Кен Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі»

Щойно завершила читати «Пролітаючи над гніздом зозулі».

Знаєте, це якраз та книжка, котру спочатку треба прочитати, перш ніж дивитись будь-які екранізації.

Та книжка, яка має просто безліч смачних моментів, які просто несправедливо викидати за жодних обставин.

Лев Толстой трилогія «Дитинство. Отроцтво. Юність»

Чесно кажучи, коли починаєш читати Толстого, очікуєш чогось грандіозного.
Ідея трилогії «Дитинство. Отроцтво. Юність» показати внутрішні (та і зовнішні) зміни особистості, яка формується. А простіше кажучи - як змінюється світогляд дитини на шляху дорослішання.

Ідея чудова. А от з «чудовістю» результату втілення цієї ідеї я б посперечалась.
На сторінках ми бачимо негарного хлопчика, якому важкувато контактувати зі своїми однолітками через зовнішність і через внутрішні (часом абсолютно ідіотські переконання). Бачимо людину, яка по суті, з самого дитинства ні до чого не прагне.
Ми бачимо якісь прояви дитячого максималізму але далі ніж у слова ті прояви нікуди не втілюються.

І виходить якась нуднувата балаканина на три томи.
Роздуми про батьків, про братів/сестер/родичів, про релігію, про гроші, про дорослішання, про любов.
Така враження що герой наш, від імені кого ведеться розповідь живе десь у хмарах. В нього якесь викривлене бачення світу. Він поділяє людей на камєльфо і некаєльфо. Для нього нігті і гарна вимова французькою - ледь не найважливіше.
Він ставить себе над усіма, в то час, як сам розуміє, що нічим не краще, ба, навіть гірше інших.
А найлегшим виходом в таких ситуаціях «прозріння» для нього лишається (навіть в зрілому віці) розплакатись і звинувачувати у всьому інших.

Але з-поміж усього таки вдалось видивитись досить цікаві ідеї.

“Во всякой привязанности есть две стороны: одна любит, другая позволяет любить себя; одна целует, другая подставляет щеку.

А.Карр

“Есть три рода любви:
1) Любовь красивая,
2) Любовь самоотверженная и
3) Любовь деятельная [Юность гл.24].

“Только люди, способные сильно любить, могут испытывать и сильное огорчение. Но та же потребность любить служит для них противодействием горести, исцеляя их. От этого моральная природа человека еще живучее природы физической. Горе никогда не убивает [гл.28 Детство].

Фаулз зі своїм страшним «Колекціонером» або Особливе захоплення

Маємо двох головних героїв які розповідають по-своєму одну і ту ж історію. 

Один із них ― звичайнісінький клерк. Його ніхто не помічає, бо кого цікавлять нудні люди, які нічогісінько в житті не досягли. Клерк той (Фредеріке Клегге) проживає з тиранічною істеричною тітонькою та її дочкою інвалідом, яка ображена на весь світ. Щоб зрозуміти настільки це хворе оточення вистачить одного шматка тексту:

“Ну вот, к примеру, скажешь вечером, ни о чем таком вовсе не думая: «Сегодня утром чуть на автобус не опоздал, пришлось мчаться со всех ног». И тут уж тетушка шанса не упустит, наверняка скажет: «Ну и радуйся, что у тебя-то ноги есть». А Мейбл промолчит, но так взглянет, сам не рад будешь, что рот раскрыл.

Але, думаю, не в оточенні причина того, що наш головний герой хворий маніяк.

Чому маніяк.

Якось він помічає на вулицях свого міста прекрасну дівчину. Вона навчається в приватній художній школі. Дівчинку ту, Міранду, постійно оточує зграя якихось людей. Переважно хлопців, що неймовірно злить нашого героя. Він закохується в образ цієї дівчини. Починає ходити за нею, дивитися, де вона буває, з ким спілкується, що любить. Але любов ця виглядає як щось наївне дитяче. Ледь не кожен пам’ятає той період дитинства, коли і сам мав таку любов, коли про неї хотілось знати все, але далі ніж прослідкувати де вона живе і з ким спілкується ― не заходило. Але в нашого героя не така любов. Це було б надто просто і безневинно. Згадаймо ж, наш герой здоровий мужик. Саме мужик, не дивлячись на те, що незайманий і незрілий.

І якось настає момент Ікс, коли цей мужик викрадає нашу чудову героїню Міранду.

Причиною такого викрадення стало раптове багатство, яке звалилось на нього, коли він виграв на іподромі. Він своїм примітивним розумом думає, що може купити все на світі, навіть кохання. Бо так легше. Думає, що грошима можна досягти чого завгодно.

Так з’являється план викрадення майбутньої супутниці життя, з якою він планує жити дружно, немов подружжя бла бла бла.

Фаулз обкрутив усе так, ніби герой наш не визнає цього бажання володіти кимось силою. От просто так купує будинок далеко за містом, просто так облаштовує в ньому підвал ремонтує і «по-багатому» декорує кімнати. І все це з розрахунком, ніби просто житиме з тіткою та її дочкою і нічого страшного.

Тобто, ми маємо людину, яка не усвідомлює до кінця що робить. Такого собі фанатика своєї справи. Фанатика з якимись фантастичними уявленнями про світ. Який раніше збирав метеликів, а тепер перекинувся на серйознішу здобич. Фанатика, в якого надто добре розвинене стратегічне мислення, але разом із тим мислення в загальному розвинене вкрай паскудно, через суспільні рамки, догми, правила, моральні цінності нав’язані колись кимось десь. Це молодий чоловік страшенно старий душею (якщо ми маємо право говорити про душу в такої холоднокровної особи). У нього почуття пристрасті (форма фанатизму) відтісняє усі інші почуття ― співчуття, доброту, розуміння… відтісняє довіру, якщо, звісно, вона хоч колись у нього була. Маємо циніка, який і не розуміє, в чому полягає його цинізм.

Але не в тому справа, що він такий «поганий». Якщо ми так говоритимемо, ми вчинимо так як він, навішаємо ярликів на все незрозуміле нам і радітимемо.

Справа у тому, що він не здатен вчитися. Абсолютно нічому (!)

Законсервована людина. Якщо уявити що в пологовому будинку замість дітей на світ з’являються шпроти в банках, то він і був тими шпротами. Народився таким як є і все тут. Або ти їси ті шпроти, або вони в тебе ледь не десятиліттями зберігаються і нічого з ними не відбувається. Як був банкою зі шпротами, так і лишиться, так і помре.

Власне, переказувати твір не було б сенсу. Всі добре розуміють, що нічого доброго з того не вийшло.

Дівчина намагалась спочатку боротись із своєю неволею, потім боротись з неможливою обмеженістю Ф., потім вирішила з відчаю вдатись до крайніх заходів і віддатись йому… Але не цього всього він хотів! Не для цього тримав її в підвалі в повній тиші. Вона була його скарбом, хом’яком, якого тримають люди, щоб тішитись з того, який він милий і пухнастий. Не більше! Він не міг збагнути її світосприйняття. Та будьмо щирими, йому це було непотрібним.

І коли його гарна тваринка раптово померла, він не дуже розчарувався. Для нього це було чимось звичайним. Спочатку він вирішив влаштувати показуху а-ля вбити себе біля неї, і щоб їх знайшли мертвими разом. Але враз усе змінюється. Він просто помічає іншу гарну дівчину на вулиці (не таку гарну як попередня) яка страшенно схожа на мертву колишню здобич ― Міранду. І історія починається спочатку. Але цього разу йому здається, що він зуміє зробити все правильно, що цього разу жертва гратиме за його правилами, що він зможе переконати її в чомусь своєму, навчити чогось. Він вирішує, що минулого разу йому просто не пощастило. Як на іподромі. Просто невдало стали планети. Просто йому треба було вибирати когось «папроще». Просто йому потрібен був хтось слабший, на фоні кого він би міг самоствердитись і нарешті показати усім (чи тільки собі?), що він на щось здатен, що він може об хитрити усіх!

Фаулзівського «колекціонера» можна звести до однієї фрази: таких людей, як Фредеріке повно і їх не засуджувати треба, а жаліти.

Або до однієї цитати, яка стосується усіх без виключення:

“…когда Пирсу что-то непонятно, он сразу становится циничным, начинает говорить гад ости

або

“Будто если ты чего-нибудь терпеть не можешь, оно перестает на тебя влиять.

Роман змушує відкрити очі, переглянути усі життєві цінності, пожаліти себе і оточуючих і подумати над тим, чому близькі роблять ті, а не інші вчинки. Доволі примітивно. Але що поробиш?

За іншими життєвими цитатами сюди

А тих, кого цікавлять екранізації роману прошу сюди

Єдине вразило: жодне видавництво не втілило в життя образ, який хотіла намалювати жертва-Міранда, - вихід з підвалу за якими сяє сонце і стоїть зелений садок. Він би був набагато сильніший ніж усе, що вони вигадали.

Про бравого солдата Швейка або коли його краще читати

Не думала, що коли-небудь це скажу, та я втомилась читати цю книжку (!)

А бралась за неї з таким ентузіазмом! 

Почалось все з того, що якось йдучи вулицею я собі подумала, як це так, що в свої 20 з гаком я досі не читала жодної повісті про вояку Швейка? Звучало навіть смішно: «не читала».

До речі, я досі не знаю зі скількох частин складається історія його подорожей.

Так от, подумала ― і вирішила виправити цей прорахунок.

І як же мені сподобався роман на початках!

Я була в захваті від колоритності (по-іншому і не назву) мови, від її простоти, від того, з якою легкістю розповідається про події часів світової війни. З яким сміхом. Я була в захваті від тієї нісенітниці, яку ніс Швейк.

Але цитуючи Ярослава Гашека ― автора твору― скажу: «Немає людей без помилок. Помиляються всі. Хай то вчені, чи придуркуваті, чи просто неосвічені бовдури. І міністри помиляються…».

Ось і я помилилась мабуть. Або ж мені просто набридло.

Діагноз один: нескінченні розповіді про походеньки Швейка слід дозувати. Читати їх варто тоді, коли налаштований на іронічний лад, коли є вдосталь часу, коли (часом ідіотські) жарти ― саме те, що треба, і ви налаштовані сприймати нескінченний потік пустої балаканини і відфільтровувати з неї справді мудрі і цікаві думки.

Була серед усього одна фраза, яка змусила мене широко розкрити очі, скрикнути «Що?!» і розсміятися:

“Лікер, випитий на брудершафт, кинув фельдкурата в тенета диявола, який простягав до нього свої обійми з усіх пляшок на столі, з поглядів та усмішок веселих дам, що, сидячи навпроти нього, поклали ноги на стіл, так що з мережив виглядав сам Вельзевул [частина 4, розділ 2].

З іншого цікавого, що припадково виписала:

“ Але й шахрайство на світі мусить бути. Якщо б люди бажали добра кожному своєму ближньому, то незабаром усі б між собою перегризлись [частина1, розділ 3].

Більше я нічого не запам’ятала :\

І, скоріш за все, нічого не зрозуміла так, як слід.

Але матиму одне велике прохання: друзі, якщо хто-небудь таки прочитав усі повісті про пригоди славного вояка Швейка, ― напишіть мені скільки їх усього (5?) і опишіть свої враження. Буду вельми вдячною!

А для тих кому цікаво даю посиланнячко на цікавий матеріал

Поділюсь тільки переліком місць, в яких можна побачити, ба, навіть сфотографуватися зі Швейком.

1. Ужгород. Набережна. Швейк з кнедликом у руці

2. Луцьк. вул. Лесі Українки. Дивний Швейк з люлькою в руці

3. Львів. 1)Біля віденської кав'ярні. Швейк з кухлем пива. 2)Біля ратуші на пл. Ринок. Швейк на велосипеді.

4. Київ. Сквер навпроти Національного акад. театру ім. І. Франка. Пам`ятник актору, який свого часу зіграв Швейка

5. Донецьк. Біля готелю "Прага". Швейк із псом

6. с.Скелівка (Львівська обл.). Швейк вітається.

7. Липнеце-над-Сазавою (Чехія). Копія ужгородського міні-Щвейка

8. Перемишль (Польща). Швейк-сидячий.

9. Сянок (Польща). Швейк на лавці.

10. Гуменне (Словаччина). Швейк стоїть. (nb в Гуменному Швейк доводив, що несе не коньяк, а ржаву воду з колодязя)

11. Бугульма (Татарстан). Швейк з наплічником. (дуже подобається)

12. Самара (Росія). Швейк на бочці

13. Санкт-Петербург (Росія). Швейк ховає кухоль

14. Омськ (Росія). Швейк-пузатий

 Традиційний перелік екранізацій до фільму заміню посиланнямна вікі. Там він, здається, повний.

геніально про те, чому ми не читаємо від Деніела Пеннака

Іноді дивуєшся, чому будь-які речі,створені давно-давно, доходять до тебе так пізно? Чому та чи інша книжка потрапляє тобі на очі тільки зараз. Чому не 2-5-8 років?

Чому, коли та книжка нарешті в тебе, ти думаєш, що сам один знаєш про її існування?

Чому думаєш, що вона була написана ось-ось недавно? Що її ще не встигли розтягти на цитати і не встигли зробити з неї культ(?)

У мене ці тисяча чому виникли після прочитання «Як роман» Деніела Пеннака.

Одного разу, коли я в черговий раз їхала потягом, до мене причепився напрочуд балакучий дядечко, якийсь заробітчанин. Я щось читала. Слово за слово і мені почали втирати, що молодь зараз не читає, мовляв, переросла це все, вважає це немодним.

Я ж заперечувала, мовляв, ніііі, в мене дуже багато знайомих читає.

А він мені у відповідь: «Може, тобі просто пощастило з оточенням?». А за якусь мить продовжив: «я свого часу прочитав тисячі книжок, мабуть, усі, що були в сільській бібліотеці. Але мої діти, наприклад, радше скурять ті книжки, ніж їх читатимуть».

Я на те вжахнулася і сказала, що культура читання прищіплюється батьками і ніхто на неї не вплне.

Такі красномовні пафосні слова. А якби, я раніше прочитала той «Як роман», у мене було б в кишені в рази більше ВАГОМИХ аргументів, та й для себе я почерпнула багато чого.

Про що книжка? В двох словах: про те, чому люди не читають і де в тому помилка інших. Ну і про те, що робити, щоб спонукати до читання.

Не надто привабливі «два слова»? Але повірте, написано так смачно і яскраво, що весь текст читається, як одне малюсіньке, але дуже захоплююче оповіданнячко. Після того, як пробіжиш очима останній рядок, справді, розумієш, чому все названо «Як роман».

Раніше я говорила про розтягування на цитати. Тут весь текст як суцільна цитата. Наводити їх усі ― тупо переписувати все есе Пеннака, але декілька я таки напишу:

“…Парадокс чтения: оно уводит нас от реальности, чтобы наполнить реальность смислом [с.4].

“Великое наслаждение читателя — … молчание о прочитанном! [с.4]

“Слишком «визуальный» двадцатый век? Слишком описательный девятнадцатый? А почему тогда заодно и не слишком рационалистический восемнадцатый, слишком классицистический семнадцатый, слишком возрожденческий шестнадцатый, слишком русский Пушкин, слишком мертвый Софокл? Как будто для разрыва отношений между человеком и книгой нужны века [с.13].

“Я бы добавил еще только одно, но это весьма важная максима: обычно всего вернее и быстрее добиваются того, чего вовсе не спешат добиться [с.21].

“Хорошо поставленное чтение спасает нас от всего, в том числе от самих себя [с.33].

“Они забыли, что такое книга, что она может дать. Забыли, что любой роман — это прежде всего рассказанная история. Не знали, что роман должен читаться, как роман: утолить в первую очередь нашу жажду интересных историй [с.47].

“Коль скоро встает вопрос, есть ли время читать, стало быть, нет на то желания. Потому что, если разобраться, времени читать ни у кого никогда нет.

Нет у мелких, нет у подростков, нет у взрослых. Жизнь — постоянная помеха чтению [с.49].

“Время читать — это всегда украденное время. (Как, впрочем, и время писать, время любить.) У кого украденное? Скажем, у обязанности жить.

<…>

Время читать, как и время любить, расширяет время, состоящее из минут и часов. Если бы любовь приходилось рассматривать с точки зрения распределения времени, кто бы на нее отважился? У кого есть время быть влюбленным? А между тем, ктонибудь когда-нибудь видал влюбленного, у которого не нашлось бы времени любить? [с.49]

“Вопрос не в том, есть ли у меня время читать (время, которого, кстати, никто мне не даст), но в том, подарю я себе или нет счастье быть читателем [с.49].

“По части чтения мы, читатели, признаем за собой все права, начиная с тех, в которых отказываем юному поколению, полагая, что приобщаем его к чтению.

1) Право не читать.

2) Право перескакивать.

3) Право не дочитывать.

4) Право перечитывать.

5) Право читать что попало.

6) Право на боваризм.

7) Право читать где попало.

8) Право читать вслух.

9) Право втыкаться.

10) Право молчать о прочитанням [c. 57].

“Если они не будут сами для себя решать, что им по возрасту, а что нет, и сами выбирать, какие страницы перескакивать, их подстерегает серьезная опасность: за них это сделают другие. Вооружатся огромными ножницами идиотизма и вырежут все, что сочтут слишком «трудным» для детей. Результаты ужасающие: «Моби Дик» или «Отверженные», сведенные к изложению в 150 страниц, изувеченные, выхолощенные, скукоженные, засушенные, переписанные для детей дистрофическим языком, который принято считать единственно для них понятным! Примерно как если бы я вздумал перерисовать «Гернику» на том основании, что у Пикассо слишком много линий для двенадцати- или тринадцатилетнего глаза [c. 59].

“…В отличие от хороших вин хорошие книги не стареют. Они ждут нас на полках, а стареем мы [c. 60].

“Великий роман, который нам сопротивляется, не обязательно болем трудный, чем какой-нибудь другой… просто между ним, при всем его величии, и нами, при всей способности его «понять», на которую мы претендуем, не происходит некая химическая реакция. В один прекрасный день мы вдруг попадем в такт с романом Борхеса, который до сих пор не подпускал нас к себе, но роман Музиля так и останется для нас чужим… [c. 60].

“Человек строит дома потому, что живет, а пишет книги потому, что смертен и знает это. Он живет в коллективе потому, что он — общественное животное, но читает потому, что одинок и знает это. Чтение составляет ему компанию, которая не может заменить никакую другую, но и ее никакая другая компания не заменит. Чтение не дает человеку исчерпывающего объяснения его судьбы, но сплетает прочную сеть соприкосновений между ним и жизнью. Несущественных, тайных соприкосновений, которые провозглашают парадоксальное счастье бытия, раскрывая трагическую нелепость жизни [c. 67].

Література в літературі:

• Алле А.
• Аллен В.
• Антельм Р. «Род человеческий»
• Аполлинер Г.
• Батай Ж.
• Беккет С.
• Бенаквиста Т.
• Бенжамен К. «Адольф»
• Бергман И. «Фанни и Александр»
• Бликстен К. «Празднество Бабетты»
• Брехт Б.
• Бютор М.
• Вагнер Н. «Сказками Кота Мурлыки»
• Валери
• Верлен П.
• Вьялатт Ж.-Л.
• Гар М. «Семья Тибо»
• Гари Ромен «Вся жизнь впереди»
• Гете Й.
• Гоголь Н. «Мертвые души», «Вечера на хуторе близ Диканьки», «Петербургские повести», «Тарас Бульба»
• Гомбрович В. «Фердидурке»
• Грабб Д. «Ночь охотника»
• Грак Ж.
• Гуэрра Т. «Амаркорд»

• Гюисманс Ж. К.
• Гюго В. «Отверженные»
• Даль Р. «Чарли и шоколадная фабрика»
• Диккенс Ч. «Приключения Оливера Твиста» 
• Достоевский Ф.  «Бесы», «Братья Карамазовы», «Преступление и наказание»
• Дюма А. «Три мушкетера»
• Дюмайе П. «Чтение для всех»
• Жибаль Ж.-М. биография поэта Жоржа Перроса
• Золя Э.
• Зюскинд П. «Парфюмер»
• Кальвино И. «Раздвоенный виконт»
• Камю А. «Посторонний»
• Кафка Ф. «Дневники», «Превращение»
• «Красная Шапочка»
• Кьеркегор С.
• Лабрюйер Ж.
• Лагерлеф С. «Сага о Йёсте Берлинге»
• Лакло Ш. «Опасные связи»
• Ларошфуко Ф.
• Лафайет М.- М. «Принцесса Клевская»
• Лафонтен Ж.
• Маккалерс К. «Баллада о невеселом кабачке»
• Малларме С.
• «Мальчик с пальчик»
• Мариво П.
• Маркес Г. «Хроники объявленной смерти», «Сто лет одиночества»
• Мелвил Г. «Моби Дик»
• Митчелл М. «Унесенные ветром»
• «Мой пес Глупыш»
• Мольер Жан-Батист
• Монтень М.
• Монтескье Ш.
• О'Коннор Ф.
• Паскаль Б. «Мысли»
• Пассос Дж. «Манхэттен»Пушкин
• Пастернак Б. «Доктор Живаго»
• Перрос Ж. «Echancrures», «Коллажи»
• Платон «Кратил»
• Потоцкий Ян «Рукопись, найденная в Сарагосе»
• «Принц Перевраль»
• Пруст М.
• Рабле Ф.
• Рильке Р.
• Роше А.-П. «Жюль и Джим»
• Руссо Ж.-Ж.
• Свево И. «Самопознание Дзено»
• Свифт Дж.
• Селин Л.-Ф. «Путешествие на край ночи»
• Сен-Симон А. «Мемуары»
• Сервантес М.
• Смит У. «Муссон»
• Сократ

• Софокл
• Стендаль Ф.  «Красное и черное»
• Стивенсон Р.«Странная история доктора Джекила и мистера Хайда»
• Стриндберг А.
• Сэлинджер Дж. «Над пропастью во ржи»
• Тибоде А.
• Толстой Л. «Казаки», «Война и мир»
• Тома А.
• Тул Дж. «Заговор дураков»
• Уайльд О. «Портрет Дориана Грея»
• Флобер Г. «Госпожа Бовари»
• Форстер Э. «Комната с видом»
• Хаймс Честер
• Харрисон Дж. «Легенды осени»
• Чандлер Р. «Письма»
• Чехов А. «Сахалин»
• Чоран Э.
• Шелли М. «Франкенштейн»
• Шекспир У.
• «Яблочная королева»

сторінки вказано за електронною версією книжки "Как роман" видавництва "Самокат". 

Таємниця Едвіна Друда

Ще ніколи незавершені романи не викликали в мене такого захоплення. Насправді!
Я страшенно злилась над Гоголівськими Мертвими Душами, закінчення яких, таке зібгане і клаптикове, мене виводило із себе.
Тут інакше.
Роман обривається на найцікавішому і ти ні-чо-го не розумієш: «обдурили! що далі?! дайте мені продовження, чорт забирай!».
І тобі дають, звісно, якщо до рук потрапляє гарне видання.
Але дають не власне діккінсівське, а додумане.Рожзовують характерів і те, що через це може вийти. Аналізують найменші подробиці і складають їх в таку собі більш-менш зрозумілу картинку.
І все закінчується, як заведено: правду з'ясовано, злодіїв покарано.
Але уявіть собі скільки літературознавців ледь не билися між собою, сперечаючись, чим же міг закінчитись роман. Додайте до цього факт, що роман був не просто якось художньою писаниною, а детективом. А тепер думайте, як там все наплутав Діккенс і як ту плутанину довелось розгрібати.
Загалом цей пост «ні а чьом». Просто я дуже і дуже рекомендую прочитати «The Mystery of Edwin Drood». Не тільки тому, що це класика, а й тому, що роман змушує хвилюватись, співчувати, жаліти, ненавидіти, підозрювати, виправдовувати, зневажати, боятись кінець кінцем. Змушує дивуватись тому, наскільки проблеми мінливого світу лишаються незмінними. Змушує дивуватись наскільки люди були залежними від своєї слабкості (як і зараз, в принципі)
І, на сам кінець, роман змушує думати і ще тисячу разів думати думати думати.

А ще змусило посміхнутись ім'я, яке вигадав Діккенс для однієї із героїнь – Роза Бутон (не знаю як звучить в українському перекладі).

А ще ніхто і уявити собі не зможе, скільки адаптацій було створено за романом!
Я, як завжди, зосереджусь лише на екранізаціях.

• The Mystery of Edwin Drood (1909) ч/б німа кінострічка з 13 епізодів
• The Mystery of Edwin Drood (1914) виробництво США
• Mystery of Edwin Drood (1935) ч/б кінострічка виробництва Universal Studios (США)
• The Mystery of Edwin Drood (1952) телеверсія в 2-х частинах виробництва Columbia Broadcasting System (США)
• The Mystery of Edwin Drood (1960) мінісеріал з 8 епізодів виробництва Великобританії
• Тайна Эдвина Друда (1980) совєтський кінофільм
• The Mystery of Edwin Drood (1993) Британська кіноверсія
• The Mystery of Edwin Drood (2012) 2-серійна телеверсія, створена за участі BBC

Весь Стейнбек в Зимі тривоги нашої

Останнім часом потягло на доволі похмурі книжки.
Похмурі не через свою тематику, а через реалізм (?)

В «Зимі…» маємо головного персонажа ― Ітана, такого собі звичайного чоловічка, якому «ничто человеческое не чуждо». Він звичайний продавець в магазинчику має напрочуд тонкий розум. І здавалось би, що взяти з бідняка інтелігента? А в нього є коханки (я так і не розібралась, скільки їх було), його поважають в місті, чи то тому, що він походить з дуже старого поважного роду, и то тому, що він є занадто чесним.

В Ітана є двійко діточок: дівчинка і хлопчик. Вони, в принципі як і їхня мама, втомилися від бідності і хочуть якомога швидше розбагатіти, прославитись (зробити що завгодно), щоб жити краще. Жити краще хочеться і Ітанові.

У той час, коли діти думають написати твір, про те, як люблять Америку і виграти купу якихось цінних призів, Ітан планує… пограбувати банк.

Ось таке прозаїчне життя.

Кінець кінцем він той банк не грабує, його син виграє другу премію на все американському конкурсі, але й з нею не все так гладко6 виявляється він просто зкомпілював свій твір з безлічі творів відомих особистостей минулого сторіччя.

Але не зважаючи на усі ці поразки, в матеріальному плані їм щастить. Щастить тоді, як інші зазнають низки невдач. Наприклад, власника магазинчику, в якому працює Ітан, депортують з країни, бо десять (?) років тому він незаконно потрапив з Італії (?) до Америки. І цей власник залишає свій магазинчик своєму вірному і чесному підлеглому.

А ще сім’ї Ітана перепадає луг, на якому хтось дуже і дуже хоче побудувати летовище (аеропорт), бо там знаходиться єдина придатна для того ділянка. А перепадає він після того, як помирає його друг-алкоголік, заради якого Ітан ладен був зробити все на світі, навіть віддати всі гроші, тоді коли б сам лишився без копійки в кишені.

Всі ці сюжетні повороти прикрашають ліричні відступи: роздуми самого Ітана, його декламування біблійних текстів, поем тощо.

Загалом роман хоч і невеликий, але дуже атмосферний. Найважливіше, що я винесла для себе: ніколи не опускати руки і робити все, що робиш (якщо вважаєш це правильним) і тоді все складеться найкращим чином. Принаймні для тебе. Проблема полягає лише в тому, щоб залишатись щасливим, коли все, про що ти так довго мріяв, буде в твоїх руках.

І так, здається в мене з'явився новий улюблений письменник. 

Для тих, комі цікаво. В 1983 році у США було відзнято одноіменну кінострічку за романом Джона Стейнбека. 

але не знаю, чи є потреба її переглядати. надто вже яскравий вийшов твір. 

“Нет ничего чудовищнее того, что мы можем внушить себе сами.

“И чего ты расстраиваешься, что, мол, люди думают о тебе плохо? Да они вообще о тебе не думают.

“Плохой роман должен развлекать читателей, средний — воздействовать на их чувства, а лучший — озарять им путь.

“Сами по себе слова ничего не значат, они только проводники чувств.

“Сколько, наверно, есть людей, на которых я всю жизнь смотрю и не вижу.

“Вам попался бриллиант. Не трите его слишком сильно, а то как бы не обнаружилась подделка.

“Когда двое встречаются, каждый в чем-то изменяет другого, так что в конце концов перед вами два новых человека.

“Если хочешь сохранить друга, никогда не испытывай его.

“Советов мы не любим - нам нужно поддакивание.

“Когда дело касается денег, для обычных правил поведения наступают каникулы.

“Я люблю ее, и это странно, ведь в ней все то, что мне ненавистно в других, но тем не менее я души в ней не чаю.

Ps ніхто ніколи не розумів жінок краще, та і людей взагалі, ніж Стейнбек

Pps цитати цього разу крадені. захопилась і не записувала власноруч. тому і не ясно хто говорить :) Але, думаю, куди не тицьни  — все з уст Ітана Хоулі.

«Квартал Тортілля флет» Джона Стейнбека

Абсолютно дивний роман.
У ньому про вкрай серйозні речі пишеться так, ніби про щось буденне. Про бідність пишеться ніби про шкарпетки.
Головними героями роману є бідняки — пайсанос. Феномен цих бідняків полягає у тому, що не маючи ані копійки в кишені, вони все одно вміють сміятися.
На початку твору сказано, що майно — досить обтяжлива річ для цих людей. Вони краще спатимуть під човнами на холодній землі, але відчуватимуть свободу. У той час, як майно (власне житло, наприклад) їх обтяжувало б.

На будь-які зароблені кошти пайсанос купують вино. В них нема такого поняття як складання цих коштів (у книзі тільки один персонаж збирав кошти, але і той, здається, був трішки схибленим).
Вони дуже ліниві. Але це не лінь, а знову ж таки свобода.
Власне, все що їм потрібно це пити, спати, і бути ситим.

Їжу вони знаходять або крадуть. Ну, або здобувають хитрощами.
Приміром, був епізод, де головні персонажі не очищали двір від бур'яну лише тому, що в сусідської тітоньки водились кури. А кури люблять нестися в якихось заростях, де їм затишно. Ось вони і наробили дірок в огорожі, щоб ті кури приходили до них у двір і неслися.

І хтось спитає: «звідки ж у них двір»?
Вся справа у тому, що один з цих пайсанос отримав у спадок аж два будинки — небувала розкіш для бідняка. Ось і оселився в них зі своїм другом, який потім теж скликав друзів.

І жили вони веселою компанією, допоки один із них не помер і допоки вони не спалили котрийсь із будинків.

А ще ці бідняки дуже віруючі люди. Вони ходять на служби і сповідаються. Та й не просто ходять, а намагаються якнайкраще вдягатись туди. Звичайно, якщо можна вживати слово якнайкраще до того лахміття, котре вони носять.

Висловлюючись нетолерантно, пайсанос — це ті ж громадяни світу, яких так часто можна побачити на смітниках. Тільки для пайсанос жити так, як вони живуть, вважається цілком нормально.
Вони поважають закон і правосуддя. Вони люблять веселитись з жінками. З ріііізними жінками.
Жінки в романі взагалі окрема тема. Тільки заради кількох абзаців з їх описами, можна читати весь текст! Амбітні, вольові, з перцем!

І, як я вже говорила, що б не сталося, наші герої ніколи не «падают духом», адже за їх філософією все має складатися так, як судилося. А «судиться» завжди якнайкраще!
І доки ці люди зможуть дістати черговий галон вина, доти всім буде добре.

І немає нічого кращого за мову Стейнбека. Соковиту, просту, хоча і вкрай поетичну.

Із того що запам'яталось:
“Жирные дамы с глазами скучающими и мудрыми, как глаза свиней ехали... по городу.
“Ветер приближался так незаметно, как старость к счастливому человеку.

Між іншим, існує однойменна екранізація роману:
Tortilla Flat (1942).

Мені як страшному поціновувачу старих кінострічок здається, що вона має бути хорошою.

Для тих, кому цікаво. Знайшла чудовий відгук на роман, який здається передає його основну суть. Досить цікаво було почути про чужі враження. Бо моє, кардинально моментами різнилося з тим, на яке я посилаюсь.

«Навколо місяця» Жуля Верна, або вчимося рахувати з літературними героями

Нещодавно моєю жертвою став роман Жуля Верна «Навколо місяця». Беручи його до рук, я сподівалась прочитати щось настільки ж круте і захоплююче, як і «Подорож до центу землі».

Але ні.

Насправді, ідея роману дуже класна. Враховуючи час, в який він писався та події, які тоді відбувались (різноманітні наукові винаходи, революційні відкриття…) він мав точно вийти грандіозним. Але чи моя розбещеність стала на заваді, чи те, що чимало знаю про наш супутник… одним словом, Верну вразити мене не вдалось.

Я розумію, що то наукова фантастика, але щоб так напихати твір усілякими математичними\ фізичними термінами та обрахунками, щоб довго-довго розмірковувати над тим, чому це так, а те так… нуд-но (!)

Інтригує початок твору, де розповідається чим же все закінчиться. Буцімто троє дослідників застрягають в ядрі-космольоті десь між Місяцем і Землею і мають там застрягнути назавжди.

І ти вже собі думаєш, якщо ось розв’язка, тоді як Верн думає втримати читача? А наприкінці з твоїх уст зривається звичайне «тю», бо всі (окрім песика) живі здорові і повертаються на Землю, а не помирають десь у космічному просторі.

Але для загального розвитку почитати можна. А потім ще переглянути культову стрічку 1902 року «Le Voyage dans la Lune» («Путишествие на Луну»), сценарій якої вигадали на основі цього роману та роману Герберта Велса.

Список книжок, які варто прочитати (результати опитування)

1	Річард Бах	«Ілюзії: Подорожі месії мимоволі», «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон»
2	Фредеріка Беґбедер	«99 франків»
3	Ден Браун	«Втрачений символ»
4	Рей Бредбері	«Кульбабове вино» + усі твори
5	Шарлотта Бронте	«Джейн Ейр»
6	Михайло Булгаков	«Майстер і Маргарита»
7	Оскар Вайльд	«Портрет Доріана Грея»
8	Маріо Варгас Льоса	«Витівки кепського дівчиська»
9	Герберт Веллс	«Війна світів», «Машина часу»,
10	Януш Леон Вишневский	«Бікіні»
11	Йоганн Ґете	«Страждання юного вертера»
12	Дені Дідро	«Черниця»
13	Теодор Драйзер	«Американська трагедія»
14	Рубен Гальєго	«Біле на чорному»
15	Нил Гейнман	«Задверье» («Никогде»/ «Neverwhere»)
16	Ернест Гемінґвей	«Свято, яке завжди з тобою»
17	Надійка Гербіш	«Теплі історії до кави»
18	Герман Гессе	«Сіддхартха»
19	Дмитрий Глуховский	«Метро 2033»
20	Микола Гоголь	«Мертві душі»
21	Руслан Горовий	«Гагарін і Барселона»
22	Люко Дашвар
23	Любко Дереш	«Культ»
24	Джеймс Джойс	«Улісс»
25	Конан Дойль	серія оповідань про Шерлока Холмса
26	Федір Достоєвський	«Брати Карамазови»
27	Михаил Дымов	«Дети пишут Богу»
28	Сергій Жадан	«Депеш Мод»
29	Крістоф Зімон	«Багато гарного за малу ціну»
30	Ільф та Петров	«12 стільців»
31	Джон Ірвінг	«Світ очима Гарпа»
32	Веніамін Каверін	«Два капітани»
33	Трумен Капоте	«Сніданок у Тіффані»
34	Макс Кідрук	«Твердиня», «Бот»
35	Стівен Кінг	«Під Куполом»
36	Дениэл Киз	«Множественные умы Билли Миллигана»
37	Пауло Коельо	«Вероніка вирішує померти»
38	Ліна Костенко	«Записки українського самашедшого», «Ліна. Триста поезій»
39	Стіґ Ларсон	«Чоловіки, що ненавидять жінок» (або «Дівчина з татуюванням дракона») із трилогії «Мілленіум»
40	Володимир Лис	«Маска»
41	Ерленд Лу	«Наївно. Супер»
42	Клайв Стейплз Льюїс	цикл книг «Хроніки Нарнії»
43	Володимир Малик	«Таємний посол»
44	Зигмунт Мілошевський	«Зерно правди»
45	Маргарет Мітчелл	«Віднесені вітром»
46	Сомерсет Моем	«Тягар пристрастей людських»
47	Андре Моруа	«Листи незнайомці»
48	Всеволод Нестайко	«Тореадори з Васюківки»
49	Девід Огілві	«Зізнання рекламіста» («Confessions of an Advertising Man»)
50	Джордж Оруел	«1984»
51	Джейн Остін	«Гордість та упередження»
52	Р. Дж. Паласіо	«Диво»
53	Марія Парр	«Вафельне серце»
54	Террі Пратчетт	«Колір магії» («The Colour of Magic»/ «Цвет волшебства») (із циклу «Плаский світ»)
55	Тарас Прохасько	«Одної і тої самої»
56	Марсель Пруст	«На Сваннову сторону» + усі твори
57	Еріх-Марія Ремарк	«Три товариші»
58	Грегорі Робертс	«Шантарам»
59	Джоан К. Ролінґ	серія романів про Гаррі Поттера
60	Джеймс Роллінс	трилери
61	Оксана Сайко	«Кав`ярня на розі»
62	Павел Санаев	«Похороните меня за плинтусом»
63	Антуан де Сент-Екзюпері	«Маленький принц»
64	Мігель де Сервантес	«Дон Кіхот»
65	Джон Стейнбек	«Грона гніву»
66	Ірвінг Стоун	«Жага до життя» («Lust for Life»)
67	Сара Уинман	«Когда бог был кроликом»
68	Френсіс Фіцджеральд	«Великий Гетсбі»
69	Джонатан Сафран Фоер	«Страшно голосно і неймовірно близько», «И всё осветилось» (або «Everything Is Illuminated»/«Свет вокруг»)
70	Джейсон Фрайд, Дэвид Хейнмейер Ханссон	«Rework: Бизнес без предрассудков»
71	Роберт Хайнлайн	«Дверь в лето»
72	Халед Хоссейни	«Тисяча сяючих сонць»
73	Стівен Чбоскі	«Добре бути тихонею» (або «Переваги скромників»)
74	Гарі Чепмен	«П’ять мов кохання»
75	Jeffery Deaver	«The Kill Room»
76	Peter Hessler	«Country Driving: A Chinese Road Trip»
77	Lindsey Kelk	«I Heart London»
78	Rosamund Lupton	«Sister»
79	Eckhart Tolle	«The Power of Now»
80	S.J. Watson	«Before I Go To Sleep»

За допомогою твітер-спільноти, посткроссерів (з Німеччини, Австралії, Фінляндії, Нової Зеландії, Анлії, Тайвані) та всіх, хто долучився в будь-яких соц.мережах ми склали список улюблених книжок, які, на нашу думку, варто прочитати.

Книжки ті різношерсні, зізнаюсь, але цікаві. В списку є і легеньке чтиво, і книженції над котрими доведеться посидіти годинами-днями. Тут і суто худ. літ., і  науково-популярні видання.  

Я намагалась відшукати книжки зі списку на різноманітних сайтах у вільному доступі. Тому варто лише клікнути - і можна обирати чи, читати, чи качати.

Деякі книжки (штуки три) знайти у вільному доступі не вдалося. Тому, клікаючи на них, переходиш в і-нет магазини, де можна їх придбати.

Англійською мовою наведені назви, відповідників яких в укр. та рос. мові мені знайти не вдалось. Може, через неуважність, а може, їх ще не взявся хтось перекладати.

Але маємо, що маємо.

Дякую усім за співпрацю! Було цікаво і, сподіваюсь, корисно :)

ДО РЕЧІ. Для тих, кому цікаво, подаю посилання на авторитетний рейтинговий список книжок від Рандом хаус (НЙ)