католичество, поднятие тяжестей,путешествия, уход в себя, вегетарианство, Индию, живопись, письмо,скульптуру, композиторство, дирижерство, автостоп с рюкзаком за плечами,йогу, совокупление, азартную игру, пьянство, тусовку, мороженый йогурт,Бетховена, Баха, Будду, Христа, тактические ракеты, водород, морковный сок,самоубийство, костюмы ручной выделки, реактивные самолеты, Нью-Йорк, —  азатем вс это испаряется и распадается. Людям надо найти, чем заняться вожидании смерти. Наверное, мило иметь выбор [c. 373].      

“  Я видел, что противен ей. Ем мясо. У меня нет бога. Нравится ебаться. Природа меня не интересует. Я никогда не голосовал. Люблю войны. От открытого космоса мне скучно. От бейсбола скучно. От истории скучно. От зоопарков мне тоже скучно [c. 383].      

“ Люди обычно намного лучше в письмах чем в реальности. В этом смысле они очень похожы на поэтов [c. 393].      

“ Я должен был дегустировать женщин, чтобы познать их на самом деле, пробраться внутрь  [c. 481].      

“ Когда живешь в нищих кварталах, постоянно слышишь чужие звуки, включая чужую еблю, но самое невыносимое —  когда тебя насильно заставляют слушать чужую музыку на полной громкости, ее тотальную блевотину, часами [c. 487].      

література в літературі:

• Джек Лондон
• Хемингуэй
• Жан Жене
• Джон Фанте  «Спроси у праха»,  «Подожди до весны, Бандини»
• Селин  «Путешествие на край ночи» (між іншим Луі-Фердінант Селін головний герой іншого твору Буковскі  «Макулатура» 
• де Сад
• Кнут Гамсун

Єдине, що не сподобалось  — дурнувате змазане закінчення. Ніби просто набридло писати та й все.

Номери сторінок вказано з електронної версії книги, обсяг якої 622 ст

Генріх Белль «Поезд прибывает по расписанию»

Бувають випадки, коли анотації до книжок мало про що говорять. Або з них ти уявляєш собі, що сюжет розвиватимуться зовсім іншою лінією.
Цього разу за анотацією одразу не вдалось розкусити книжку Генріха Беля.
Думала, вона буде динамічною, головний герой пересідатиме з потяга на потяг, щоб утекти від смерті. Та ні.

Глибокий плавний психологізм, фатум, передчуття небезпеки... ось вся суть твору.
Насправді, важко писати про твір, який так емоційно подіяв на тебе.
Та й не дивно.
Уявіть собі, як це знати, коли ти помреш, знати що в понеділок тебе вже не буде, що ти не доїдеш до якогось міста, не побачиш його. Відчувати порожнечу при думці про майбутнє.
Думати, що проживеш ще рік-два-три... і потім зрозуміти, що ні.
А все через війну.
Уявіть собі, як це почати молитись за всіх людей, які тобі подобаються і яких ти не любиш. Як це не спати ночами в передчутті що ось-ось настане кінець. Або спати і думати, що згаяв час. Згаяв частину того, що залишилось прожити. Як це не думати про фізичне, не хотіти нічого матеріального. Як це готувати себе до смерті
Єдине, що кінець я таки не зрозуміла. Може, все через переклад. Але звідки взялася кров і які щупальці (?)
Та, може, знайдеться той, хто колись мені це пояснить.
Сподобалось ще, що головний герой їхав на Україну. Згадуються в тексті і Черкаси, і Львів, і Коломия, і Станіслав. Навіть Стрий. До Стрия, власне, за передчуттям, він мав не доїхати...

“ Он понял, почему небритый напивался, все время напивался ту пропасть надо было без конца чем-то заполнять  [c. 42].   

“ Оттуда рукой подать до Буковины и до Волыни. Названия эти похожи на названия незнакомых напитков. «Буковина» —  так могла бы называться очень крепкая сливовая водка. «Волынь» — напоминает неестественно густое, сиропообразное пиво; однажды я пил такое пиво в Будапеште, не пиво, а пивной кисель…  [c. 46]    

“ Француз покачал головой, он никогда не видел таких глаз, как у этого немца, который стоял рядом с ним, тяжело опираясь на палку [c. 65].    

“ Потом Андреас долго сидел в уборной и курил. Уборная была единственным местом, где можна было побыть оному. Единственным местом на всем свете, во всей прославленной армии Гитлера  [c. 74].    

“ Противно находиться все время в обществе мужчин, мужчины  — такие бабы  [c. 92].    

“ Подло отталкивать человека только потому, что он показался тебе безобразным  [c. 115].    

“ Все они были несчастные, изжелта-бледные, голодные, совращенные и обманутые дети, и колыбелью им служили поезда, воинские эшелоны, под песню которых «рак-так-так-бумс» они засыпали [c. 118].     

“ И он увидел, что рот у нее отталкивающий, только теперь он заметил ее поджатые губы, узкий, как щель, рот, который, верно, знает одно: деньги, рот, похожий на прорезь в копилке  [c. 144].  

“ Женщины рождаются, чтобы их третировали, рождаются, чтобы всякими правдами и неправдами спасаться от судебных исполнителей, чтобы выносить оскорбительные попреки обманутых торговцев, чтобы выискивать все новые возможности брать в долг [c. 188].  

“ Любовь всегда безоговорочна  (Олина) [c. 193].  

“ Самую большую боль всегда причиняешь человеку, которого любишь [c. 195].  

“ От нестерпимой боли слезы не спасают  [c. 195].  

“ Музыка была подобна башне. Она неожиданно появилась из-под земли и с каждой секундой росла и росла. И эта башня увлекала его за собой, она, словно внезапно забивший источник, вышвырнула его из глубочайших земных недр, с титанической силой вознесли из мрачных доисторических эпох к свету, к свету, и он, ощутив мучительное счастье, устремился в поднебесье, против воли и в то же время все сознавая, все понимая, покорился некой разумной силе. Он летел, и вокруг него вилось нечто бесплотное —  и скорбь и радость; его легко уносило в заоблачные выси, и одновременно он ощущал все тяготы и муки человека, который с трудом карабкается вверх… Вот она, ясность духа. Человеческие заблуждения остались где-то позади. Перед ним прозрачная и чистая игра обузданных стихий.  [c. 210].  

Латература в літературі:

• «Арчибальд Дуглас» Теодора Фонтане
• Свифт 

Шарль Бодлер «Вино и гашиш как средства для расширения человеческой личности»

Гортаючи сторінки Інтернету в пошуках нового чтива, я наткнулась на ім`я Шарля Бодлера. Хм. Подумала, і листнула далі, обираючи щось конкретне. І тут раптом стаття з такою голосною суперечливою назвою.

І тут варто сказати пару слів: я належу до людей, які не переносять навіть запах алкоголю, я вже не кажу про якісь наркотичні речовини (чи як тут правильно їх назвати... галюциногени?). Що вже казати про ковток вина. Готова виплюнути.
І раптом ця стаття. Думаю, якби мені хтось інший запропонував її почитати — я б щонайменше обурилась би. А тут просто відклала її на потім. І це потім настало сьогодні. Так би мовити, перед сном.
Ситуація 19 століття змушувала не раз дригатись моралістів-правидників. Розпутство, можливість спробувати ВСЕ ледь не заохочувались на кожному кроці.
Але ніколи не могла подумати, що про те все писалось так відкрито. Писалась публіцистика (!) Раніше просто не доводилось натрапляти на подібні статі.
І можна було б подумати: що тут такого? Звичайнісінький митець, людина творчої думки, якій звичайнісінько чогось не вистачає, вирішив описати, як він звичайнісінько заповнює ту нестачу.
АЛЕ Ж НЕ ТАК!
Все настільки зрозуміло, приклади настільки вдалі, описи настільки повні, що ніби сам переживаєш все. І якщо частину про вино читаєш з усмішкою (ну бо думаєш, що раніше просто не робили такої, пробачте, бодяги, як роблять тепер) і дивуєшся, наскільки возвишено люди думали про якийсь, кхм-кхм, алкоголь, то частину про гашиш читаєш з широко розплющеними очима. Може через заборону до вживання в рідній країні, чи, власне, через ту неознайомленість. Не знаю.
Але деталізація і жвавість описів, як вже говорила, направду вражають.

Цитатки (схоже на якийсь «гашиш для чайників», але правда цікаво):

“ Открываю Kreislerian'y божественного Гофмана и читаю там любопытное наставление. «Добросовестный музыкант, чтобы сочинить оперетку, должен пить шампанское, В нем найдет он игривую и легкую веселость, нужную для этого жанра. Религиозная музыка требует рейнвейна или юрансонского вина. Как в основе всех глубоких мыслей, в них есть опьяняющая горечь, но при создании героической музыки нельзя обойтись без бургундского; в нем настоящий пыл и патриотическое увлечение» [c. 5].

“ ...У кого из вас хватит жестокой смелости осудить человека, вливающего в себя творческий дух? [c. 7] 

“ Вино напоминает человека: никогда нельзя знать, до какой степени его можно уважать или презирать, любить или ненавидеть, и на какие возвышенные подвиги или чудовищные преступления человек способен [c. 7]  

“ ...Я узнал, что этот изверг ежедневно встает с зарею, что он погубил свою кухарку и что он никогда ничего не пил, кроме молока [c. 15]  

 “ Ничто не может сравниться с радостью человека, который пьет. Разве только радость самого вина, когда его пьют [c. 24].  

“  ...Укажу на вредные стороны гашиша, из которых самая меньшая, несмотря на бесчисленные сокровища благожелательства, которые он, по-видимому, раскрывает в сердце или, вернее, в мозгу человека,  — самая меньшая, говорю я,  —  это его антиобщественность, тогда как вино глубоко человечно и, я сказал бы даже, представляет собою подобие деятельного человека [c. 25]  

“ Быть может, ваша воля потерпит от этого некоторый ущерб, но теперь мы не будем касаться этого. Чтобы придать гашишу больше силы, нужно растворить его в горячем черном кофе и выпить натощак; обед придется отложить до десяти часов вечера или до полуночи; можно будет съесть только немного чистого супа, и то не сразу. Несоблюдение этого простого правила влечет за собою рвоту, так как обед и гашиш не уживаются друг с другом [c. 28]. 

“ ...Так как гашиш производит в человеке усиление всех его способностей и, в то же время, делает его чрезвычайно восприимчивым к окружающей среде, то необходимо подвергать себя его действию при наиболее благоприятных условиях, в соответствующей обстановке [c. 29]. 

“ Всякая радость, всякое благополучие принимают грандиозные размеры, всякая горесть, всякая забота становится необычайно глубокой [c. 30].  

“...Гашиш не обладает творческой способностью. Он не дает утешения, подобно вину; он только безмерно расширяет человеческую личность в тех условиях, в каких она находится [c. 30].  

“ Первоначально вами овладевает какая-то нелепая, непобедимая смешливость. Самые обыденные представления, самые простые слова принимают какую-то новую, крайне странную окраску [c. 31].

“ Иногда люди, совершенно неспособные к игре слов, импровизируют бесконечные вереницы каламбуров, сочетаний идей, совершенно невероятных, способных поставить в тупик самых искушенных знатоков этого искусства [c. 31].  

“ Благоразумие постороннего забавляет вас безмерно; его хладнокровие вызывает в вас самое ироническое отношение; он кажется вам самым глупым и самым смешным человеком. Что касается ваших товарищей, то вы прекрасно понимаете Друг друга. Вскоре вы будете объясняться друг с другом только взглядами [c. 32].  

“ С этого момента идея превосходства появляется на горизонте вашего рассудка. Вскоре она примет необъятные размеры  [c. 32].  

“ Вторая фаза дает знать о себе ощущением холода в конечностях и страшной слабостью; руки у вас совершенно расслаблены, а в голове и во всем теле чувствуется тягостное оцепенение. Глаза расширяются и, кажется, готовы выскочить из орбит в неудержимом экстазе. Лицо покрывается бледностью, становится влажным и зеленоватым. Губы сжимаются и непроизвольно втягиваются внутрь. Глубокие, хриплые вздохи вырываются из груди, как будто ваша прежняя сущность не в силах вынести тяжести вашей новой природы. Чувства приобретают необычайную тонкость и остроту. Глаза проникают в бесконечность. Слух воспринимает самые неуловимые звуки посреди самого невероятного шума.

Начинаются галлюцинации, Внешние предметы принимают чудовищные очертания. Они являются вам в неведомых до сих пор формах. Затем они теряют постепенно свои формы и, наконец, проникают в ваше существо или, вернее, вы проникаете в них. Происходят самые странные превращения, самая необъяснимая путаница понятий. Звуки приобретают цвет, краски приобретают музыкальность. Музыкальные ноты превращаются в числа [c. 34].    

“ Вы сидите и курите; вам кажется, что вы находитесь в трубке, и трубка курит вас, и вы выпускаете себя в виде синеватого дыма. При этом вы чувствуете себя прекрасно; вас занимает и беспокоит только один вопрос: что нужно предпринять, чтобы выйти из трубки? [c. 34].   

“ Отношения между временем и бытием нарушены, благодаря количеству и интенсивности ощущений и представлений. В один час можно прожить несколько человеческих жизней, Это и составляет сюжет Шагреневой кожи. Гармонии между органами и их действиями более не существует [c. 35].   

“ Всякое страдание исчезает. Вы более не сопротивляетесь, вас уже захватило, вы уже не владеете собою, но вы нисколько этим не огорчены [c. 35].   

“ К концу вечера можно поесть, но действие это совершается не без труда. Принявшие гашиш обыкновенно чувствуют себя настолько выше всего материального, что, конечно, предпочли бы лежать, вытянувшись во весь рост в лоне своего воображаемого рая. Иногда развивается необычайный аппетит, но требуется огромное мужество, чтобы взяться за бутылку, вилку и нож [c. 37].

“ Третья фаза, отделенная от второй новым кризисом, каким-то головокружительным опьянением, сопровождаемым новыми болезненными ощущениями, представляет нечто, не поддающееся описанию. Это то, что жители Востока называют кейф. Это - абсолютное блаженство. В нем нет уже ничего вихреобразного и беспорядочного, Это тихое и неподвижное блаженство. Все философские проблемы решены. Все проклятые вопросы, с которыми сражаются богословы и которые приводят в отчаяние мыслящее человечество, ясны и понятны [c. 37].    

“ Что-то говорит внутри вас: "Ты выше всех людей; никто не понимает того, что ты теперь думаешь, что чувствуешь. Они не способны даже понимать безграничную любовь, которую ты питаешь к ним. Но не следует ненавидеть этих несчастных, они заслуживают сострадания. Никто никогда не узнает, какой высоты добродетели и разумения ты достиг. Живи в одиночестве твоей мысли и избегай огорчать людей!"

 Одним из самых странных проявлений гашиша является доходящая до безумия боязнь причинит огорчение кому бы то ни было [c. 38].    

“ Когда на следующий день солнце проникнет в вашу комнату, вы прежде всего 'почувствуете глубокое удивление. Представление о времени совершенно исчезло. Только что была ночь, а теперь -день! [c. 39]    

“ Вам кажется, что вы чувствуете себя прекрасно: состояние духа удивительно спокойное; ни малейшей усталости. Но едва вы встанете на ноги, как последствия опьянения скажутся. Вы робко ступаете ослабевшими .ногами, вы боитесь разбиться, как хрупкий предмет. Страшная слабость, не лишенная некоторой прелести, охватывает ваш дух. Вы не способны к труду и к любому проявлению воли [c. 39].    

“Говорят, что вещество это не причиняет никакого физического вреда. Верно, но лишь в известных пределах. Ибо я не знаю, в какой мере можно считать здоровым человека, который только мечтает и не способен ни к какой деятельности, если даже все члены его находятся в нормальном состоянии. Воля его поражена, а ведь это самая драгоценная его привилегия перед всем миром. Человек, который с помощью ложечки варенья может приобрести себе в любой момент все блага земли и неба, не станет и тысячной доли их добиваться трудом, А нужно, прежде всего, жить и работать [c. 42].

  “ С одной стороны, напиток, способствующий пищеварению, укрепляет мускулы и обогащает кровь. Принятый даже в большом количестве, он причиняет довольно кратковременное расстройство. С другой стороны, перед нами - вещество, останавливающее пищеварительные процессы, расслабляющее вены и опьяняющее человека на целые сутки. Вино возвышает волю, гашиш ее парализует. Вино служит физической поддержкой; гашиш - орудие самоубийства. Вино делает добрым, общительным; гашиш влечет к уединению. Вино, так сказать, трудолюбиво; гашиш, по существу, лентяй [c. 43].    

“ Вино полезно, плодотворно. Гашиш бесполезен и опасен [c. 43].  

Номери сторінок вказано з електронної версії твору-есе, обсяг якого 45 ст